Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/997/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/997/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю. Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б. 27 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Совгири Д. І. Шидловського В.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ГУ ПФУ у Вінницькій області) в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови позивача у перерахунку та виплаті пенсії в розмірі встановленого постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.02.2011 року у справі №2-а-544/2011 та розпорядження управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці №202112 від 22.02.2011 року; - зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.09.2011 року в розмірі встановленого постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.02.2011 року у справі №2-а-544/2011 та розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці №202112 від 22.02.2011 року; - у відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України просив суд вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту його порушених прав, свобод та інтересів від порушень з боку ГУ ПФУ у Вінницькій області; - у відповідності до ст. 382 КАС України просив зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 13.02.2019 року та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.08.2010 року є інвалідом другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.02.2011 року у справі № 2-а-544/11 визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати, призначити та щомісячно виплачувати державну пенсію з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 року №894 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2005 року за № 1293 "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці з 01.12.2010 року перерахувати, призначити та щомісячно виплачувати ОСОБА_1 державну пенсію, яку збільшити на 12 % згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 року № 894 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та збільшити в 3,5 рази відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2005 року за № 1293 "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно з розпорядженням №202112 від 22.02.2011 року позивачу, відповідно до вказаного рішення суду, з 01.12.2010 року призначено пенсію у розмірі 23912,34 грн. Вказане вище рішення суду виконувалось пенсійним органом до листопада 2011 року. Позивач неодноразово звертався з письмовими заявами до органів Пенсійного фонду про перерахунок пенсії згідно з рішенням суду, на які отримував відповіді про те, що постанова Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.02.2011 року у справі № 2-а-544/11 виконана, оскільки відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 14.06.2011 року № 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Законом України від 22.12.2011 року №4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік" закріплено аналогічні вищевказаним положення щодо визначення розмірів виплат, що фінансуються за рахунок Державного бюджету. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено розміри пенсій для вказаної категорії осіб. З урахуванням викладеного, розмір пенсії позивача приведено у відповідність до чинного нормативно-правового регулювання. Тобто, юридичною підставою для перерахунку пенсії стала зміна законодавчого регулювання розмірів пенсій, що виплачуються відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Крім того, позивачу роз`яснено, що момент набрання чинності зазначених законодавчих актів є моментом припинення права на виплати пенсії згідно з рішенням суду, а тому у ГУ ПФУ у Вінницькій області відсутнє зобов`язання щодо нарахування та виплати пенсії у розмірі, передбаченому даним рішенням суду. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Щодо можливого пропуску позивачем строку звернення до суду передбаченого ст. 122 КАС України, суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Таким чином, строк звернення до суду встановлений ст. 122 КАС України до даної категорії спорів не застосовується. Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, ч. 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Колегія суддів враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Частиною 3 ст. 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Крім того, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При цьому, "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. При цьому, пенсія є щомісячним платежем, а тому її розмір був відомий позивачу щомісячно при її отриманні. Посилання суду першої інстанції на те, що встановлений ст. 122 КАС України строк не застосовується до спірних правовідносин, з огляду на ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є безпідставними, оскільки за змістом наведених норм, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом. Так, буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ. Необхідними умовами застосування зазначених положень спеціальних законів є факт нарахування сум пенсій за минулий час та доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких стала невиплата сум пенсій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №826/3565/18, від 15 травня 2019 року у справі №804/4217/18, від 25 червня 2020 року у справі №440/3249/19. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині періоду з 01 вересня 2011 року по 04 вересня 2019 року. Щодо позовних вимог за період з 05 вересня 2019 року по 05 березня 2020 року, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року №796-XII ( Закон №796-XII). Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно зі ст. 50 Закону №796-XII (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Частиною 4 ст. 54 Закону №796-XII (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по IІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 року №894 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.09.2004 року збільшені на 12 відсотків пенсії (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, державної допомоги та сум індексацій), призначені відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2005 року №1293 "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір пенсій по інвалідності, призначених відповідно до Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та пенсію у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи членам їх сімей, збільшено у 3,5 рази. Проте, вказані постанови втратили чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 року №1210 (Порядок №1210), яким зобов`язано Пенсійний фонд України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ. Згідно з п. 1 Порядку №1210 вказаний Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків. Вказаний Порядок не визнавався неконституційним, а відтак є чинним. Отже, виплата державної пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, починаючи з 01.01.2012 року проводилась у розмірі, встановленому Постановою КМУ №1210. Згідно з п. 3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог. Так, Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. У рішенні №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в п. 2, 3 ст. 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Із вищенаведеного вбачається, що положення ч. 2 ст. 96, п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Таким чином, нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян. Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про правомірність дій відповідача при нарахуванні та виплаті пенсій позивачеві (основної та додаткової) за період з 05 вересня 2019 року по 05 березня 2020 року відповідно до ст. 50, 54 Закону №796-XII, у розмірах встановлених Постановою КМУ №1210. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі №695/2321/17 та від 26 червня 2018 року у справі №629/3333/17. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року, - скасувати. Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії в частині періоду з 01 вересня 2011 року по 04 вересня 2019 року, - залишити без розгляду. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії за період з 05 вересня 2019 року по 05 березня 2020 року, - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Совгира Д. І. Шидловський В.Б.