Постанова 4851 № 520/2017/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2020 р. Справа № 520/2017/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.04.20 року по справі № 520/2017/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2018 та лише 75 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2019; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 однією сумою без урахуванням постанови КМУ № 649 від 22.08.2018; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 без врахування постанови КМУ № 649 від 22.08.2018. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем у процедурі перерахунку та виплати перерахованої пенсії звужено права позивача що полягає у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2018, 75% - з 01.01.2019, що зумовлює, на думку позивача, наявність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати доходу. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 позов задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року починаючи з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 року однією сумою з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2018 року та з 01.01.2019 року, розрахувавши її розмір за методикою, відповідно до ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". У задоволенні решти вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Як свідчать матеріали справи, позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував пенсію відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідачем в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 проведено з 01.01.2018 перерахунок пенсії позивача. Судовим розглядом встановлено, що позивач звертався до відповідача щодо виплати 100% суми підвищення пенсії. У відповідь на звернення отримав лист, що пенсія перерахована та виплачується згідно законодавства. Не погоджуючись з протиправними, на думку позивача, діями пенсійного органу, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно ч. 3 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон № 2262-ХІІ) (в редакції на момент призначення пенсії, до 01.01.2017 року) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у строки, встановлені частиною другою статті 51 цього Закону. Водночас, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ч. 4 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" викладено у такій редакції: "усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій". Вказана норма набрала чинності з 01.01.2017. Тобто, починаючи з 01.01.2017 законодавцем змінено правові підстави перерахунку пенсії військовослужбовцям та віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України визначати умови, порядок проведення перерахунку пенсії та встановлювати розміри проведених виплат. Згідно з п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України 17.07.1992 року № 393 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 103 від 21.02.2018) перерахунок пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", проводиться на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно та схеми тарифних розрядів за основними типовими посадами. На момент прийняття цієї постанови ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" діяла в новій редакції і відповідно для здійснення перерахунку пенсії з урахуванням розмірів грошового забезпечення у відповідності до цієї постанови необхідно було відповідне рішення Кабінету Міністрів України щодо порядку, умов та розмірів перерахунку. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Постанова № 103), ухвалено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 01.03.2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Відповідно до п. 2 Постанови № 103, в редакції на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 року у таких розмірах: з 01.01.2018 року - 50 відсотків; з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 75 відсотків; з 01.01.2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року. Тобто, військовослужбовцям та деяким іншим особам перерахунок пенсій здійснюватиметься із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 01.03.2018 року - окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Виплата перерахованих пенсій здійснюватиметься поетапно починаючи з 01.01.2018 року у таких розмірах: з 01.01.2018 - 50 відсотків; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75 відсотків; з 01.01.2020 - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року. Органи Пенсійного фонду здійснюватимуть перерахунок пенсій на підставі довідок про складові оновленого грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, які будуть видані відповідними міністерствами та відомствами. Таким чином, нормативний підхід до розуміння норм права, що регулюють відносини перерахунку і виплати пенсій на умовах норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", дає можливість зробити висновок, що зі зміною правового регулювання підстав проведення перерахунку пенсії Кабінету Міністрів України делеговано право шляхом прийняття відповідної постанови встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсії військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України. Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. При цьому, Постанова Кабінету Міністрів України № 103 в період з 01.01.2018 по 04.03.2019 була чинною, не була визнана неконституційною та підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність (ст. 63 Закону № 2262-ХІІ в попередній редакції), а також не враховувати Постанову №

103. Таким чином, відповідач, виплачуючи 50 % підвищення до пенсії позивача, перерахованої з 01.01.2018, згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 103 та № 704 від 30.08.2017, діяв у відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 та не порушив вимог ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ. Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі №826/3858/18, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт. Зазначене рішення набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 по справі №826/3858/18. Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФ України в Харківській області виплачувала позивачу з 01.01.2018 року щомісячно 50% від підвищення розміру пенсії, а з 01.01.2019 - в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року. Отже, враховуючи, що в період з 01.01.2018 по 04.03.2019, включно, діяла постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 починаючи з 01.01.2018 по 04.03.2019 не підлягають задоволенню. Водночас, враховуючи те, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі № 826/3858/18, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задовлення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 починаючи з 05.03.2019. Відтак, вимоги апеляційної скарги в цій частині підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з прийняттям постанови про зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії позивачу з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 починаючи з 05.03.2019. Стосовно задоволених судом першої інстанції позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії позивача однією сумою з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2018 року та з 01.01.2019 року, розрахувавши її розмір за методикою, відповідно до ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", колегія суддів зазначає наступне. Спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі задоволення позову та набрання чинності рішенням суду про зобов`язання сплатити недоплачену частину пенсії перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми єдиним платежем, так і кількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці. Крім того, Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013). В своїх Рішеннях Конституційний Суд України наголошує, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Отже, обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі „Shmalko v. Ukraine від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі „Fuklev v. Ukraine від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі „Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі „Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine від 15 жовтня 2009 року). Європейський суд з прав людини вказав, що визнання владою заявника відповідальним за ініціювання виконавчих проваджень стосовно судового рішення на його користь і нехтування нею його фінансовим станом були надмірним обтяженням і призвели до обмеження його права на доступ до суду такою мірою, що знівелювало сутність цього права (§ 65 рішення у справі „Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року). Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині судового рішення також вказується про порядок і строк виконання судового рішення. Отже, розгляд питання щодо порядку і строку виконання судового рішення у такому випадку обумовлюється певною необхідністю. В обґрунтування вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату суми пенсії, яка буде обчислена пенсійним органом після виконання судового рішення по цій справі, однією сумою, тобто зазначаючи про необхідність визначення в резолютивній частині судового рішення інформацію про порядок його виконання, позивач вказує, що за певних обставин він має законне сподівання на отримання активу, яке захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист людини і основоположних свобод. Згідно із концепцією правомірного очікування (англ. legitimate expectation) дії або рішення органу публічної влади вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше. Колегія суддів зауважує, що обов`язок виконати судове рішення виникає у відповідача одразу ж після набрання цим рішенням законної сили незалежно від того чи виданий судом виконавчий документ для його примусового виконання. Відтак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині здійснення відповідачем відповідних виплат в спірних правовідносинах однією сумою є передчасними, відтак не підлягають задоволенню. Крім того, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (надалі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (надалі Порядок). Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття доходи для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації. Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З урахуванням тієї обставини, що заборгованість по пенсії позивача не нараховувалась та не виплачувалась, вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату суми компенсації втраченої частини доходів є передчасною, відтак не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 прийняте без дотриманням норм матеріального права, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 по справі №520/2017/2020 скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 починаючи з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 однією сумою з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2018 та з 01.01.2019, розрахувавши її розмір за методикою, відповідно до ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 починаючи з 05.03.2019. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 по справі №520/2017/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.С. Рєзнікова Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц