Постанова Харківський апеляційний суд № 643/8645/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 року м. Харків справа № 643/8645/19 Провадження № 22-ц/818/3023/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: судді - Тичкової О.Ю., суддів - Кругової С.С., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Московський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області, третя особа - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2020 року в складі судді Насирової М.М., установив: У травні 2019 року ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_1 ,звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просив суд зобов`язати Московський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області(надалі Московський ВДВС) вилучити із державних реєстрів записи про арешти майна, заборони, обмеження і обтяження, внесені до них на виконання постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження від 16.02.2011 у виконавчому провадженні, відкритому на виконання виконавчого листа в справі №2-2555/10 про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №11220564000 від 21.09.2007 у сумі 64256,52 доларів США, яка в гривневому еквіваленті складає 507189,57грн, а також 1700 грн держмита та 120 грн інформаційно-технічного забезпечення. Позовна заява мотивована тим, що Московським ВДВС на виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 06.08.2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11220564000 від 21.09.2007 здійснювалося виконавче провадження, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 22.12.2010. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 16.02.2011 старшим державним виконавцем Московського ВДВС Соклаковою Р.М. накладений арешт на майно боржника ОСОБА_1 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. Первісного стягувача ПАТ «УкрСиббанк» ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01.03.2013 було замінено на нового стягувача у виконавчому провадженні - ПАТ «Дельта Банк». 26.09.2018 ПАТ «Дельта Банк» уклало з новим стягувачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу майнових прав №776/к за наслідками придбання на відкритих торгах майнових прав, оформлених протоколом №UA-EA-2018-07-20-000114-b від 13.09.2018. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14.11.2018 у справі №2-2555/10, провадження №6/643/357/18, замінено у виконавчому провадженні попереднього стягувача ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ОСОБА_2 Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.02.2019 у справі №2-2555/10 визнано виконавчий лист про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №11220564000 від 21.09.2007 у сумі 64256,52 доларів США, яка в гривневому еквіваленті складає 507 189,57 грн, а також 1700 грн держмита та 120 грн інформаційно-технічного забезпечення, таким, що не підлягає виконанню, з підстав повного виконання боржником своїх зобов`язань. 06.05.2019 боржник ОСОБА_1 звернувся до Московського ВДВС із заявою про скасування арештів, заборон, обмежень і обтяжень, накладених у виконавчому провадженні. Листом Московського ВДВС від 08.05.2019 боржнику було повідомлено, що державним виконавцем винесена постанову про повернення виконавчого документа стягувачу в порядку п.9 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно на примусове виконання до відділу зазначений виконавчий документ не надходив. Разом з тим, за відсутності відкритого виконавчого провадження державна виконавча служба може скасувати арешти, заборони, обмеження та обтяження виключно на підставі судового рішення. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на цей час у реєстрі містяться арешти, заборони, обмеження і обтяження, накладені у виконавчому провадженні на майно та права боржника ОСОБА_1 . Посилаючись на ст.ст. 317, 391, 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та ст.ст. 50,57, 60 Закону України «Про виконавче провадження» позивач просив позов задовольнити. Представником Московського ВДВС Головко В.Л. був поданий відзив на позов, у якому останній просив закрити провадження у зв`язку із відсутністю спору та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що якщо боржником буде сплачений виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та подано підтвердження погашення заборгованості перед стягувачам, арешти накладені в межах виконавчого провадження (надалі ВП) № 23390252 будуть зняті. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Московського ВДВС, третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту закрите. Роз`яснено ОСОБА_1 про його право на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України). Судове рішення мотивоване тим, що позивач звертався до Московського ВДВС із заявою про зняття арешту на його майно, однак отримав письмову відмову з посиланням на відсутність передбачених Законом України «Про виконавче провадження» підстав для зняття арешту. ОСОБА_1 не оскаржував у передбаченому законом порядку вказану відмову начальника Московського ВДВС у задоволені його заяви. Суд, приймаючи до уваги, що обтяження, вилучити які із державних реєстрів просить позивач, накладені у виконавчих провадженнях, боржником у яких є саме позивач ОСОБА_1 , прийшов до висновку, що він, як учасник виконавчого провадження, фактично оскаржує дії державного виконавця. Однак скарги на дії державного виконавця розглядаються в порядку визначеному розділом VII ЦПК України, а не в порядку позовного провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував та не надав правової оцінки обставинам, на які посилався позивач на обґрунтування позовних вимог, що спірні правовідносини за природою мають цивільно-правовий характер і порушене право підлягає захисту в цивільному судочинстві. Посилаючись на порушення цивільних прав та звертаючись з відповідним позовом позивач свої позовні вимоги обґрунтовував вимогами ст. ст. 