Постанова КАС ВС № 367/3829/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 року м. Київ справа № 367/3829/17 адміністративне провадження № К/9901/11503/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів Шишова О.О., Яковенка М.М. розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року у складі судді Харченко С.В. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Сорочка Є.О. (головуючий), Коротких А.Ю., Федотова І.В. у справі №367/3829/17 за позовом ОСОБА_1 до Університету Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: 1. 08 червня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Університету Державної фіскальної служби України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Університету Державної фіскальної служби України від 06.06.2016 № 121-к; - поновити позивача на посаді старшого інспектора групи забезпечення режиму відділу режиму та оперативного реагування факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Університету Державної фіскальної служби України; - стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 68 420,41 грн та моральну шкоду у сумі 34 210,20 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.11.2017).

2. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

3. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року постанову Ірпінського міського суду Київської області від 29 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на розгляд за встановленою законом підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

5. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року залишено без змін ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року.

7. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 7.1. Згідно з наказом в.о. ректора Університету Державної фіскальної служби України від 26.12.2013 № 437-к ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора групи забезпечення режиму відділу режиму та оперативного реагування факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції. 7.2. Наказом голови комісії з реорганізації Університету Державної фіскальної служби України від 06.06.2016 № 121-к позивача, підполковника податкової міліції, старшого інспектора групи забезпечення режиму відділу режиму та оперативного реагування факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з 06.06.2016 звільнено з посади та податкової міліції у відставку.

8. Уважаючи наказ відповідача про звільнення протиправним, позивач 08.06.2017 звернувся до суду з зазначеним позовом.

9. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач був обізнаний з оскаржуваним наказом, проте без поважних причин у встановлений Кодексом адміністративного суду України строк не звернувся до суду для оскарження зазначеного. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

10. Позивач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

11. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судом першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваного судового рішення неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права. 11.1. Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки тим обставинам, що позивач неодноразово починаючи з січня 2017 року звертався до суду за захистом своїх прав.

12. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. 12.1. На обґрунтування відзиву вказує, що оскаржувані судові рішення суду першої і апеляційної інстанцій постановлені на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

13. Відповідно до частин 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

14. Згідно з частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

15. У силу статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

16. У відповідності до норм чинного законодавства, дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду особі належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.

17. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

18. В пункті 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року №2 зазначено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

19. Так, згідно з частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що про порушення своїх прав позивач дізнався в липні 2016 року, зокрема, 19.07.2016 отримав трудову книжку, а тому строк звернення до суду із позовом, що розглядається у даній справі, закінчувався 19.08.2016. Проте, позивач звернувся до суду із позовом лише 08.07.2017, тобто більш як через рік з дня, з яким закон пов`язує початок перебігу такого строку.

21. Відповідно до пункту 10 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22. Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

23. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України.

24. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

25. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду, оскільки позивачем на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом не надано належних та допустимих доказів та не наведено обставин, які б свідчили про неможливість подання ним позову у визначений законом строк. Натомість відповідачем надано докази обізнаності позивача з оскаржуваним вище наказом.

26. Серед доводів поважності причин пропуску строку, позивачем зазначено, що він неодноразово звертався до суду з аналогічними позовами. Вперше в порядку адміністративного судочинства (адміністративна справа № 367/249/17-а) позивач звернувся до суду з даним позовом у січні 2017 року. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16.01.2017 йому було відмовлено у відкритті провадження за цією позовною заявою, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з позовною заявою в порядку цивільного судочинства (цивільна справа № 367/1073/17). Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17.05.2017 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22.03.2017 у цивільній справі № 367/1073/17 скасовано, провадження у справі закрито.

27. Також як на причини пропуску строку позивач посилається на стан здоров`я та довготривалий період лікування, що заважало йому звернутися до суду у період з серпня 2016 року.

28. Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року по справі №820/4922/17 поважними можуть визнаватися ті причини, які не залежали від волі позивача та створювали об`єктивні перешкоди в реалізації ним свого права на звернення до суду.

29. Жодних належних доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у період з серпня 2016 року по січень 2017 року позивачем не було надано ні до суду першої, ні апеляційної інстанцій. Про можливість позивача звернутися до суду свідчать також і його неодноразові звернення до відповідача у цей період.

30. З огляду на викладене подані позивачем копії документів (направлення, довідки, виписки тощо) не підтверджують наявність у позивача непереборних перешкод для звернення до суду з даним позовом.

31. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

32. При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

33. Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками (рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п. 30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.08.2013, заява №49069/11).

34. Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

35. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов`язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.

36. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду.

37. Крім того суд касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанції, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, поновлення на роботі є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення, до яких і застосований місячний строк звернення до адміністративного суду.

38. Верховний Суд наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

39. З огляду на встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставин, доводи позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального не знайшли свого підтвердження.

40. Аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами попередніх інстанцій висновків є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

41. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають залишенню без розгляду, оскільки позивачем на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом не надано належних та допустимих доказів та не наведено обставин, які б свідчили про неможливість подання ним позову у визначений законом строк. Натомість відповідачем надано докази обізнаності позивача з оскаржуваним вище наказом.

42. З огляду на наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

43. Колегія суддів зазначає, що за змістом частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

44. Частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

45. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та апеляційної інстанцій - залишенню без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

46. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

47. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у справі №367/3829/17 за позовом ОСОБА_1 до Університету Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - залишити без змін.

48. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Cуддя-доповідач І.В. Дашутін Судді О.О. Шишов М.М. Яковенко