Постанова 4873 № 910/17541/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" липня 2020 р. Справа№ 910/17541/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Дідиченко М.А. при секретарі Реуцькій Т.О. за участю представників сторін: від позивача: Бережной Д.С. (довіреність б/н від 16.12.2019 року); від відповідача 1: Ананійчук О.А. (довіреність №128 від 26.09.2019 року); від відповідача 2: не з`явився; від третьої особи 1: Крайдуба В.І. (розпорядження №1573-ра від 09.07.2020 року); від третьої особи 2: не з`явився; від третьої особи 3: Мальцев С.С (наказ №328/к від 23.01.2020 року), розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп" на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.06.2020 року про закриття провадження у справі у справі №910/17541/19 (суддя Плотницька Н.Б.) за позовом товариство з обмеженою відповідальністю "КС Групп" до 1. акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк",

2. Міністерства фінансів України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1. Національний банк України,

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

3. Кабінет Міністрів України про визнання недійсними договорів, - В С Т А Н О В И В: Господарським судом міста Києва розглядалась позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп" з вимогами до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та Міністерства фінансів України про: - визнання недійсним договору про придбання акцій №3/2016 від 20.12.2016 року та акту приймання-передавання за договором про придбання акцій №3/2016 від 20.12.2016 року, укладеного між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" Славкіної М.А. та товариством з обмеженою відповідальністю "КС Групп", від імені якого діяв Шевченко А.М. , уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"; - визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 року та акту виконання зобов`язань по договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016 року були власниками простих іменних акцій публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" в частині, що стосується прав та інтересів товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп". Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір про придбання акцій №3/2016 від 20.12.2016 року та договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 року порушують право власності позивача на грошові кошти, оскільки направлені на незаконне заволодіння його майна, відтак, мають бути визнані недійсними. Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2020 року провадження у справі №910/17541/19 закрито. Мотивуючи ухвалу, суд першої інстанції вказав на те, що спосіб захисту, обраний позивачем, а саме визнання недійсним правочинів, не відповідає частинам третій та четвертій статті 5 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу II. Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 року №590-ІХ. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "КС Групп" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 12.06.2020 року у справі №910/17541/19 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги апелянт вказав, що з аналізу положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 року №590-ІХ вбачається, що обов`язковою умовою для закриття провадження у справі через невідповідність обраного позивачем способу захисту права є встановлення судом певної сукупності обставин, визначених ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України. В той же час, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі 12.06.2020 року, не закриваючи підготовчого засідання та не розпочинаючи розгляд справи по суті, безпідставно вдався до дослідження доказів та встановлення обставин справи по суті, дійшовши висновку про те, що позивач був акціонером банку. Як вказує апелянт, позивач заявив позовні вимоги не як учасник та/або колишній учасник банку, не на захист своїх прав як акціонера банку, а на захист своїх прав як особи, яка мала відкриті депозитні та поточні рахунки у ПАТ КБ «Приватбанк». Суд першої інстанції не встановив всіх обставин для висновку про необхідність застосування обмежень в реалізації права на захист, визначених ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України та п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590. Також, за твердженням апелянта, суд першої інстанції неправомірно застосував ч. 9, ч. 10 ст. 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України та не врахував непоширення положень Закону №590 на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами. За твердженням апелянта, ст. 231 ГПК України не містить таких підстав для закриття провадження у справі як невірно обраний захист порушеного права. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не запитував думку позивача щодо поданого 12.06.2020 року клопотання про закриття, не надав позивачу можливості висловити письмові та усні заперечення проти даного клопотання, відмовив у задоволенні клопотання про відкладення, що є порушенням процесуальних прав ТОВ «КС Групп». Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2020 року справу №910/17541/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17541/19 та призначено до розгляду на 21.07.2020 року. Представники відповідача 2 та третьої особи 2 в судове засідання 21.07.2020 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином (а.с. 52-55 т. 3). Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 21.07.2020 року за відсутності представників відповідача 2 та третьої особи 2 Представник позивача у судовому засіданні 21.07.2020 року апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити. Представники відповідачів 1 та третіх осіб 1, 3 в судовому засіданні 21.07.2020 року проти апеляційної скарги заперечували, ухвалу суду першої інстанції просили залишити без змін. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019 року, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху. 24.12.2019 року до відділу діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.12.2019 року відкрито провадження у справі №910/17541/19, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.01.2020 року. Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2020 року залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у зв`язку з чим підготовче засідання відкладено на 02.03.2020 року. Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2020 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Кабінет Міністрів України та оголошено перерву до 23.03.2020 року. У підготовчому засіданні 23.03.2020 року господарським судом міста Києва оголошено перерву до 27.04.2020 року для забезпечення процесуальних прав всіх учасників судового процесу під час дії карантинних заходів, про що сторін повідомлено ухвалою від 23.03.2020 року. У підготовчому засіданні 27.04.2020 року господарським судом міста Києва оголошено перерву до 28.05.2020 року для забезпечення процесуальних прав всіх учасників судового процесу під час дії карантинних заходів, про що сторін повідомлено ухвалою від 27.04.2020 року. У підготовчому засіданні 28.05.2020 року господарським судом міста Києва оголошено перерву до 12.06.2020 року. У підготовчому засіданні 12.06.2020 року ухвалою господарського суду міста Києва провадження у справі №910/17541/19 закрито. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вказав на те, що спосіб захисту, обраний позивачем, а саме визнання недійсним правочинів, не відповідає частинам третій та четвертій статті 5 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу II. Прикінцеві та перехідні положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 року №590-ІХ. Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У силу статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року" (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 року №9-зп у справі за конституційним зверненням офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) роз`яснив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України також передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. У наведених статтях закріплені переліки способів захисту прав і законних інтересів. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Частиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено випадки, в яких господарський суд закриває провадження у справі. Як вірно зазначив апелянт, дана норма не містить таких підстав для закриття провадження у справі як невірно обраний спосіб захисту порушеного права. В той же час, 23.05.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 року №590-ІХ. Даним законом були внесені зміни до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, а саме вказану статтю доповнено частинами третьою і четвертою наступного змісту: «

