Постанова 4806 № 301/1596/19

Справа № 301/1596/19 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: Головуючого - судді Бисага Т.Ю. суддів: Джуги С.Д., Кожух О.А., за участі секретаря: Юрочко А.П., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Іршавського районного суду від 24 грудня 2019 року, головуючий суддя Маркович І.І., у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Октава Фінанс» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в інтересах ОСОБА_2 до суду з даним позовом посилаючись на те, що ОСОБА_2 , працювала на посаді касира на ТОВ «ФК «Октава Фінанс» в магазині «АДАМАС», що знаходиться в місті Виноградові по вул. Миру,

10. На дану посаду така була прийнята 11 вересня 2017 року на підставі наказу Відповідача № 576-к від 11.09.2017 року, про що свідчить відповідний запис в трудовій книжці. Просив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «ФК «Октава Фінанс» від 04 червня 2019 року № 338/5к про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади за пунктом 2 статті 41 КЗпП України, змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 , оформлене ТОВ «ФК «Октава Фінанс» наказом № 338/5к від 04 червня 2019 року, із звільнення відповідно до пункту другого статті 41 КЗпП України (за втратою довір`я) на звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України з 04 червня 2019 року та стягнути з ТОВ «ФК «Октава Фінанс», код ЄДРПОУ 39628794, на користь позивачки компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки виплати сум при звільненні по день фактичного розрахунку. Стягнути з ТОВ «ФК «Октава Фінанс» на користь позивачки - ОСОБА_2 , моральну шкоду в розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) гривень. Рішенням Іршавського районного суду від 24 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зокрема зазначає, що відповідач не мав жодних правових підстав звільняти ОСОБА_2 по причині втрати довір`я, оскільки не існувало жодних підстав вважати, що позивачка винна у вчиненні будь-яких фінансових правопорушень. Вказує, що позивач не притягувалася до відповідальності, відносно неї не існує жодних кримінальних проваджень, крім того від неї не витребовували жодних пояснень з приводу будь-яких порушень. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать розписки про вручення їм поштового відправлення і неявка сторін не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі Конвенція). Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законності підстави для звільнення покладається на роботодавця. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 працювала касиром відділення № 31 Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОКТАВА ФІНАНС», яке розташоване за адресою: Закарпатська область, м. Виноградів, вул. Шовченка,

