Ухвала КАС ВС № 640/18830/19

УХВАЛА 27 липня 2020 року м. Київ справа № 640/18830/19 адміністративне провадження № К/9901/17901/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Яковенка М. М., суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 640/18830/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 03 вересня 2019 року № 1904 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Головного управління Національної поліції в Київській області" в частині, що стосується звільнення зі служби в Національній поліції оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Макарівського відділення поліції Ірпінського відділу поліції головного управління Національної поліції в Київській області рядового поліції ОСОБА_1.; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 06 вересня 2019 року № 466 о/с "По особовому складу" про звільнення зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" рядового поліції ОСОБА_1., оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Макарівського відділення поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області; - поновити позивача з 07 вересня 2019 року на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Макарівського відділення поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області; - стягнути з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 вересня 2019 року по день винесення судового рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року, у задоволені позову відмовлено повністю. Слід зазначити, що судом першої інстанції справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження. Відмовивши у задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до висновку, що з урахуванням встановлених обставин та наведених висновків, ОСОБА_1 правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності, відповідно до повноважень, наданих відповідачу п. 9 ч. 2 ст. 61, п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», п. 8 ст. 12 «Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України», затвердженого Законом України від 22 січня 2006 року № 3460-IV. Дисциплінарний проступок позивачки встановлено за наслідками службового розслідування, проведеного відповідно до ст. 14, 15 «Дисциплінарного статуту Національної поліції України», затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII та «Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України», під час якого останньою надано пояснення, тобто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені наведеним законами, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Щодо пропорційності звільнення позивача, то таке звільнення є виправданим з огляду на заборони обіймати посаду поліцейського особам, які повідомили завідомо неправдиву інформацію при прийняття на службу. Таким чином, оскаржувані накази Головного управління Національної поліції в Київській області від 03 вересня 2019 року № 1904 та від 06 вересня 2019 року № 466 о/с про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1. є законними, а тому не підлягають скасуванню. У поданій касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Пункт 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ст. 13 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України). Згідно ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас п. 2 ч. 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Згідно п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Наведені обставини свідчать, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, справа є незначної складності. Посилання скаржника на те, що розгляд даної справи становить значний суспільний інтерес, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наявність «суспільного інтересу» як обставина, яка може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: 1) суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); 2) інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов`язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій). У світлі обставин цієї справи та з обґрунтувань касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав, які б дозволили стверджувати, що вона становить значний суспільний інтерес Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні судів першої та апеляційної інстанції обставинами справи не дає підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв`язку з перебуванням на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції». Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 640/18830/19. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. М. Яковенко Судді І. В. Дашутін О. О. Шишов