Постанова 4851 № 520/12630/19

Головуючий І інстанції: Зоркіна Ю.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2020 р. Справа № 520/12630/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 11.03.20 по справі № 520/12630/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00009681306 від 25.06.2019. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у позивача на момент виникнення спірних правовідносин був відсутній обов`язок реєстрації в якості платника ПДВ, а отже, контролюючим органом протиправно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00009681306 від 25.06.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 425981,79 грн., в тому числі основний платіж 340785,43 грн., штраф 85196,36 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області судовий збір у розмірі 4259 (чотири тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 82 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що позивачем перевищено граничний розмір отриманого доходу, що обумовило необхідність зареєструватися в якості платника ПДВ, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення № 00009681306 від 25.06.2019 є законним та обгрунтованим. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фахівцями відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка щодо діяльності самозайнятої особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності реєстрації платника на додану вартість, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, передбаченого Податковим кодексом України за період з 29.06.2017 по 31.12.2018 . За результатами перевірки складений акт № 1777 20-40-13-06-08 3438101418 від 24.05.2019, яким зафіксовано порушення вимог п 181.1 ст. 181, п. 183.4 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187. п. 188.1 ст. 188 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за період липень - грудень 2018 року на загальну суму 340785,43 грн), а саме: у липні 2018 року 1900,00 грн, у серпні 2018 року 1548,40 грн., у вересні 2018 року 55089,40 грн, у жовтні 2018 року - 264952,51 грн., у листопаді 2018 року 17295,12 грн. Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 25.06.2019 № 00009681306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 425981,79 грн., в тому числі основний платіж 340785,43 грн., штрафні санкції 85196,36 грн. Не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку, визначеному ст.56 ПК України. За результатами розгляду скарги рішенням ДПС України від 25.09.2019 № 3077/6/99-00-08-05-04 скарга позивача залишена без задоволення, а рішення контролюючого органу без змін. Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця позивачем задекларовано обсяг доходу за ІІІ-ІV квартали 2017- 987000,00 грн., за І-ІІ квартали 2018 - 982000,00 грн. З 30.06.2018 на підставі рішення позивача анульовано свідоцтво платника єдиного податку. За даними книги обліку доходів платника єдиного податку № 37411 від 30.06.2017 сума доходу одержаного на спрощеній системі оподаткування за 12 календарних місяців (з 01.01.2017 по 30.06.2018) складає 1969000,00 грн., що сукупно перевищує 1000000 грн. (без урахування податку на додану вартість). На підставі викладено податковим органом зроблено висновок про виникнення у позивача обов`язку зареєструватися платником ПДВ у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст.183 ПК України. За даними книги обліку доходів № 37411 № 79/1, виписок по банківському рахунку, чеків щодо отримання коштів за реалізований товар, обсяг продажу, який підлягає оподаткуванню податком на додану вартість за період 11.07.2018 -31.12.2018 склав 1703927,16 грн. Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України). Відповідно до приписів п.180.1 ст.180 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є в т.ч. будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. За правилами п. 181.1. ст. 181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи. Положеннями п.183.4 ст.183 ПК України передбачено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті. Пунктами 183.9-183.10 ст.183 ПК України визначено, що у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку контролюючий орган зобов`язаний протягом трьох робочих днів після надходження реєстраційної заяви до контролюючого органу внести до реєстру платників податку запис про реєстрацію такої особи як платника податку: з бажаного (запланованого) дня реєстрації, зазначеного у реєстраційній заяві, що відповідає даті початку податкового періоду (календарного місяця), з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на складання податкових накладних, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку; з першого числа місяця, наступного за днем спливу 20 календарних днів після подання реєстраційної заяви до контролюючого органу, у разі добровільної реєстрації особи як платника податку на додану вартість, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено; з бажаного (запланованого) дня, що відповідає першому числу календарного кварталу, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість, у разі переходу осіб на спрощену систему оподаткування або зміни ставки єдиного податку; з першого числа календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому пункту 183.4, що відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, якщо перше число календарного місяця, з якого здійснюється перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви не настало; з дня внесення запису до реєстру платників податку у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку або у разі реєстрації осіб, визначених в абзаці першому пункту 183.4, що відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, якщо перше число календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, на день подання реєстраційної заяви настало. Будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг , місце надання яких знаходиться а митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п.187.1 ст.187 ПК України) За приписами п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань. Виходячи з аналізу викладених норм, до числа осіб, які підлягають обов`язковій реєстрації як платники податку на додану вартість, відносяться особи, у яких загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість). Однак виключення, до яких не застосовуються вказані норми, становлять особи, які є платниками єдиного податку першої - третьої групи. Як свідчать матеріали справи, у період з 29.06.2017 по 31.12.2018 позивач здійснював роздрібну торгівлю взуттям через мережу Інтернет та починаючи з 01.06.2017 по 30.06.2018 перебував на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку II групи зі ставкою податку 20%. З 01.07.2018 по 31.12.2018 позивач за власним рішенням перейшов та перебував на загальній системі оподаткування. Контролюючим органом під час перевірки встановлено, що позивач у спірні періоди отримував дохід у вигляді комісійної винагороди за реалізоване взуття відповідно до договорів комісії на продаж продукції (договори про передачу продукції на реалізацію) та згідно звіту комісіонера, самостійно утримував свою винагороду з суми реалізованої продукції. Правова позиція контролюючого органу зводиться до того, що оскільки відповідно до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця позивачем задекларовано обсяг доходу за ІІІ-ІV квартали 2017 року - 987000,00 грн., за І-ІІ квартали 2018 року - 982000,00 грн., що разом за 12 календарних місяців перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), а також самостійного прийняття рішення позивачем про анулювання свідоцтва платника єдиного податку та переходу з 01.07.2018 року на загальну систему оподаткування, позивачем перевищено граничний розмір отриманого доходу, що обумовило необхідність зареєструватися в якості платника ПДВ в перевіреному періоді. Між тим, колегія суддів вважає необґрунтованими вказані доводи контролюючого органу, з огляду на наступне. За приписами п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. До платників другої групи належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень. Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Відповідно до п.п. 2 п. 293.8 ст. 293 Податкового кодексу України платники єдиного податку другої групи, які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, в наступному податковому (звітному) кварталі за заявою переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування. Такі платники до суми перевищення зобов`язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків. Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу. Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу України для фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку доходом є дохід отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності. Пунктами 292.13 та 292.14 ст. 292 Податкового кодексу України встановлено, що дохід з метою оподаткування єдиним податком визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 Податкового кодексу України. За правилами п. 181.1. ст. 181 ПК України, у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, то підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 Податкового кодексу України, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи. Згідно з п.п. 3 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що в періоді перебування позивача на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності, останній не мав обов`язку вести облік господарських операцій за правилами розділу 5 ПК України у розрізі належності кожної господарської операції до об`єкта справляння ПДВ. Відповідно, період діяльності позивача з 01.07.2017 по 30.06 2018 (період перебування на спрощеній системі оподаткування в якості платника податку 2 групи зі ставкою єдиного податку 20 %) , в якому досягнуто дохід понад 1 млн. грн. не враховується в останні 12 календарних місяців для обчислення сукупного доходу, що перевищує 1000000 грн. (без урахування податку на додану вартість). Крім того, колегія суддів зазначає, що у перевірений період позивачем були укладені договори комісії на продаж продукції (договори про передачу продукції на реалізацію), відповідно до яких він виступає у якості комісіонера а саме: договір комісії на продаж продукції (договір про передачу продукції на реалізацію) від 01 липня 2018 року з ФОП ОСОБА_2 ; договір комісії на продаж продукції (договір про передачу продукції на реалізацію) від 05 вересня 2018 року з ФОП ОСОБА_3 ; договір комісії на продаж продукції (договір про передачу продукції на реалізацію) від 02 жовтня 2018 року з ФОП ОСОБА_4 . Відповідно до умов вищевказаних договорів, позивач (комісіонер) зобов`язувався від свого імені продавати продукцію, за що отримував винагороду. Грошові кошти за продаж продукції надходили на розрахунковий рахунок комісіонера. Винагорода виплачувалась шляхом утримання належних комісіонеру сум із грошових коштів, перерахованих покупцем комісіонерові за продаж майна комітента. У період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року позивач здійснював роздрібну торгівлю взуттям на загальній системі оподаткування, та отримував дохід у вигляді комісійної винагороди за реалізоване взуття, відповідно до договорів комісії на продаж продукції (договори про передачу продукції на реалізацію) та згідно звітів комісіонера, самостійно утримував свою винагороду з сум реалізованої продукції. Відповідно до звітів комісіонера, згідно вищевказаних договорів, позивачем було утримано винагороди у сумі 119975,04 грн. та задекларовано загального доходу за 2018 рік у розмірі 1706075,16 грн. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 292.4 ст. 292 ("Порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої - третьої груп") ПК України, визначено, що в разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента). Особливості правового регулювання відносин, що виникають при здійсненні операцій, пов`язаних із комісією, визначено у главі 69 Цивільного кодексу України та главі 31 Господарського кодексу України. Статтею 1011 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Згідно зі статтею 1018 та ч. 6 ст. 1022 Цивільного кодексу України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента, а після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Отже, за договором комісії комісіонер, вчиняючи угоди, виступає від свого імені, але за дорученням і за рахунок комітента. Умовами такого договору є те, що комісіонер забезпечує інтереси саме комітента, а не свої власні, у зв`язку з чим зобов`язаний передати все одержане майно за договором комісії комітентові, який і набуває права власності на нього. Однією із істотних умов договору комісії є визначення комісійної винагороди. При цьому, для платників єдиного податку першої - третьої груп за договором комісії доходом є сума отриманої винагороди повіреного. Таким чином, кошти, які надійшли до комісіонера відповідно договору комісії, не є його власністю, оскільки підлягають обов`язковій передачі третій особі, а тому ці кошти не є виручкою від реалізації продукції (товарів, послуг, робіт) чи доходом суб`єкта підприємницької діяльності, а відтак такі кошти не можуть бути включені до складу виручки від реалізації продукції платником податку - фізичною особою-підприємцем. До складу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у даному випадку може бути включена лише сума комісійної винагороди. Судовим розглядом встановлено, що сума чистого оподаткованого доходу склала 30553,96 грн., яка була отримана позивачем, в тому числі на підставі вищевказаних договорів комісії (а.с.97-88). Наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що під час перевірки контролюючий орган не досліджував структури доходу платника єдиного податку за відповідні періоди та належності господарських операцій, виконання зобов`язань за якими сформувало такий дохід, до об`єкту справляння ПДВ. В акті перевірки від 24.05.2019 №1777/20-40-13-06-08/3438101418 висновки контролюючого органу з даного питання відсутні. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що приписи п. 181.1 ст.181 Податкового кодексу України мають застосовуватися до позивача або з моменту втрати статусу платника єдиного податку за власним рішенням, або з моменту настання події порушення правил знаходження на спрощеній системі оподаткування, в тому числі перевищення доходу у розмірі 1500000 грн., обліку, звітності, що не було встановлено під час перевірки та судового розгляду справи. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку з 01.07.2018 року зареєструватися як платник податку на додану вартість у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України та протиправність податкового повідомлення-рішення № 00009681306 від 25.06.2019. Доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі № 520/12630/19 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко