Ухвала КЦС ВС № 521/8954/19

УХВАЛА 22 липня 2020 року м. Київ справа № 521/8954/19 провадження № 61-9276ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 17 червня 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав. Для касаційних скарг, поданих після 08 лютого 2020 року, законодавцем встановлений новий порядок подання та підстави звернення особи з касаційною скаргою до суду. Право на касаційне оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України. Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Положеннями цієї статті передбачено, що у касаційній скарзі повинні бути зазначені підстави касаційного оскарження. У даній справі заявник оскаржує в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції за результатами перегляду рішення суду в апеляційному порядку, право на касаційне оскарження яких передбачене пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Отже, у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України та/або пункт ( абзац та/або пункт) статей 392 та/або 411 ЦПК України який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) подачі цієї касаційної скарги та обґрунтування (мотивування) наявності цієї підстави (підстав). Заявник узагальнено посилається на те, в чому на її думку полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права у даних відносинах, однак, незважаючи на імперативну вказівку пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, чітко не зазначає конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України та/або пункт ( абзац та/або пункт) статей 392 та/або 411 ЦПК України який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) подачі цієї касаційної скарги та обґрунтування (мотивування) наявності цієї підстави (підстав). Також скаржник згадує правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України, викладені у постановах від 24 червня 2015 року №6-251цс15, від 06 липня 2016 року у справі №6-1213цс16 та від 05 грудня 2018 року у справі №522/2202/15. Положення пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України передбачають, що посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду скаржнику необхідно зазначити: яку норму права на його думку неправильно застосував суд апеляційної інстанції, постанову Верховного Суду з приводу застосування такої норми у подібних правовідносинах та мотивування того, в чому полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правовому висновку Верховного Суду. Натомість, скаржником таку вимогу процесуального закону не виконано у повному обсязі, а доводи касаційної скарги зводяться до формальної переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та доказів. З приводу невідповідності висновків суду апеляційної інстанції правовим висновкам Верховного Суду України слід зазначити таке. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Таким чином, суди при вирішенні справ мають брати до уваги тільки висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Враховуючи законодавчі обмеження щодо формування єдиної правозастосовчої практики, неврахування судами висновків Верховного Суду України не може бути підставою для касаційного оскарження судових рішень. Суд касаційної інстанції звертає увагу на положення статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Верховний Суд роз`яснює скаржнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. За правилами частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги. Виконання вищенаведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі. Суд касаційної інстанції роз`яснює, що скаржнику для усунення даного недоліку, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити підставу(и) касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування. Тобто, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та відповідне обґрунтування (посилання на норму закону, правові висновки Верховного Суду, висловлені в подібних правовідносинах, тощо) з урахуванням вимог цієї ухвали. Крім того, за подання касаційної скарги не сплачений судовий збір. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». За правилами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Так позивач звернулася до суду з позовом у 2019 році з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто, з вимогою майнового характеру, ціна позову за якою в силу вимог статті 176 ЦПК України визначається вартістю майна. Мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень не містять відомостей про вартість спірного майна, а скаржником до касаційної скарги таких відомостей не додано. У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи (частина друга статті 6 Закону України «Про судовий збір»). За змістом статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру розмір судового збору дорівнює 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» станом на 01 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1921 грн. З огляду на вищенаведене суд вважає, що за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 7000 грн з застосуванням наслідків, передбачених частиною другою статті 6 Закону України «Про судовий збір». За правилами статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору дорівнює 200% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Таким чином, за подання касаційної скарги підлягає сплаті судовий збір у розмірі 14 000 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УК у Печерському районі, код ЄДРПОУ: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», символ звітності банку:

207. На підтвердження сплати судового збору необхідно надати суду оригінал документу, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки скаржником не виконані в повній мірі вимоги статті 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги та сплати судового збору. За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. З урахуванням вищенаведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням строку на усунення вищевказаних недоліків. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд УХВАЛИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя А. А. Калараш