Постанова 4876 № 908/3434/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.07.2020 року м.Дніпро Справа № 908/3434/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач), суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислова фірма "Авангард» на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.02.2020 (суддя Проскуряков К.В.) у справі №908/3434/19 За позовом: Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Авангард", м. Запоріжжя про стягнення 7 241,45 грн. ВСТАНОВИВ: Концерн "Міські теплові мережі" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Авангард" про стягнення 7 241,45 грн. Рішенням Господарського суду Запорізької області 12.02.2020 у справі №908/3434/19 позовні вимоги задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Авангард" на користь Концерну "Міські теплові мережі" основну заборгованість за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 745 від 01.08.2002 за період з листопада 2018 по квітень 2019 у розмірі 6 166 (шість тисяч сто шістдесят шість) грн. 59 коп., пеню за період з 20.03.2019 по 01.09.2019 у розмірі 917 (дев`ятсот сімнадцять) грн. 01 коп., 3 % річних за період з 20.03.2019 по 01.09.2019 в сумі 78 (сімдесят вісім) грн. 86 коп., інфляційні витрати за період з квітня по травень 2019 на суму 78 (сімдесят вісім) грн. 99 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи порушення відповідачем зобов`язань за договором в частині своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії у період з листопада 2018 по квітень 2019. При цьому суд керувався приписами статей 525,526,530,625,714 Цивільного кодексу України, статей 231, 232, 275 Господарського кодексу України, статей 24, 25 Закону України "Про теплопостачання". Товариством з обмеженою відповідальністю торгово-промислова фірма «Авангард» подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.02.2020 у справі №908/3434/19, згідно якої просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що Договір №745 від 01.08.2002 втратив свою силу і заборгованість по даному договору відсутня, всі грошові зобов`язання за даним договором було виконано належним чином та вчасно. 01.12.2006 між сторонами укладено новий договір №600745 про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді, який станом на час розгляду справи є чинним та жодних вимог або претензій зі сторони позивача на адресу ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» не надходило. У зв`язку з чим апелянт вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. Окрім того в апеляційній скарзі апелянт посилається на ненадходження на його адресу ухвали господарського суду Запорізької області про призначення судового засідання у даній справі. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2020 для розгляду справи №908/3434/19 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Кузнецова В.О. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислова фірма «Авангард» на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.02.2020 у справі №908/3434/19 залишено без руху, та надано скаржнику 10 денний строк з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги та подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 2 881,50 грн. та докази надіслання апеляційної скарги та доданих до неї документів на адресу іншої сторони. На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у справі №908/3434/19 апелянтом до матеріалів справи надано платіжне доручення про сплату судового збору та докази надіслання апеляційної скарги та доданих до неї документів на адресу іншої сторони. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислова фірма «Авангард» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.06.2020 у справі №908/3434/19 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим. З приводу позиції відповідача про укладення Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №600745 від 01.12.2006 позивач зазначає, що у 2016 році на адресу відповідача був направлений для підписання вказаний договір у двох примірниках, проте відповідачем на даний час не повернуто примірник теплопостачальній організації підписаний зі сторони відповідача. Таким чином Договір №600745, на який посилається відповідач не був укладений. Щодо чинності Договору №745 від 01.07.2002, позивач посилається на п.10.1 розділу Х Договору, який передбачає автоматичне його продовження, окрім випадків досягнення взаємної згоди сторін про його розірвання. Від споживача не надходило будь-яких заяв чи пропозицій про розірвання такого Договору. Таким чином у відповідача відсутні підстави стверджувати про припинення дії договору та його недійсність на дату звернення позивача з позовом. Крім того, рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії, що додані позивачем до позовної заяви, у спірному періоді отримувалися відповідачем особисто. Будь-яких заперечень з приводу нарахувань саме за договором зазначеним в отриманих документах від відповідача не надходило. Тому у відповідності до умов договору відповідачем погоджено кількість спожитої теплової енергії та нараховані суми до оплати. Окрім того відповідачем проводилися оплати за надані послуги з теплопостачання, з посиланнями в призначенні платежу, саме на договір №745 від 01.08.2002. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2020, у зв`язку з відпусткою членів колегії Коваль Л.А., Кузнецова В.О., для розгляду справи визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Білецької Л.