8. Судом встановлено, що відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 11 вересня 2017 р., укладеним із позивачем з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей - ОСОБА_2 , що займає посаду касира, прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за збереження, перерахування, приймання, видачу і перевезення матеріальних цінностей, в зв`язку з чим прийняла на себе зобов`язання: дбайливо відноситись до переданих їй на збереження або інших цілей матеріальних цінностей і вживати заходи для попередження збитків; своєчасно повідомляти адміністрацію Товариства про всі обставини, що загрожують безпеці зберігання довірених їй матеріальних цінностей; суворо дотримуватися встановлених правил здійснення операцій з цінностями і їх зберіганням; вести облік, складати і передавати у визначеному порядку звіти про ввірені їй матеріальні цінності. Згідно з посадовою інструкцією касира Товариства з обмеженою відповідальністю - ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОКТАВА ФІНАНС». Даний документ визначає обов`язки, функції, права та відповідальність касира, є документом, на підставі якого вона здійснює свою діяльність. Зокрема, касир виконує: валютно-обмінні операції з іноземною валютою; переказ грошових коштів в національній та іноземній валюті через міжнародні платіжні системи та/або через небанківські платіжні системи для фізичних осіб резидентів та нерезидентів; здійснює додержання касової дисципліни, у т.ч. дотримання правил зберігання грошей, цінностей і документів; здійснює обробку, формування та пакування грошових білетів, монети, інших цінностей, своєчасне вилучення з обігу зношених, неплатіжних та фальшивих грошей; приймає в підзвіт необхідну суму готівкових коштів в національній та іноземній валюті по оборотній касі шляхом перерахунку повних та неповних пачок по накладних та корінцям, а неповні корінці - полистним перерахунком; здійснює контроль при одержанні касових документів на наявність та на відповідність підписів на касових документах із зразками підписів осіб, відповідальних за оформлення та здійснення касових операцій, звіряє на відповідність суми цифрами та прописом; об`єднує, обробляє, формує та пакує грошові білети, монети та інші цінності згідно вимогами нормативно-правових актів Національного банку України та внутрішніх нормативних документів Товариства. Із посадовою інструкцією ОСОБА_2 ознайомлена 11 вересня 2017 р. Наказом Товариства від 11 травня 2019 р. «Про проведення службового розслідування», згідно якого у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків, які дають підстави для втрати довір`я до касира ОСОБА_2 , наказано провести службове розслідування, цим же наказом призначено комісію та її склад, керівник комісії - ОСОБА_3 , Службовою запискою від 04 червня 2019 р. членів комісії на ім`я директора Товариства, із якої вбачається, що у результаті проведення службового розслідування згідно наказу від II травня 2019 р. було проведено аналіз відеоспостереження Закарпатського відділення № 31 та в процесі роботи касира ОСОБА_2 07 травня 2019 р. зафіксовано факти порушення дотримання касової дисципліни, правил зберігання цінностей. Враховуючи зміст та характер допущених порушень, комісія рекомендувала звільнити ОСОБА_2 у зв`язку із втратою довір`я. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Ключові слова, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, - це «прийняття» і «збереження». Особи, які безпосередньо їх обслуговують, це переважно особи, які займаються прийманням, збереженням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальними правилом такі працівники у разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов`язків, і що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати, чи становить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов`язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов`язок по обслуговуванню цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16. Як роз`яснено в абзаці 2 п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довіри суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Зважаючи на вищенаведене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що втрата довір`я зумовлена тим, що ОСОБА_2 , працюючи касиром відділення №31, повинна була діяти в межах підписаних нею посадової інструкції та договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 11.09.2017 року. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача з займаної посади за пунктом 2 статі 41 КЗпП України дотримано вимоги чинного трудового законодавства, а тому відсутні підстави про зміну формулювання причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, стосовно відсутності правових підстав для її звільнення по причині втрати довір`я, оскільки не існувало жодних підстав вважати, що вона винна у вчиненні будь-яких фінансових правопорушень, не притягувалась ані до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності, ані до дисциплінарної відповідальності, відносно неї не існує жодних кримінальних проваджень, від неї не витребовували жодних письмових пояснень з приводу будь-яких правопорушень, за її участю не проводилось жодних ревізій, перевірок, не складалось жодних актів, протоколів, є безпідставними. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач стверджує про неможливість проведення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 службового розслідування будь-яких дій позивача з огляду на те, що вони є начальниками відділень № 343 та № 342, що не знаходяться на території Виноградівського району, та не відвідували Виноградівське відділення в магазині «Адамас». ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відвідували Закарпатське відділення № 31, провели аналіз відеоспостереження Закарпатського відділення № 31 та в процесі роботи позивача 07.05.2019 зафіксували факти порушення нею дотримання касової дисципліни, правил зберігання цінностей, які дають підстави для втрати довір`я до позивача, в службовій записці від 04.06.2019 на ім`я директора відповідача. Доводи апеляційної скарги про невиконання ухвал суду від 29.07.2019, від 05.08.2019 про витребування доказів у справі є безпідставними з огляду на наступне. Ухвалою Іршавського районного суду від 29.07.2019 року та ухвалою від 05.08.2019 року витребувано від відповідача ряд документів. Листом від 04.09.2019 № 562/040919 Відповідачем на виконання ухвал Іршавського районного суду від 29.07.2019, від 05.08.2019 було надано суду витребувану інформацію та документи, повідомлено, що належним чином засвідчені копії документів також були додані Відповідачем до відзиву на позовну заяву. Доводи апелянта, про те, що суд, не маючи кадрових наказів по позивачу, був позбавлений можливості встановити правильність нарахування позивачу компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 41 календарних днів, є безпідставними. ОСОБА_2 , будучи обізнаною про проведення службового розслідування у зв`язку з неналежним виконанням нею службових обов`язків, подала заяву від 01 червня 2019 р. про розірвання трудового договору за ст. 38 Кодексу законів про працю України. Відповідач, виконуючи вимоги трудового законодавства України, 04.06.2019 на виконання ст. 116 КЗпП України в день звільнення працівника провів виплату всіх сум, що належали позивачу (на рахунок позивача у AT «Альфа-Банк»); на виконання пункту 4.2 ст. 4 «Видача трудової книжки у разі звільнення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, переслав трудову книжку позивачу з доставкою на зазначену в її заяві адресу. Про необґрунтованість тверджень ОСОБА_2 про невиплату їй грошової компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, свідчать данні кадрового обліку станом на 29 липня 2019 р. про те, що 11 вересня 2017 р. на посаду касира Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОКТАВА ФІНАНС» була працевлаштована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час оформлення документів нею до відділу кадрів не були надані підтверджуючі документи про сімейний стан та наявність неповнолітніх дітей, а саме: свідоцтва про народження дітей. За період роботи ОСОБА_2 вищевказані свідоцтва не пред`являла. Заява про надання додаткової соціальної відпустки згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» від працівника не надходила. Стосовно вимог позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, то загальні положення про відшкодування шкоди визначені законодавцем у ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, а саме: відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - «Постанова») під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Водночас, згідно приписів пункту 4 Постанови у позовній заяві має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Окрім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. ОСОБА_2 вважає, що їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 200 000,00 грн., оскільки формулювання причин звільнення являється перешкодою у працевлаштуванні, була вимушена часто звертатися до медичних установ, між тим, в порушення зазначених вище приписів Постанови Пленуму Верховного Суду України у позовній заяві ОСОБА_2 не зазначено, з яких міркувань позивач виходила, визначаючи розмір моральної шкоди у 200 000,00 грн., не зазначено, якими доказами підтверджується, що їй завдано моральну шкоду у сумі 200 000,00 грн., не містить позов ОСОБА_2 і посилання на те до яких медичних установ, коли позивач зверталася зі скаргами, якими доказами зазначені обставини підтверджуються. Крім того, ст. 237-1 Кодексу законів про працю України містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом зазначеного положення Закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 Кодексу законів про працю України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 374,375,381-384ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Іршавського районного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 24 липня 2020 року. Головуючий Судді