3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку». Відповідно до пункту 7 розділу II. Прикінцевих та перехідних положень даного Закону судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу. Тобто, виходячи з положень статей Закону №590, обов`язковою умовою для закриття провадження у справі через невідповідність обраного позивачем способу захисту права є встановлення судом певної сукупності обставин, визначених ч.ч. 3, 4. ст. 5 даного Закону, а саме, зокрема, чи є або був позивач учасником банку; чи були порушені права позивача чи інтереси внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку. Як вбачається з доводів позовної заяви, позивач, звертаючись з вимогами про визнання недійсним договору про придбання акцій №3/2016 від 20.12.2016 року та акту приймання-передавання за договором про придбання акцій №3/2016 від 20.12.2016 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 року та акту виконання зобов`язань по договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 року, обґрунтовував їх укладенням договорів поза волею та без його згоди, в примусовому порядку та з порушенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Так, позивач у своїй позовній заяві доводить, що він у спірних правовідносинах не виступає як учасник (акціонер) банку, а при укладенні спірних договорів було порушено вимоги ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що призвело до безпідставного та незаконного позбавлення його права власності на кошти, розміщенні на рахунках у АТ КБ «Приватбанк». Тобто, позовні вимоги позивача не були обґрунтовані порушенням його права на акції банку або з метою повернення таких акцій (відновлення статусу учасника банку), а обґрунтовані порушенням його права власності на грошові кошти, розміщені на депозитних та поточних рахунках АТ КБ «Приватбанк». А тому, для встановлення факту, чи є або був позивач учасником банку та чи були порушенні права позивача внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку, суду першої інстанції необхідно було дослідити надані сторонами докази та встановити обставини справи по суті спору. В той же час, як вказано вище, оскаржувана ухвала про закриття провадження у справі була проголошена на стадії підготовчого провадження. Відповідно до статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на 30 днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. За змістом статей 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті. Отже, вказаними вище положеннями ГПК України чітко передбачено повноваження суду під час підготовчого провадження, до переліку яких не входить дослідження та встановлення обставин справи по суті спору. В той же час, відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. Колегія суддів враховує, що відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення, і задоволення судом позову можливе лише за умови дослідження судом та доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/3156/17) звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. В той же час, виходячи із завдань підготовчого провадження, встановлених ГПК України, та враховуючи неможливість дослідження обставин справи на даній стадії судового процесу, суд позбавлений можливості надавати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту змісту порушеного права, характеру його правопорушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. А тому, за відсутністю повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідження наданих учасниками справи доказів та надання оцінки всім аргументам учасників справи, що здійснюється судом саме під час розгляду справи по суті, будь-які висновки суду першої інстанції щодо наявності чи відсутності порушення права, за захистом якого звернувся позивач, а також належності та ефективності обраного ним способу захисту на стадії підготовчого провадження, є передчасними. Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.06.2020 року у справі №911/1465/19. Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, не переходячи до розгляду справи по суті, на стадії підготовчого провадження, вдався до дослідження доказів та встановлення обставин у даній справі, що відповідно до вимог ст. 177 ГПК України не допускається. А тому, враховуючи викладене вище, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження дійшов до передчасного висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту, оскільки вирішення даного питання можливо лише на стадії розгляду спору по суті, тоді як ухвала суду про призначення судового засідання в межах названої стадії в матеріалах справи відсутня. За таких обставин, виходячи з системного аналізу вищенаведених норм процесуального закону та норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", судова колегія вважає передчасним висновок суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі. Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. За таких обставин справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана апелянтом ухвала господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа підлягає передачі на розгляд господарського суду міста Києва. У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст.129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 280, 281-284, 333 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КС Групп" на ухвалу господарського суду міста Києва від 12.06.2020 року у справі №910/17541/19 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 12.06.2020 року у справі №910/17541/19 скасувати.

3. Матеріали справи №910/17541/19 передати для продовження розгляду до господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складено 27.07.2020. Головуючий суддя М.А. Руденко Судді Є.Ю. Пономаренко М.А. Дідиченко