Ухвала КАС ВС № 520/3974/2020

УХВАЛА 23 липня 2020 року м. Київ справа № 520/3974/2020 адміністративне провадження № К/9901/17401/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Калашнікової О.В., суддів - Білак М.В., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі №520/3974/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про скасування наказу та поновлення на посаді, у с т а н о в и в : ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Прокуратури Київської області (далі - відповідач), в якому просив - скасувати наказ прокурора Київської області від 19 квітня 2002 року про звільнення ОСОБА_1 та виключити з його трудової книжки запис про звільнення з посади старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Київської області від 19 квітня 2002 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Київської області; - внести до трудової книжки запис про звільнення за станом здоров`я з моменту припинення виконання своїх повноважень слідчими прокуратури Київської області у зв`язку з реорганізацією, виплату вихідної допомоги у зв`язку із звільненням; - стягнути частково з прокуратури Київської області не отриманої заробітної плати у зв`язку з вимушеним прогулом за період з травня 2002 року по березень 2020 року в сумі 519 102,00 грн. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із наявним недоліком у вигляді звернення до адміністративного суду поза межами визначеного процесуальним законом строку. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року клопотання позивача про поновлення строку залишено без задоволення, адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачу у зв`язку з не виконанням ухвали про залишення позовної заяви без руху. Позивач оскаржив таке рішення в апеляційному порядку, внаслідок чого суд апеляційної інстанції постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року про повернення позовної заяви залишено без змін. Вважаючи, що такі рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу. Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків. Суд першої інстанції дослідивши доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, надані ним докази встановив наступне. Позивач проходив публічну службу в органах прокуратури, звідки був звільнений з посади старшого слідчого відділу прокуратури Київської області за власним бажанням 19 квітня 2002 року. Обставина звільнення саме за власним бажанням підтверджується фотокопією наданої заявником трудової книжки. У позові зазначено, що подія звільнення з публічної служби мала місце у 2002 року і відбулася за власним бажанням позивача через його переїзд на постійне проживання до міста Харкова. Позивач не спростовує, що про подію звільнення йому було відомо з календарної дати настання події звільнення, тобто з 19 квітня 2002 року. Позову заяву подано 24 березня 2020 року, тобто більше ніж через 17 років з події звільнення. 27 березня 2020 року ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позов було залишено без руху у зв`язку із наявним недоліком у вигляді звернення до адміністративного суду поза межами визначеного процесуальним законом строку. Зазначено, що способом усунення недоліків є подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду (з викладенням поважних причин та підтвердження обставин поважності належними, допустимими, достатніми доказами). 30 березня 2020 року позивач надіслав до Харківського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даним позовом. В обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначив, що останнім часом він почав здогадуватися, що звільняючись з органів прокуратури за власним бажанням у 2002 році він діяв не за власним волевиявленням, а через сторонній вплив на його волю за допомогою електромагнітного випромінювання. 01 квітня 2020 року ухвалою Харківського окружного адміністративного суду клопотання про поновлення строку на звернення до суду - залишено без задоволення. Позов повернуто позивачу. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані статті 122 КАС України. Так, приписами частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Відповідно до частини 2 статті122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У частині 3 цієї статті зазначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Предметом оскарження в даній справі є звільнення позивача із публічної служби. Так, відповідно до частини 5 статті 121 КАС України у відносинах із проходження публічної служби строк звернення до суду складає один місяць. Відповідно до частини 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, за правилами статтей. 123, 169 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, та визнання судом вказаних нею у відповідній заяві підстав для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду неповажними, заявлений позов підлягає залишенню без руху із наданням позивачу строку для звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку. Лише у випадку, якщо таку заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Суд апеляційної інстанції залишаючи апеляційну скаргу без задоволення погодився з висновками суду першої інстанції, що адміністративний позов підлягає поверненню, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, виходячи з наступного. Суд апеляційної інстанції зазначив, що при вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку апеляційного оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги/відмови у відкритті апеляційного провадження за вперше поданою апеляційною скаргою до дати повторного звернення з апеляційною скаргою. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначив, що причини пропуску строку звернення до суду щодо подій звільнення позивача за власним бажанням у 2002 році не можуть вважатися поважними. Також судом зазначено, що доводи позивача про те, що його звільнення за власним бажанням не є добровільним волевиявленням, є безпідставними та такими, що грунтуються на припущеннях, оскільки жодними належними доказами не підтверджені. Оскільки ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів на підтвердження поважності обставин пропущення строку звернення до суду, будь-яких доказів того, що позивач був позбавлений можливості оскаржити наказ прокурора Київської області від 19 квітня 2002 року про звільнення позивача у встановлений нормами КАС України місячний термін матеріали справи не містять. Доказів того, що розлади здоров`я позивача виникли внаслідок протиправної діяльності або бездіяльності органів влади, а також зв`язок наявності розладів у здоров`ї позивача та на неможливості подачі протягом 17 років адміністративного позову внаслідок таких розладів, матеріали справи не містять. За змістом п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Таким чином, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом не можуть визнаватися поважними. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позовної заяви. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. Проаналізувавши ухвалені судові рішення та доводи касаційної скарги суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх правильно застосовано норми права вони є очевидними і не викликають сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Доводи касаційної скарги не спростовуються висновків судів попередніх інстанцій Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справ) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині третій статті 328 КАС України, який включає й ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 332, 333 КАС України, у х в а л и в : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі №520/3974/2020 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про скасування наказу та поновлення на посаді. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська