Постанова 4857 № 300/373/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 рокуЛьвівСправа №300/373/20 пров. №А/857/6402/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Бруновської Н.В., Улицького В.З., при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі №300/373/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції - Главач І.А., час ухвалення - 14.50 год., місце ухвалення - м. Івано - Франківськ, дата складання повного тексту - 14.04.2020 р.),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №3-ФС від 16.01.2020. Позовні вимоги мотивовані тим, що Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем законодавства про працю, зокрема вимог статей 21-24 Кодексу законів про працю України, відповідальність за які передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, в результаті чого протиправно винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №3-ФС від 16.01.2020, якою на позивача накладено штраф у розмірі 125 190 грн. Зазначає, що не допускав порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, адже факту допуску позивачем працівника до роботи відповідач не встановив. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №3-ФС від 16.01.2020. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду в даній справі прийняте на підставі неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. Так апелянт вказує на те, що судом першої інстанції невірно застосовано норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до вказаних правовідносин, оскільки Порядком №509 визначено можливість накладення штрафу за порушення законодавства про працю на підставі акту перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Таким чином, при винесенні постанови про накладення штрафу від 16.01.2020 року № 3-ФС, Управління Держпраці керувалося виключно абзацом 7 пункту 2 Порядку №

509. Крім цього зазначає про те, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, оскільки в судове засідання не були викликані та допитані як свідки посадові особи Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області, які проводили фактичну перевірку та які могли б підтвердити чи спростувати обставини, що стали відомі їм під час проведення перевірки у ФОП ОСОБА_1 . З урахуванням наведеного вище, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання по розгляду заяви не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності. Від позивача та його представника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю подати відзив на апеляційну скаргу, перебуванням позивача на реабілітації у Яремчанській міській лікарні через захворювання серця із 13 по 20 липня 2020 року та неможливістю прибути на 10.30 год. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводи розгляд у справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 10.10.2019 посадовими особами Головного управління ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Перевіркою встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 статей 21-24, 94, 95 Кодексу законів про працю України, про що зафіксовано в акті (довідці) від 10.10.2019 №142/09-19-33-06/ 1979024831. Відповідно до даного акта, фактичною перевіркою котеджу «Шале Гуцуляіндія» за адресою с. Микуличин Яремчанської міськради Івано-Франківської області встановлено, що послуги з тимчасового проживання фактично надає фізична особа - платник податку ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої йому ФОП ОСОБА_1 . Зазначено, що у своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 підтвердив здійснення діяльності з надання послуг з тимчасового проживання на підставі довіреності від ФОП ОСОБА_1 24.10.2019 на адресу Управління Держпраці в Івано-Франківській області надійшов лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 17.10.2019 № 552/9/09-19-33-06 про вжиття заходів за результатами фактичної перевірки у ФОП ОСОБА_1 . Листом від 25.10.2019 № 05-07/15-10/6293 Управління Держпраці в Івано-Франківській області повідомило позивача про отримання від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області Акту (довідки) про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) від 10.10.2019 № 142/09-19-33-06/ 1979024831. 05.11.2019 позивач направив відповідь на лист Управління Держпраці в Івано-Франківській області, у якій заперечив щодо надання ним працівникам Головного управління ДПС в Івано-Франківській області послуг проживання та помилковість висновків податкового органу про порушення законодавства про працю. Відповідач при вивченні надісланих Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області документів фактичної перевірки позивача встановив, що вони містять суттєві недоліки, у зв`язку з чим листом від 09.12.2019 №05-07/15-10/7331 повернув їх до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області для усунення таких недоліків. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області листом від 21.12.2019 № 1889/9/09-19-33-06 повторно надіслало відповідачу матеріали фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Листом від 27.12.2019 № 05-07/15-10/7879 Управління Держпраці в Івано-Франківській області повторно повідомило позивача про отримання від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області матеріалів його перевірки. 16.01.2020 на підставі отриманих від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області матеріалів відповідачем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №3-ФС від 16.01.2020, якою на позивача за порушення статей 21-24 Кодексу законів про працю України, відповідальність за які передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 125 190 грн. Позивач, не погоджуючись із накладенням на нього постановою №3-ФС від 16.01.2020 штрафних санкцій, подав до Державної служби України з питань праці скаргу на дії посадових осіб Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Листом від 19.02.2020 №1159/2.2/3.3-20 Державна служба України з питань праці повідомила позивача про відсутність можливості оскарження постанови до Держпраці та роз`яснила про право оскарження такої постанови у судовому порядку та, вважаючи постанову №3-ФС від 16.01.2020 протиправною, позивач звернувся з вказаним позовом до суду. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідачем на обґрунтування правомірності своєї позиції у межах спірних правовідносин не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту допущення позивачем до виконання робіт (надання послуг) ОСОБА_2 без укладення трудового договору. