Постанова 4851 № 520/1173/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 р.Справа № 520/1173/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., м. Харків, повний текст складено 27.04.20 року по справі № 520/1173/2020 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, ВСТАНОВИВ: Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2020 за № Ф-1161-25 на суму 13 231,41 грн (недоїмка - 2 753,24 грн, штраф - 1 335,89 грн, пеня - 9 142,28 грн); - визнати протиправним та скасувати рішення за № 0198765706 від 25.11.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у загальному розмірі: 5 555,42 грн (штраф - 653,13 грн, пеня - 4 902,29 грн); - судові витрати покласти на відповідача у даній справі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що нею помилково було подано звіт про суми єдиного внеску за 2014 та 2015 роки, оскільки з 2005 року отримує пенсію, відтак в силу положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» звільнена від сплати єдиного внеску, про що повідомлялось відповідача, однак залишено ним поза увагою. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2020р. адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій задоволено. Визнано протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2020 за № Ф-1161-25 на суму 13 231,41 грн (недоїмка - 2 753,24 грн, штраф - 1 335,89 грн, пеня - 9 142,28 грн). Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Харківській області за № 0198765706 від 25.11.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у загальному розмірі: 5 555,42 грн (штраф - 653,13 грн, пеня - 4 902,29 грн). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ГУ ДПС області вважає рішення суду таким, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, що в силу положень ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового судового рішення. Вказує, що ФОП ОСОБА_1 було надано 03.01.2015 року звіт (Додаток 5, таблиця 2) про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, в якому зазначено самостійно визначена сума, на яку нараховується єдиний внесок 14616 грн за січень - грудень 2014 року, розмір єдиного внеску 34,7 %, тобто 5071,80 грн, які підлягають сплаті. Також, було надано 03.01.2016 року звіт (Додаток 5, таблиця 2) про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, в якому зазначено самостійно визначена сума, на яку нараховується єдиний внесок 15256 грн за січень - грудень 2015 року, розмір єдиного внеску 34,7 %, тобто 5293,88 грн які підлягають сплаті. Порядком подання уточнюючих звітів після закінчення термінів подання звітності не передбачено. Зазначає. що суми самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю, підлягає сплаті на загальних підставах. Вказує, що позивачем зроблено помилковий висновок щодо необхідності укладання з фізичною особою підприємцем договору про добровільну участь у загальному обов`язковому страхуванні. Посилається на те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 мала право самостійного визначення страхового внеску у 2015-2016 році шляхом подання до контролюючого органу Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. Вказаним правом ФОП ОСОБА_1 скористалася, надавши до Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області звітність з єдиного соціального внеску за 2015- 2016 рік та, самостійно визначивши суму єдиного соціального внеску у розмірі, яка підлягає сплаті до бюджету. У зв`язку з тим, що платником було порушено терміни сплати єдиного внеску, відповідно до пункту 2 частини 11 ст.25 Закону № 2464 передбачено застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 10 відсотків до 01.01.2015 року та 20 відсотків з 01.01.2015 року та відповідно до ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 на суму недоїмки нараховується пеня. За несвоєчасну сплату єдиного внеску було винесено рішення про застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 5 555,42 гривень від 25.11.2019 № 0198765706. Станом на 31.12.2019 року згідно інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) обліковувався борг (недоїмка) у сумі 13 231,41 гривень. Вважає, що ГУ ДПС області діяло на підставі та в межах повноважень, встановлених чинним законодавством. Не врахування вказаних обставин судом першої інстанції свідчить про формальний підхід до з`ясування фактичних обставин даної справи, а судове рішення ґрунтується виключно на правовій позиції позивача без урахування доводів та пояснень, наданих представником відповідача. З огляду на викладене просить задовольнити апеляційну скаргу ГУ ДПС області. Від позивача по справі до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що проти апеляційної скарги відповідача заперечує, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції таким, що прийняте за правильного та повного встановлення всіх обставин справи з додержанням норм матеріального та процесуального права. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просить розгляд справи провести за її відсутності. Судові витрати позивача, пов`язані з розглядом даної адміністративної справи у Другому апеляційному адміністративному суді, покласти на відповідача. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи . Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені заздалегідь та належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрована з 21.01.1999 та на теперішній час перебуває на обліку в ГУ ДПС у Харківській області (Московський район) на спрощеній системі оподаткування. 03.01.2015 року позивачем було подано "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованої особи та суми нарахованого єдиного внеску" за 2014 рік, з сумами нарахованого внеску в розмірі 5071,80 грн. Також, 03.01.2016 року позивачем було подано "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованої особи та суми нарахованого єдиного внеску" за 2015 рік, з сумами нарахованого внеску в розмірі 5293,88 грн. Також з матеріалів справи вбачається, що позивачу з 2005 року призначено пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення. На звернення позивача від 13.12.2019 до Головного управління ДПС у Харківській області із скаргою на рішення № 0198765706 від 25.11.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (вх. № 47617/ФОП/57) відповідачем направлено відповідь відповідно до якої, скарга позивача була залишена без задоволення. Позивач, вважаючи, що рішення про застосування штрафних санкцій та вимога про сплату боргу (недоїмки) є безпідставними та прийнятими з порушенням норм чинного законодавства України, звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464). Положення п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначають єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI містить застереження, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 2464-VI платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону № 2464-VI особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату). Отже, суми самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонери за віком або особами з інвалідністю, підлягають сплаті на загальних підставах. При цьому колегія суддів зазначає, укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, у відповідності до ст. 10 Закону № 2464-VI фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонери за віком або особами з інвалідністю не укладається. Таким чином, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 є пенсіонером за вислугою років та інвалідом 2 групи, та у відповідності до ч.4 ст.4 Закону №2464 звільнена від сплати єдиного внеску та може бути платником виключно за умови самостійного визначення для себе бази нарахування єдиного внеску. Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь. Отже, добровільна сплата єдиного внеску здійснюється за умови укладення такою особою з органом доходів і зборів договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Судом встановлено та представниками сторін по справі не заперечувалось, що між ними не укладався договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а помилкова подача позивачем звіту за 2014 та 2015 роки не свідчить про її добровільну участь у системі страхування. Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435 (далі Порядок №435) передбачено, що фізичні особи -підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів та зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою №Д5 згідно з додатком 5 цього Порядку із зазначенням форми «початкова». Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається. Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 449 передбачено, що для платників, зокрема: фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, які є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, зазначені у пункті 4 розділу ІІ цієї Інструкції, можуть бути платниками єдиного соціального внеску виключно за умови самостійного визначення для себе бази нарахування єдиного внесу, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску встановленої Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншої за розмір мінімального страхового внеску. Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області отримавши Звіт за формою згідно додатка 5 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб, з урахуванням того, що позивач є пенсіонером за віком та платником податків, який обрав спрощену систему оподаткування, податковий орган фактично є сповіщений позивачем що він добровільно (самостійного) визначив для себе базу нарахування єдиного внесу і у податкового органу відсутні підстави вважати що дана звітність є помилковою. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (пп.4 п.2 розділу ІV Інструкції №449). Відповідно до п.1 розділу V Порядку №435 у разі виявлення помилки у Звіті до закінчення строку подання цього Звіту страхувальник повторно формує та подає Звіт у повному обсязі до органу доходів і зборів за основним місцем обліку. Чинним вважається останній електронний або паперовий Звіт, поданий страхувальником до закінчення строків подання звітності, визначених цим Порядком, який пройшов всі контролі при завантаженні до Реєстру страхувальників та до Реєстру застрахованих осіб Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у разі виявлення помилки у Звіті до закінчення строку подання цього Звіту страхувальник має право повторно сформувати та подати Звіт у повному обсязі до органу доходів і зборів за основним місцем обліку. Також колегія суддів зазначає, що зміна волевиявлення, засвідчення помилки не може бути необмежена будь яким строком, таке обмеження може бути визначено виключно законом. Порядок не може встановлювати будь яких обмежень ( строків) для виправлення помилок в поданих Звітах, оскільки Порядок не є законом, а питання стосується права особи на майно. Тому по закінченню строку, встановленого Положенням, на подання повторного Звіту позивач, на думку колегії суддів, має в будь який спосіб заявити про наявність помилки. Спеціальним законом не передбачено будь яких обмежень по виправленню помилки в поданих Звітах, на думку колегії суддів, в даному випадку, слід