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 50, 57 Закону України «Про виконавче провадження». Стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає випадки зняття арешту з майна, в тому числі, арешт майна може бути знятий за рішенням суду. Висновок суду є хибним, оскільки оскарження дій державного виконавця розглядається саме в порядку, визначеному розділом VII ЦПК України, тобто в порядку цивільного судочинства. Суддя фактично порушила право позивача на доступ до суду та унеможливила його реалізацію як складову частину конвенційного права кожного на справедливий суд. У відзиві на апеляційну скаргу представник Московського ВДВС Кувічка А. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Зазначає, що відсутність у провадженні Московського ВДВС ВП № 23390252 ще з 2014 року унеможливлює зняття відділом арешту з майна ОСОБА_1 . Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника Московського ВДВС, дослідивши матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС Соклаковою О.М. від 22.12.2010 щодо боржника ОСОБА_1 було відкрито ВП № 23390252 з виконання виконавчого листа №2-2555/10, виданого 26.10.2010 Московським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту №11220564000 від 21.09.2007 у сумі 64256,52 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 507189 грн 57 коп. (а.с. 5). Постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС Соклаковою О.М. від 16.02.2011 у ВП №23390252 був накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 . Заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу у розмірі 507189 грн 57 коп. (а.с. 9). Згідно вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції станом на 16.02.2011, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. З постанови державного виконавця від 16.02.2011 вбачається, що арешт накладений в межах суми боргу у розмірі 507189 грн 57 коп. без урахування витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01.03.2013 замінено первісного стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк» у виконавчому провадженні з примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова №2-2555/10 від 06.08.2010. 26.09.2018 ПАТ «Дельта Банк» уклало з ОСОБА_2 договір купівлі продажу майнових прав №776/к на підставі протоколу №UA-EA-2018-07-20-000114-b від 13.09.2018, та ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 14.11.2018 у справі №2-2555/10, замінено у виконавчому провадженні стягувача ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ОСОБА_2 з примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11220564000 від 21.09.2007 у сумі 64256,52 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 507189,57грн на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова №-2555/10 від 06.08.2010 (а.с. 6-7). Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.02.2019 у справі №2-2555/10 визнано виконавчий лист 2-2555/10, виданий Московським районним судом м. Харкова у справі №2-2555/10 про стягнення з боржника ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором №11220564000 від 21.09.2007 у сумі 64256,52 доларів США, яка в гривневому еквіваленті складає 507 189,57 грн, а також 1700 грн держмита та 120 грн інформаційно-технічного забезпечення таким, що не підлягає виконанню повністю (а.с.8). Із заяви стягувача ОСОБА_2 від 19.12.2018, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Башинською Л.В., зареєстрованої у реєстрі за № 1263 вбачається, зокрема, що обов`язок боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за кредитним договором № 11220564000 від 21.09.2007 та рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06.08.2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь АКІБ «УкрСиббанк» боргу в сумі, що дорівнює сумі 64256,52 доларів США, яка в гривневому еквіваленті складає 507189,57 грн, а також 1700 грн держмита та 120 грн інформаційно-технічного забезпечення станом на 02.10.2018 відсутній повністю у зв`язку із добровільним виконанням. Майнових претензій, що випливають за кредитним договором № 11220564000 від 21.09.2007 та рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2010 року до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не має повністю. Виконавчі листи в справі № 2-2555/10 про стягнення з боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором № 11220564000 від 21.09.2007 підлягають визнанню такими, що не підлягають повністю (а.с.11). Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 22.12.2010 за реєстраційним номером 10648008 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 23390252 від 22.12.2010 Московським ВДВС зареєстроване обтяження на все майно боржника ОСОБА_1 06.05.2019 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Московського ВДВС зі заявою про скасування арештів, заборон, обмежень і обтяжень, вжитих державним виконавцем для забезпечення виконання рішення у виконавчому провадженні №23390252. При цьому, в заяві ОСОБА_3 посилається на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2019 року щодо визнання виконавчого листа 2-2555/10 таким, що не підлягає виконанню (а.с. 10). Листом Московського ВДВС м від 08.05.2019 представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 було повідомлено, що згідно перевірки автоматизованої системи виконавчого провадження, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження по виконанню рішення Московського районного суду м. Харкова №2-2555/10 від 26.10.2010 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту №11220564000 від 21.09.2007 в розмірі 64256,52 доларів СЩА, що в гривневому еквіваленті складає 507 189,57 грн. 21.07.2014 за вказаним виконавчим провадженням державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу в порядку п.9 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно на примусове виконання до відділу зазначений виконавчий документ не надходив. Вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна визначений ст.59 Закону України «Про виконавче провадження». Враховуючи викладені факти (насамперед відсутність на виконанні у відділі виконавчого провадження ще з 2014 року) ОСОБА_1 було відмовлено у проханні зняти арешт з майна (а.с. 18). Судом першої інстанції вірно встановлено, що з урахуванням обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 фактично заявлено позов про звільнення майна із-під арешту. Згідно з п. 9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції станом на 21.07.2014, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Зі змісту положень ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в вищезазначеній редакції вбачається, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції станом на 21.07.2014 , державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і саме повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Відповідно до п. 3.15, 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, в редакції, діючій на момент прийняття державним виконавцем постанови, повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження). При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника. Якщо заборона випливає із норми закону, наприклад така заборона встановлена судом, який відповідно до закону має право заборонити звернення стягнення на майно боржника, необхідно керуватися пунктом 2 частини першої статті 47 Закону. У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо). Відповідно до частин 1, 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року N 606-XIV ( у редакції станом на 21.07.2014) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Наявні в матеріалах справи докази не містять відомостей, що у виконавчому провадженні № 23390252 державним виконавцем виносилась постанова про стягнення виконавчого збору відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції закону 1999 року. Під час завершення виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу державним виконавцем не вживались заходи щодо зняття арешту. Частиною 2 статті 59 ЦК України передбачено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У частині 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостійистатті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до пунктів 1,2 5, 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження. Оскільки згідно зі статтею 126 ЦПК позивач вправі об`єднати в одній позовній заяві кілька однорідних позовних вимог, пов`язаних між собою, в одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна. При цьому якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на усунення перешкод у розпорядженні належним на праві власності майном, а не визнання неправомірними дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно або невжиття заходів щодо його зняття. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Враховуючи, що виконавче провадження закрито, поновлення права позивача щодо вільного розпорядження належного йому майном можливо шляхом зняття арешту з майна відповідно до вимог ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини 1 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За частиною 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач вірно скористався своїм правом щодо захисту своїх порушених прав шляхом звернення до суду з позовом, оскільки в даному випадку позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Приймаючи до уваги встановлені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухвалені судового рішення від 19.02.2020 порушив норми процесуального права, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складений 27 липня 2020 року. Головуючий - О.Ю. Тичкова Судді: С.С. Кругова О.В. Маміна