Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/4105/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4105/19 Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 23 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Курка О. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : в грудні 2019 року позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаною постановою, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про задоволення адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст.300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року розгляд справи призначено в порядку письмового провадження. Однак, при вивченні матеріалів справи, колегія суддів прийшла до висновку про неможливість вирішення справі на основі наявній у ній доказів, а тому ухвалою від 06 травня 2020 року перейшов з письмового провадження до розгляду справи по суті. 16 липня 2020 року до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції за допомогою системи "Easy Con". Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2020 року було задоволено вказане клопотання. Також, від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеокніференції, яке не підписане електронно - цифровим підписом, у зв`язку з чим ухвалою суду від 20 липня 2020 року було повернуто заявнику без розгляду. Сторони в судове засідання не з`явились. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 21 липня 2020 року було винесено ухвалу. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 03.02.2009. 13.05.2019 відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-41952-17, відповідно до змісту якої, ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 30.04.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 21030,90 грн. та зобов`язано позивача сплатити зазначений борг. Реєстрацію припинення ФОП ОСОБА_1 проведено 17.05.2019. Позивач вважаючи протиправною вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-41952-17 від 13.05.2019, звернувся до суду для її скасування. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази свідчать, що на час виникнення спірних правовідносин позивач зберіг статус підприємця - платника податків, факт наявності заборгованості не спростований позивачем, а відтак позивач зобов`язаний сплачувати єдиний внесок у розмірі не меншому ніж розмір мінімального страхового внеску. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Підпунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого п. 1, 2 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19), від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18. Згідно матеріалів справи, з 07.07.2017 року по 24.06.2019 року позивач перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради та надавав соціальні послуги по догляду за інвалідом І Б групи ОСОБА_2 , вказане підтверджується довідкою про отримання допомоги №3440 від 27.09.2019 року. Згідно відомостей, які містяться у вказаній довідці позивач отримував допомогу у розмірі 252,60 грн. Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності в матеріалах справи відсутні, відповідачем до суду не надані. 02 березня 2011 року було затверджено Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб Пункт 3 п.п.1 вказаного Порядку визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідності, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства; Згідно п.п. 2 п.1 Порядку № 178 єдиний внесок нараховується за осіб, зазначених у підпункті 3 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги або компенсацій, нарахованих за базовий звітний період. Обчислення єдиного внеску згідно п.п.2 п.4 вищеописаного порядку провадиться районними (міськими) управліннями праці та соціального захисту населення - за осіб, зазначених у підпунктах 2-4 пункту 1 цього Порядку. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що з метою з`ясування того чи було сплачено за позивача Управлінням праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради єдиного соціального внеску, судом було винесено ухвалу про витребування із вказаного управління доказів. 16 липня 2020 року на адресу суду від Управління праці та соціального захисту населення надійшла відповідь, в якій зазначено, що розпорядником інформації про сплату єдиного соціального внеску є Пенсійний фонд України. Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з`ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи. Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України). Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідачем в порушення вищенаведених норм доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчили про недотримання позивачем норм податкового законодавства, до суду не надано та матеріали справи не містять. При цьому суд першої інстанції не надав належну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, та не здійснив будь яких заходів з метою витребування необхідної інформації для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи. Варто зазначити, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права. Отже, враховуючи вищевикладене вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову шляхом скасування податкової вимоги № Ф-41952-17 від 13.05.2019 року. Виходячи зі змісту апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення, судова колегія визнає апеляційну скаргу обґрунтованою, а викладені в ній доводи такими, що спростовують висновки суду першої інстанції. Тому, зважаючи на вказані обставини колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно провів аналіз діючого законодавства, яке регламентує вказані правовідносини, не надав правильного обґрунтування всім належним доказам позивача, у зв`язку з чим прийшов до невірного висновку по досліджених доказах, чим порушив норми матеріального та процесуального права. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України). Враховуючи, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, а за подання апеляційної скарги - 1152,60 грн., то за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1921 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-41952-17 від 13.05.2019 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1921 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривні). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.