враховувати строки, які визначені ст. 102 Податкового кодексу України, а саме 1095 днів. З матеріалів справи слідує, а судом першої інстанції встановлено, що звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 та 2015 роки, в якому визначено ЄСВ за 12 місяців кожного періоду відповідно, позивач подала помилково. Відсутність у Порядку № 435 механізму виправлення помилки, внаслідок чого позивач має зайво сплатити ЄСВ, суд вважає надмірним тягарем, що не відповідає принципу верховенства права. Тому, оскільки з 2005 року позивачу призначена пенсія за віком, позивач не повинен сплачувати єдиний внесок за 2014 та 2015 роки. З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до керівництва податкового органу з заявами про помилково подані звіти по єдиному соціальному внеску та зняти помилкові нарахування, проте відповідачем було повідомлено, що суми самостійно визначеного ЄСВ, у томи числі особами, які є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю, підлягають сплаті на загальних підставах та не можуть бути скасовані. Факт того, що позивачка є пенсіонером і інвалідом 2 групи та за загальними нормами не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, сторонами не заперечується. З огляду на те, що у позивача відсутній обов`язок по сплаті за себе єдиного соціального внеску, враховуючи, що позивач звертався до контролюючого органу із заявою про скасування поданого ним звіту, такі обставини не можна вважати добровільною участю позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Слід зазначити, що відсутність права подання уточнюючих звітів в разі помилкового подання звітів не може бути обставиною, що зобов`язує сплатити відповідні внески. При цьому, особа у відповідності до Порядку №435 має право звернутися до податкового органу з заявою про виправлення помилок в поданих Звітах. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до частини третьої статті 25 цього Закону суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 вказаного Закону орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Разом з тим абзацом 2 частини першої вказаної статті встановлено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Враховуючи відсутність у позивача обов`язку по сплаті єдиного внеску, суд приходить до висновку про безпідставність застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення № 0198765706 від 25.11.2019 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Варто зауважити, що вимога у цій справі сформована відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI, якою вимагається сплатити недоїмку з ЄСВ. Відповідно до частин другої - четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до підпунктів 14.1.153 і 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Отже, податкова вимога і вимога про сплату недоїмки з ЄСВ не є тотожними документами, підстави їх формування є різними. Більш того, відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює, зокрема, питання погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Тобто спеціальним законом у цих правовідносинах є саме Закон № 2464-VI. Подання позивачем звітів фізичної особи-підприємця не є самостійним визначенням грошових зобов`язань в розумінні пункту 57.1 статті 57 ПК України, відповідно, ці суми неможливо ототожнити з узгодженими грошовими зобов`язаннями, а тому несплата сум, зазначених у них, не свідчить про виникнення податкового боргу. Отже, з фактом подання звітів з ЄСВ не виникає обов`язок здійснювати його сплату, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки. Так, з огляду на зміст норм Закону № 2464-VI він відносить до платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців як тих, які перебувають на загальній системі оподаткування, так і тих, які обрали спрощену систему. Застереження, які містяться у частині четвертій статті 4 Закону № 2464-VI, стосуються фізичних осіб - підприємців незалежно від того, яку систему оподаткування вони обрали. Система оподаткування має значення для визначення бази нарахування єдиного внеску, правила визначення якої встановлює стаття 7 цього Закону, у разі, якщо така особа не підпадає під виключення, встановлені частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI. Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи викладене, відповідачем не доведено правомірності винесеної вимоги про сплату боргу №Ф-1161-25 від 15.01.2020. Враховуючи відсутність у позивача обов`язку по сплаті єдиного внеску, суд приходить до висновку про безпідставність застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення № 0198765706 від 25.11.2019 також є обґрунтованими та підлягають задоволенню. З урахуванням вищезазначеного, доводи відповідача щодо правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2020 за № Ф-1161-25 та рішення за № 0198765706 від 25.11.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є помилковими. Щодо клопотання позивача в відзиві на апеляційну скаргу про покладення на відповідача судових витрат позивача, пов`язаних з розглядом даної адміністративної справи у Другому апеляційному адміністративному суді, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Позивач жодним чином не обґрунтовує, які саме витрати пов`язані з розглядом даної адміністративної справи у Другому апеляційному адміністративному суді повинно бути покладено на відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін . Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року по справі № 520/1173/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 27.07.2020 року