Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/2979/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/2979/19 Номер провадження 22-ц/814/1623/20Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченка О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Мамась Максимом Олександровичем на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року (ухвалене суддею Чувановою А.М., відомості щодо дати складення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,- В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 21.02.2019 року у розмірі 40631344,50 гривень. В обґрунтування вимог зазначив, що 21.02.2019 року між ним в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики з кінцевим строком повернення позики до 06.03.2019 року включно. Відповідно до п.1 Договору, позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 40631344,50 гривень, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день укладення цього Договору (1 долар США = 27.087563 гривень), складає еквівалент 1500000 доларів США, а позичальник прийняв позику. Позичальник в строк, обумовлений сторонами, не повернув суму позики у розмірі 40631344,50 гривень, що підтверджується відсутністю нотаріальної заяви позикодавця, також тим, що примірник договору, належний позикодавцеві, не був повернутий позичальнику. Отже, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу 40631344,50 гривень заборгованості за договором позики. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 21.02.2019 року у розмірі 40631344,50 гривень. Стягнуто з ОСОБА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , сплачений судовий збір в сумі 9605,00 гривень. З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що вказаним рішенням суду порушено його права), в апеляційній скарзі апелянт прохав скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року і прийняти нове рішення, яким залишити позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 без розгляду. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Вказує, що рішення суду прийняте за відсутності достатньої доказової бази, а сам позов подано у спорі, який очевидно є штучним, отже вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із залишенням позову ОСОБА_2 без розгляду. Своє право на апеляційне оскарження ОСОБА_1 (апелянт) обгрунтовує тим, що у період з 1999 по 2006 роки він набув у власність 11 квартир по АДРЕСА_3 . Він безпосередньо зареєстрований і проживає з сім`єю в вищезгаданих квартирах. Наприкінці грудня 2019 року, намагаючись передати в іпотеку одну із квартир, йому випадково стало відомо, що вказані квартири зареєстровані за третьою особою - ОСОБА_2 (позивачем у справі). Вказує, що 27.12.2018 року державним реєстратором Подолякою І.П. було зареєстровано право власності на 11 квартир належних ОСОБА_1 за ОСОБА_3 на підставі рішення Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі №2-709/2007, яке на думку апелянта є підробленим документом. Посилається на те, що з роздруківки ЄДРСР вбачається, що в цьому реєстрі відсутня будь-яка інформація про вищевказане рішення та про будь-які інші процесуальні рішення цього суду в справі з таким номером. Вказує, що державний реєстратор не перевірив факт наявності вказаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, тому вважає, що дії реєстратора були неправомірними, так як рішення суду з окупованого півострова Крим (Керченського міського суду) та ще й датоване 2008 роком є сфабрикованим документом і не може слугувати законною підставою для проведення на його підставі реєстрації права власності. Стосовно вищевказаних фактів, а саме шахрайства з метою заволодіння чужим майном, а також стосовно неправомірних дій уповноважених осіб держави тривають два досудових розслідування. Тому, вважає, що майно ОСОБА_5 без належної правової підстави вибуло з його володіння шляхом вчинення шахрайських дій. На підставі оскаржуваного рішення суду належне йому майно було переведено на позивача з метою ускладнення процедури його витребування та приховування слідів злочину. Метою оскарження рішення суду першої інстанції є вжиття заходів щодо повернення належного йому майна та можливості користування ним. Представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Скирдою Владиславом Євгеновичем заявлено клопотання про закриття апеляційного провадження, яке мотивоване тим, що оскаржуване рішення суду не порушує жодних прав чи інтересів апелянта, тому вважає, що звернення апелянта з апеляційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03.06.2019 року у справі №554/2979/19 є безпідставним. Перевіркою обґрунтованості доводів апеляції щодо наявності прав у апелянта, на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та доводів клопотання представника позивача про закриття апеляційного провадження, колегія суддів, приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення безсумнівно впливає на права та інтереси ОСОБА_1 , а тому доводи останнього є обґрунтованими і відповідно останній має право на подання апеляційної скарги. Одночасно доводи представника позивача є необгрунтованими, а тому у задоволенні клопотання останнього про закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити. При цьому колегія суддів виходила з наступного. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. З огляду на зазначене та відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Як розтлумачив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 01 грудня 2004 року за № 18-рп/2004, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути (зберегти) певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття (збереження) відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню. Таким чином, оспорювати рішення суду може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом, але має на меті повернути право власності на майно, яке вибуло з її володіння поза її волею, та має обєктивні сумніви щодо правомірності дій щодо подальшої зміни власників даного майна. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається скасування оскаржуваного рішення суду, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до набрання рішенням суду законної сили і передачі його на виконання. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб майно, яке вибуло з її володіння поза її волею, до закінчення досудового розслідування по відкритим кримінальним провадженням перебувало у певному правовому становищі, яке унеможливлює його подальше відчудження, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав на його повернення та на користування ним для забезпечення житлових прав його та членів його сімї. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 травня 2018 року по справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18), та від 22 січня 2020 року по справі №554/6547/17 (провадження №61-15282св19). Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що майно ОСОБА_1 в дуже стилі строки, з допущенням порушень встановленого порядку, вибуло з його володіння поза його волею, та на виконання оскаржуваного рішення суду перейшло у власність позивача. За таких обставин, на думку колегії суддів, Митропольський має обгрунтовану юридичну заінтересованість щодо повернення сторін по справі до первісного стану їх прав та обов`язків, які останні мали до ухвалення оскаржуваного рішення суду, а тому має право на подання своїх доводів щодо реальності правочину, який є предметом спору, оскільки від цього залежить доля майна яке не правомірно та поза його волею вибуло з його власності у власність відповідача. Крім того, дане рішення суду також стосується прав власності апелянта на майно, яке на виконання оскаржуваного рішення перейшло у власність позивача, оскільки зважаючи на доведеність порушень при перереєстрації прав на належні йому квартири на ОСОБА_3 , подальше відчудження майна в законому полі бути створювати суттєві перешкоди у його витребуванні в подальшому та позбавить його прав на користування даним майном. Виходячи з викладено прийняте судом рішення, яке оскаржується апелянтом, стосується його прав і законних інтересів. Від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Скирди Владислава Євгеновича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи рішення суду першої інстанції, прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року залишити без змін. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду були присутні апелянт та його представник, представник позивача, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.4 ч.1, ч.3 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 21.02.2019 року між позивачем ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів у розмірі 40631344,50 гривень, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день укладення цього Договору (1 долар США = 27.087563 гривень) складає еквівалент 1500000 доларів США з кінцевим строком повернення позики до 06.03.2019 року включно (а.с. 6-12 - договір позики). Факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача підтверджується саме договором позики від 21.02.2019 року. Позичальник в строк, обумовлений сторонами, не повернув суму позики у розмірі 40631344,50 гривень, що підтверджується відсутністю нотаріальної заяви позикодавця, також тим, що примірник договору, належний позикодавцеві, не був повернутий позичальнику. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з наявності законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову через визнання відповідачем позову та відповідно для стягнення на користь позивача заборгованості за договором позики від 21.02.2019 року у сумі 40631344,50 гривень. Проте,з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися виходячи з наступних підстав. Нормами пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов?язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обовязки осіб, що не були залучені до участі у справі. Виходячи з наведеного вище, колегія суддів доходить висновку, що розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , місцевий суд порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов?язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення. Згідно ст.ст. 2, 11 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Статтями 12, 82 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. На думку колегії суддів, беручи до уваги викладене вище, суд першої інстанції, при розгляді даної справи допустив формальність, та в порушення зазначених процесуальних норм безпідставно провів розгляд справи у підготовчому судовому засіданні, прийнявши визнання позову відповідачем, без забезпечення всебічного, об`єктивного та повного розгляду справи. При прийняті рішення про розгляд справи у вказаному порядку, судом першої інстанції залишено поза увагою, що зміст і обсяг поданих сторонами доказів, ознаки їх належності та допустимості, ціна позову, зміст договору позики та обставини його укладання, поведінка сторін при розгляді справи, вказують на можливу наявність ознак сумнівності правовідносин, які виникли між сторонами, а тому потребують повної перевірки, з метою встановлення відповідності наявних між сторонами правовідносин вимогам закону та запобіганню зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами, для недопущення порушення прав інших осіб. Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з приписами ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування(ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Частинами 1, 2 ст. 95 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч.ч. 4, 5 ст. 95 ЦПК України). Частиною 6 ст. 95 ЦПК України визначено, що у разі, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться до уваги судом. Висновки суду першої інстанції про належність, достовірність, достатність і допустимість наданих сторонами доказів, для задоволення позову у підготовчому судовому засіданні, є передчасними та необгрунтованими. Так, в порушення, наведене вище процесуальних норм, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що позивачем не надано оригіналу його довіреності на ім?я особи, яка уклала договір позики, та документів, які вказують на її легетивність, а судом першої інстанції не перевірено справжність поданого доказу. Не вжиття вказаних дій вказує на те, що суд першої інстанції не пересвідчився чи мав представник позивача необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладання договору позики та розпорядження майном останнього. Крім того, суд першої інстанції, не звернув увагу на те, що зі змісту та обсягу наданих сторонами доказів, не можливо в повному обсязі перевірити факт реальності договору позики та дійсності намірів сторін по справі при його укладанні, зокрема мету з якою відповідач брав значну суму коштів на короткотривалий період та його фінансовий стан при цьому, матеріальні можливості позивача надати зазначений у договорі розмір коштів, під, які гарантії надавалася така сума коштів та чому не вживалися заходи забезпечення позову і т.д. Однак, судом першої інстанції вказані вище обставини не було досліджено, та вирішено питання про права та обов`язки особи, яка не залучалась до участі у розгляді вказаної справи, чим грубо порушено норми процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зважаючи на вищевикладені обставини, наявні процесуальні повноваження, надані сторонами докази та пояснення сторін вважає, що у задоволені позовних вимог слід відмовити, за їх недоведеністю. При цьому, колегією суддів, взято до уваги, неможливість на стадії апеляційного розгляду залучити апелянта до участі у розгляді справи, з наданням останньому можливості та достатнього часу для збору та подачі доказів на підтвердження доводів щодо фіктивності договору позики, та заявлення самостійних вимог щодо предмету спору. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . За таких обставин, позивач не позбавлений можливості повторного звернення до суду, для захисту своїх справ з врахуванням інтересів та прав апелянта, на наданням можливості останньому захищати свої права. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Так, при подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачувався судовий збір у розмірі 14407,50 грн. Оскільки даною постановою у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути суму понесених ним судових витрат у розмірі 14407,50 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд- П О С Т А Н О В И В : Клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Скирди Владислава Євгеновича про закриття апеляційного провадження - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Мамась Максимом Олександровичем - задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року - скасувати. Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) 14407,50 (чотирнадцять тисяч чотириста сім гривень 50 копійок) грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 22 липня 2020 року. Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ О.О. Панченко_______________ В.П. Пікуль