Постанова 4824 № 757/54460/18-ц

справа № 757/54460/18-ц головуючий у суді І інстанції Соколова О.М. провадження № 22-ц/824/8456/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві про визнання права власності та зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації майна, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві про визнання права власності (права користування) та зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2011 році її чоловіком ОСОБА_2 , який перебував у шлюбі з позивачем, було придбано легковий автомобіль марки INFINITI, модель FX 37 . При реєстрації автомобіля, 07.12.2011 року був придбаний реєстраційний номер НОМЕР_2 . 17.04.2015, після смерті чоловіка позивача, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченком В.В. було відкрито спадкову справу № 5/2015 (№57352677), та успадковано позивачем вищевказаний автомобіль та номерний знак. В подальшому, 16.11.2017 року з метою переоформлення автомобіля та номерного знака на ім`я позивача, як нового власника майна, представником позивача подано заяву до Територіалього сервісного центру МВС в м. Києві № 8041, однак у прийнятті документів та переоформлені документів було відмовлено, у зв`язку з чим позивач звернулась до суду, за захистом свого порушеного права. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві про визнання права власності (права користування) та зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації майна відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому зазначає, що при перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників зняття з обліку таких транспортних засобів не проводиться. Вважає, що відповідач безпідставно зобов`язує позивача здати номерний знак, повторно сплатити його вартість під час перереєстрації транспортного засобу. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 17.06.2020 року до суду надійшов відзив Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, поданий представником - Савчук В.В., згідно якого просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що номерні знаки не є річчю, предметом матеріального світу щодо якого виникає право власності. Реєстраційні операції транспортних засобів проводяться відповідно до ЗУ «Про дорожній рух», а також Порядку №1388. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Враховуючи вищезазначене та те, що в даній справі ціна позову становить 20 000 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що у 2011 році чоловіком позивача, ОСОБА_2 , було придбано легковий автомобіль марки INFINITI, модель FX 37 , та при реєстрації автомобіля, 07.12.2011 року був придбаний реєстраційний номер НОМЕР_2 . 17.04.2015 р., після смерті чоловіка позивача, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченком В.В. було відкрито спадкову справу № 5/2015(№57352677), та за якою позивачем успадковано вищевказаний автомобіль та номерний знак. 16.11.2017 року з метою переоформлення автомобіля та номерного знака на ім`я позивача, як нового власника майна, представником позивача подано заяву до Територіалього сервісного центру МВС в м. Києві № 8041, проте позивачу було відмовлено у прийнятті документів та переоформлені документів, з підстав того, що вказаний номерний знак знаходився у померлого ОСОБА_2 лише на праві користування. Після отримання відповіді про відмову у реєстрації, 16.11.2017 року представником позивача було подано відповідну заяву на ім`я начальника Сервісного центру про роз`яснення відмовити у здійснені реєстрації. Листом від 12.12.2017 року № 31/26-К-1197 Регіональний сервісний центр МВС у м. Києві надав письмові пояснення щодо підстави відмови у здійснені реєстрації, з посиланням на існуючі нормативні акти, що застосовуються під час перереєстрації. Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що держава в особі регіонального сервісного центру МВС в місті Києві жодним чином не порушила право власності позивача та не позбавляла його власності, будь який спір між даними сторонами з приводу не визнання чи заперечення права власності відсутній. Відповідач лише відмовив у перереєстрації, вказавши на спеціальний нормативний акт (Порядок № 1388), вказівки якого є обов`язковими при реєстрації майна, здійснивши своє право контролю за користуванням майном особи. Колегія суддів з висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного. У ст.124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації пов`язане поняття цивільної юрисдикції, яку розуміють як компетенцію суду вирішувати справи в порядку цивільного судочинства. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їхнього відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Згідно ст. 20 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, а саме у спорах фізичних та юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Потреба в захисті права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, (п. 37 Постанова Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року № 5). Відповідачем у справі про визнання права власності може бути особа, яка піддає сумніву, оспорює чи заперечує право власності. З матеріалів справи вбачається, що РСЦ МВС не оспорює і не заперечує набуття права власності позивачем. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачка прийняла спадщину після смерті чоловіка, яка складається з автомобіля «INFINITIFX 37» та реєстраційного номерного знаку НОМЕР_2 і відповідно отримала свідоцтво про спадщину (а.с. 10-11). Тобто, право власності позивача підтверджене належними та відповідними доказами. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право власності позивачки не порушено, не оспорюється, а тому спір про право відсутній. Натомість, з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона, крім іншого, звернулася до суду загальної юрисдикції з позовними вимогами про визнання незаконними дій відповідача Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ №8041 в м. Києві та висновку Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м. Києві щодо відмови їй у перереєстрації на її ім`я транспортного засобу автомобіля INFINITIFX 37» та реєстраційного номерного знаку НОМЕР_2 без здачі даного номерного знаку та повторної сплати вартості номерного знаку та зобов`язання Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м. Києві здійснити перереєстрацію транспортного засобу автомобіля «INFINITI FX37» та номерного знаку НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 без здачі даного номерного знаку та повторної сплати вартості номерного знаку, як похідною вимогою від основної позовної вимоги про визнання права власності. Якщо спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення то спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (ВСУ від 24 травня 2017р, № 6-843цс17). Отже, встановивши що відсутній спір про право, суд першої інстанції, на дані норми права уваги не звернув, дійшовши помилкового висновку про те, що дані позовні вимоги є похідними і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки їх задоволення не залежить від задоволення основної вимоги. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Положення даної норми застосовуються судом в тому випадку, коли після відкриття провадження по справі буде встановлено, що справа не належить до юрисдикції суду (непідвідомча суду). Оскільки, суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права (ст.ст. 19,20,188 ЦПК України), судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації майна, а провадження у справі в дані частині - закриттю. При цьому, згідно ч. 4 ст. 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд, за заявою позивача, в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. Згідно статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу. На підставі викладеного, колегія суддів роз`яснює позивачу, що спір в частині позовних вимог про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації майна підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, враховуючи, що під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає за можливе вийти за межі апеляційної скарги, оскільки рішення суду в частині визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації майна є безпідставним та незаконним, і тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про закриття провадження у справі. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року в частині визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації майна скасувати. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації майна. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський В.А. Нежура