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Пунктом 7 Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 05.04.2007 (далі Закон №877-V). Дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.1 ст.2 Закону №877-V). Згідно із статтею 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - це планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Процедуру накладення штрафів за порушення законодавства про працю визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (далі - Порядок №509). Пунктом 2 Порядку №509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками. Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Відповідно до пункту 3 Порядку №509 справа про накладення штрафу розглядається у 45 - денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Із матеріалів справи слідує, що відповідач при вивченні надісланих Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області документів фактичної перевірки позивача встановив, що такі містять суттєві недоліки, у зв`язку з чим листом від 09.12.2019 №05-07/15-10/7331 повернув їх до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області для усунення таких недоліків, а після повторного отримання 23.12.2019 від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області матеріалів фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області, у визначений пунктом 3 Порядку № 509 45 - денний строк винесено оскаржувану постанову №3-ФС від 16.01.2020. Відповідно до пункту 4 вказаного вище Порядку № 509, під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 Порядку №509, складає постанову про накладення штрафу. У разі відсутності підстав для складання постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у визначені Порядком № 509 строки. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка. Що стосується накладеного на позивача штрафу за порушення законодавства про працю, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. За визначенням частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, з урахуванням наведених вище норм права, суб`єкту владних повноважень при перевірці суб`єкта господарювання належить виявити, зібрати, зафіксувати та підтвердити фактичні дані, які доводять факт допуску виконання фізичною особою роботи як найманим працівником. Із змісту акта перевірки від 10.10.2019 слідує, що фактичною перевіркою котеджу «Шале Гуцуляндія»» за адресою с. Микуличин Яремчанської міськради Івано- Франківської області Головним управління ДПС в Івано-Франківській області встановлено, що послуги з тимчасового проживання фактично надає фізична особа - платник податку ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої йому ФОП ОСОБА_1 . Також вказано про те, що у своїх письмових поясненнях ОСОБА_3 підтвердив здійснення діяльності з надання послуг з тимчасового проживання на підставі довіреності від ФОП ОСОБА_1 . Суд першої інстанції цілком вірно звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного надання ОСОБА_3 послуг з проживання (передання місця для ночівлі, отримання відповідної плати, тощо). Щодо письмових пояснень ОСОБА_3 про здійснення діяльності з надання послуг з тимчасового проживання на підставі довіреності від ФОП ОСОБА_1 , то висновки суду першої інстанції в цій частині також вірними. Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє /частина перша статті 239 ЦК України/. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (частини перша та третя статті 244 ЦК України/). Таким чином, довіреність є письмовим документом, що підтверджує повноваження представника представляти інтереси довірителя перед третіми особами та вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє. Судом встановлено, що 09.02.2017 приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Грицюком П.І., за реєстровим №165, посвідчено довіреність від імені Булаха М.М. на представництво його інтересів Томашевським М.М. Зокрема, даною довіреністю позивач уповноважив останнього бути його представником в усіх державних установах, господарських, громадських та інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в тому числі у державній адміністрації, реєстраційній службі, державній податковій адміністрації, управлінні внутрішніх справ, банківських установах, правоохоронних органах, органах нотаріату, тощо, з усіма необхідними повноваженнями, з питань ведення фінансово-господарської (підприємницької) діяльності, а також проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності та проведення ліквідаційної процедури, з усіма правами та обов`язками які надані чинним законодавством України для такого роду повноважень. Зі змісту даної довіреності вбачається, що вона видана на представництво інтересів позивача у державних та інших установах з питань ведення фінансово-господарської діяльності, однак не передбачає повноважень представника надавати послуги з тимчасового проживання, зокрема надання третім особам місця для ночівлі у засобі розміщення за відповідну плату. Оскільки іншої довіреності, яка передбачає право ОСОБА_3 надавати від імені ОСОБА_1 послуги з тимчасового проживання суду не надано, тому відповідно не знайшли свого підтвердження доводи відповідача щодо надання ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності послуг з тимчасового проживання. Колегія суддів вважає вірними та обґрунтованим висновки суду першої інстанції про те, що факт допущення працівника до роботи повинен підтверджуватися належними та допустимими доказами. Натомість відповідачем на обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваної ним постанови про накладення штрафу, не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту допущення позивачем до виконання робіт (надання послуг) ОСОБА_2 без укладення трудового договору. Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не доведено належними доказами порушення позивачем вимог статей 21-24 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже і наявності підстав, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, для прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №3-ФС від 16.01.2020, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Перевіривши оскаржене позивачем рішення, апеляційний суд вважає, що таке не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності не дають підстав вважати що рішення чи дії відповідача є правомірними, а натомість вказують на те, що таке прийняте відповідачем необґрунтовано, що дає підстави для визнання його протиправним та скасування. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі №300/373/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська В. З. Улицький Повне судове рішення складено 27.07.2020р.