М., Верхогляд Т.А. Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.08.2002 між Концерном "Міські теплові мережі" (Енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Авангард" (Споживач) укладено договір №745 про постачання теплової енергії в гарячій воді на вбудоване приміщення по вул. Красногвардійська, буд. 8, магазин "Гвардійський" (далі - Договір). Згідно умов даного договору Енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, згідно п. 1.3., а Споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію разом з витратами теплової енергії на теплотрасі, що перебуває на балансі Споживача за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п. 1.2 Договору). У відповідності із п. 2.2 Договору, теплова енергія постачається Споживачу у вигляді гарячої води на такі потреби: - опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; - гарячого водопостачання - протягом року; Підпунктом 3.2.2 п. 3.2. Договору визначено, що Споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати теплової енергії в обсягах згідно рахунків за теплову енергію і в терміни, які передбачені розділом VI договору. Згідно п.п. 4.2.1 п. 4.2 Договору Енергопостачальна організація зобов`язується забезпечувати постачання теплової енергії Споживачу в обсягах згідно з договором. Відповідно до п. 5.1 Договору, облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, або розрахунковим способом. Опалення - розрахунковим способом, гаряче водопостачання - за приладом обліку. Пунктом 6.1 Договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно в грошовій формі в національній грошовій одиниці (гривні) відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць. (п. 6.2 договору). Відповідно до п.6.3 Договору Енергопостачальна організація після 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає Споживачу рахунок за фактично спожиту теплову енергію, акт надання послуг і податкову накладну. Споживач зобов`язаний оформити акт надання послуг і до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, повернути його Енергопостачальній організації. В пункті 6.4 Договору сторони передбачили, що розрахунок кількості теплової енергії, яка відпущена споживачу, проводиться на підставі показань розрахункових приладів обліку з урахуванням втрат, або розрахунковим способом - при відсутності приладів обліку. Згідно п. 6.5 Договору, Споживач зобов`язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок Енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію. Сторони щоквартально з ініціативи Енергопостачальної організації проводять звірку взаємних розрахунків за фактично спожиту теплову енергію з підписанням акту звірки для визначення заборгованості (п. 6.6. Договору). Згідно із п. 10.1 Договору, цей договір набуває чинності після підписання його обома сторонами та діє: з 01 серпня 2002 року по 31 липня 2007 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, окрім досягнення взаємної згоди сторін про його розірвання. Усі зміни та доповнення до договору повинні бути оформлені письмово, узгоджені та підписані обома сторонами. Пунктом 10.4 Договору встановлено, що у разі укладення нового договору, споживач підтверджує свої майнові права та обов`язки, які виникли при виконанні раніше діючого договору. Позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу послуги теплопостачання, та вручено особисто акти приймання-передачі теплової енергії за період з листопада 2018 по квітень 2019 включно на загальну суму 15 694,32 грн., а саме: від 30.11.2018 на суму 1 320,22 грн., від 31.12.2018 на суму 1 945,45 грн., від 31.01.2019 на суму 1 921,87 грн., від 28.02.2019 на суму 5 582,47 грн., від 31.03.2019 на суму 4 584,12 грн., від 30.04.2019 на суму 340,19 грн. Докази вручення вказаних актів надано в матеріали справи. Проте в порушення п.6.3 Договору споживач не повернув підписані акти на адресу Енергопостачальної організації. Враховуючи, що відповідачем не надано будь-яких заперечень з приводу обсягів наданих послуг та нарахованої вартості таких послуг, а також враховуючи неповернення споживачем підписаних актів позивачем було зроблено на актах примітки про їх погодження, а тому такі акти стали підставою для проведення розрахунків за надані послуги. Разом з тим, відповідачем частково виконано свої зобов`язання щодо сплати вартості наданих послуг з теплопостачання. Позивач звернувся до ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» з претензією вих. №1897-04 від 06.06.2019, згідно якої повідомив, що станом на 31.05.2019 заборгованість відповідача за теплову енергію складає 6 166,59 грн. Окрім того, повідомив, що у разі несплати суми заборгованості, позивач вимушений буде звернутися до господарського суду з позовною заявою про примусове стягнення, при цьому буде нараховано на основну суму боргу 3% річних та інфляційні втрати. Докази надіслання даної претензії надані в матеріали справи. Відповідачем на час розгляду справи не було сплачено суму заборгованості у розмірі 6 166,59 грн., що і стало причиною виникнення спору. Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір. Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги», статтею 1 якого унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до комунальних послуг належать послуги, у тому числі, з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем. Статтею 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Зазначені положення кореспондуються з нормами статті 19 Закону України «Про теплопостачання», згідно якої споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Згідно п. 6.5 Договору, Споживач зобов`язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок Енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію. Відповідачем не виконано зобов`язання щодо оплати вартості послуг, за укладеним договором. Сума залишку заборгованості за період листопад 2018-квітень 2019 складає 6 166,59 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про наявність підстав для задоволення позовної вимоги та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 6 166,59 грн. У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Пунктом 7.2.3. Договору, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію, передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі 1,0 % від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу. Разом з тим відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Позивачем в порядку ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» здійснено розрахунок суми пені з урахуванням її обмеження подвійною обліковою ставкою НБУ та заявлено до стягнення з відповідача 917,01 грн. пені за період прострочення з 20.03.2019 по 01.09.2019. Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення суми пені у розмірі 917,01 грн. нарахованої за період прострочення з 20.03.2019 по 01.09.2019. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання позивачем було заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 78,86 грн. за період прострочення з 20.03.2019 по 01.09.2019 та інфляційні втрати у розмірі 78,99 за період квітень - травень 2019. Враховуючи викладені обставини, наявність встановлених судом підстав для стягнення суми заборгованості, а також те, що відповідачем не надано доказів сплати суми заборгованості у розмірі 6 166,59 грн., колегія суддів доходить висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 78,86 грн. за період прострочення з 20.03.2019 по 01.09.2019 та інфляційні втрати у розмірі 78,99 за період квітень - травень 2019. Таким чином господарським судом було повно та об`єктивно досліджено обставини у даній справі та прийнято законне та обґрунтоване рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 6 166,59 грн. заборгованості, 917,01 грн. пені, 78,86 грн. 3% річних та 78,99 грн. втрат від інфляції. Щодо доводів апеляційної скарги, в частині припинення строку дії договору №745 від 01.08.2002 колегія зазначає наступне. Статтею 631 Цивільного кодексу України визначені положення щодо строку договору, зокрема, частиною 1 передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Зі змісту вказаної норми вбачається, що строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов`язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів. Згідно з п.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до п. 1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Підписавши вищевказаний договір сторони погодили їх умови та були обізнані про такі умови, у тому числі і про порядок припинення договору. Згідно із п. 10.1 Договору №745 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.08.2002, сторони погодили, що цей договір набуває чинності після підписання його обома сторонами та діє: з 01 серпня 2002 року по 31 липня 2007 року. Договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, окрім досягнення взаємної згоди сторін про його розірвання. Усі зміни та доповнення до договору повинні бути оформлені письмово, узгоджені та підписані обома сторонами. Відповідачем в матеріали справи не надано доказів звернення до позивача з будь-якими заявами про розірвання або припинення вказаного договору. Окрім того, в матеріалах справи наявні виписки по рахунках Концерну «Міські теплові мережі» з яких вбачається, що відповідачем за спірний період (листопад, грудень 2018; січень-квітень 2019) частково сплачувалися суми вартості наданих послуг з теплопостачання з посиланнями саме за Договором №745. При цьому відповідачем не надано доказів сплати вартості послуг з теплопостачання за будь-яким іншим договором. Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення. Щодо відсутності в матеріалах справи ухвали господарського суду Запорізької області про виклик відповідача в судове засідання, колегія зазначає, що дана справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки, з урахуванням заявленої до стягнення суми, дана справа відноситься до малозначних справ. При цьому ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи заявити клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду першої інстанції клопотання про призначення судового засідання у даній справі. Враховуючи встановлені вище обставини, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення господарського суду Запорізької області у даній справі відсутні. Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення. Судові витрати по справі у зв`язку з поданням апеляційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислова фірма «Авангард» на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.02.2020 у справі №908/3434/19 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Господарського суду Запорізької області від 12.02.2020 у справі №908/3434/19 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю торгово-промислова фірма "Авангард». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя Т.А.Верхогляд Суддя Л.М.Білецька