Постанова 4807 № 319/208/20

Дата документу 24.07.2020 Справа № 319/208/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №319/208/20 Головуючий у 1 інстанції Валігурський Г.Ю. Провадження № 22-ц/807/2342/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, - В С Т А Н О В И ЛА: У березні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що між позивачем та відповідачем укладений договір № б/н від 11.03.2015 року на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач зобов`язання з повернення кредитних коштів за користування кредитом належним чином не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 22 447,14 грн., яка складається з 13745 грн. 42 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту; 3642,68 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 3513,94 грн. заборгованості за нарахованою пенею; 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 1045,10 грн. штрафу (процентна складова). Просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 22447,14 грн. та понесені судові витрати. Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вимоги Банку задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність заборгованості за тілом кредиту, не врахувавши, що кошти, внесені відповідачем на сплату боргу йшли також і на погашення відсотків за користування кредитом та пені, яка нараховувалася за порушення строків оплати. Доказом користування кредитними коштами є Виписка по рахунку , яка має статус первинного документа. Просить долучити до апеляційної скарги та врахувати при перегляді Довідку про видані картки та розмір кредитного ліміту, виписку по рахунку. Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався, що за положеннями ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ Приватбанк з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 11.03.2015 року, згідно якої приєднався до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява, разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, становлять між ним та позивачем договір про надання банківських послуг. Банк надав на підтвердження підстав позову анкету-заяву від 11.03.2015; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з «Умов та правил надання банківських послуг. В обґрунтування позову банк зазначив, що відповідач підписавши анкету-заяву при приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 11.03.2015 року тим самим фактично уклав кредитний договір. У заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані йому у письмовому вигляді, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Тобто, позивач приєднався до договору надання саме банківських послуг, без конкретизації таких послуг. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Відповідно до наданого позивачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежать: пільговий період кредитування, базова процентна ставка на місяць, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань є однаковим для кожного з перерахованих видів платіжних карт і становить 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а. с.11). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 20 січня 2020 рік становить 22447,14 грн., що складається з: тіло кредиту 0, 13745 грн. 42 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту; 3642,68 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 3513,94 грн. заборгованості за нарахованою пенею; 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 1045,10 грн. штрафу (процентна складова). Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а ч. 2 вказаної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. За положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а в статті 530 ЦК України вказується, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно полягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника процентна ставка не зазначена, а проценти заявлені до стягнення у відповідності до ст. 625 ЦК України, нараховані не на підставі норм ЦК України, а згідно п.2.1.1.12.19 Умов та Правил надання банківський послуг, відповідно до яких клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін в розмірі подвійних процентів за користування кредитом, базовий розмір, яких передбачений тарифами. У заяві про одержання кредиту від 11.03.2015 р., підписаній сторонами, не вказано кредитний ліміт та суму яку позивач отримав (а.с.13), при цьому в позовній заяві позивач зазначає, що відповідач отримав кредитний ліміт 8000 грн. Крім того, в самій заяві-анкеті відсутні умови договору про, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, також заява-анкета не містить і строку повернення кредиту. Зі змісту позовної заяви вбачається, що АТ КБ «Приватбанк» заявляючи позовні вимоги про стягнення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України, а також пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на веб-сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємну частину договору. Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними, підписуючи заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі, сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із веб-сайту позивача про Умови та правила надання банківських послуг належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2015 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2020 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов сам по собі не може розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт не може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів враховує, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: ( ІНФОРМАЦІЯ_1 .privatbank.ua), який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 11.03.2015 р. шляхом підписання заяви-анкети, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму договору. З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність позичальника у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, про стягнення яких порушено питання в цій справі, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. При цьому відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст.264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже саме до повноважень суду входить оцінка наданих сторонами у справі доказів та встановлення на їх підставі фактичних обставин справи. При цьому суд вправі як погодитися з такими доказами, так і відхилити їх, навівши свої міркування з цього приводу. У даному випадку позивач стверджує про наявність між ним та відповідачем, як позичальником, кредитних правовідносин саме на умовах, які надані банком. Однак доказів того, що саме такі умови надання банківських послуг існували в момент укладення кредитного договору та були надані для ознайомлення відповідачу позивач не довів, у зв`язку з чим відповідні позовні доводи судом були обґрунтовано відхилені. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач, обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги щодо порядку та умов отримання відповідачем кредиту, зокрема і в часині розміру та порядку нарахування відсотків за прострочення кредиту, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.03.2015 послався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», як невід`ємну частину спірного договору. Однак, колегія суддів не може погодитися з доводами скаржника про те, що відповідач підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», «Універсальна контракт», «Універсальна Голд» у якій відображено умови кредитування, оскільки ця довідка не містить підпису сторін в силу чого, згідно вищенаведених вимог ст.ст.207, 1055 ЦК України, не може регламентувати правовідносини сторін кредитного договору, так як не є укладеним у письмовій формі правочином відповідного виду. У разі, якщо фактично отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх порушених прав і законних інтересів судом шляхом зобов`язання відповідача виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 342/180/17. Отже, стягненню підлягає лише заборгованість за тілом кредиту, яка згідно з розрахунком заборгованості за даним договором відсутня. В частині апеляційних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту слід зазначити наступне. Пункт 1.1.1. Умов та правил надання банківських послуг визначає терміни і поняття, при цьому поняття тіло кредиту та прострочене тіло кредиту в ньому відсутні. Прострочений кредит - кредитні кошти, які були надані клієнту і не були повернуті банку в термін, передбачений договором (п.п. 1.1.1.60 Умов та правил надання банківських послуг). За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України до обов`язків позичальника за кредитним договором входить повернення одержаних коштів та сплата платежів, встановлених як винагорода кредитора за надання цих коштів, зокрема, відсотків за користування кредитом З системного аналізу вищенаведених положень Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку та ч.1 ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. Враховуючи, що стягненню з відповідача підлягає виключно сума безпосередньо отриманих за допомогою банківської карти коштів, а також те, що в підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття «прострочене тіло кредиту», колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає, а також щодо відсутності підстави для стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими позивачем саме на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України. Отже, з урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом саме в тих розмірах та порядку, що заявлені у позові. Крім того, кошти які фактично отримані та використані позичальником мають бути повернуті позивачу, однак колегія суддів не погоджується з розміром заборгованості за тілом кредиту, які має повернути відповідач позивачу. Так згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 11.03.2015 року, відповідно до колонки «витрати клієнтом кредитних коштів» відповідач в період з 11.03.2015 року по 20.01.2020 рік, користувався кредитними коштами в сумі 9990,67 грн., проте згідно колонки «сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості» відповідач сплатив банку кошти на погашення заборгованості в сумі 17811,96 грн., що значно вище суми кредитних коштів, які він отримав. Таким чином, позивачем безпідставно нарахована заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 13745,42 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків оскаржуваного судового рішення і не впливають на правильність вирішення спору по суті та не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування законного і обґрунтованого судового рішення. Суд не може прийняти докази, які додані позивачем до апеляційної скарги, а саме виписку по рахунку, довідку про видані картки та розмір ліміту, оскільки скаржником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3 ст.367 ЦПК України). Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Перешкод, у передбаченому ЦПК порядку, подати до суду першої інстанції докази у АТ КБ «ПриватБанк» не було, більше того позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного провадження та клопотанням про розгляд справи за відсутності позивача в якій зазначило про наявність всіх доказів в матеріалах справи та про те, що клопотання з боку позивача відсутні, у зв`язку з чим, має нести ризик настання негативних наслідків пов`язаних з вчасно неподаними доказами. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.374,375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 21 травня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 24 липня 2020 року. Головуючий Судді: