Постанова 4875 № 905/706/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" липня 2020 р. Справа № 905/706/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Геза Т.Д. , суддя Крестьянінов О.О. за участю секретаря судового засідання Курченко В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Маріупольської міської ради (вх.№ 2813 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 30.07.2019 у справі №905/706/19, ухвалене суддею Сковородіною О.М. у приміщенні Господарського суду Донецької області, повний текст складено 08.08.2019, за позовом Фізичної особи-підприємця Богініч Олени Вікторівни, м. Маріуполь до Маріупольської міської ради, м. Маріуполь про 1) скасування п.1 рішення Маріупольської міської ради "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В." №7/40-3758 від 21.03.2019р.; 2) визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В. від 26.02.2007 року в редакції, яка викладена позивачем у позові ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року, позивач, фізична особа- підприємець Богініч Олена Вікторівна, звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради, в якому просить суд: -скасувати п.1 рішення Маріупольської міської ради №7/40-3758 від 21.03.2019 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В."; - визнати поновленим договір оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя, укладений між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем Богініч О.В від 26.02.2007, в редакції, що викладена в позовній заяві (а.с. 8-11 т.1). Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.07.2019 у справі №905/706/19 позовні вимоги задоволені частково: скасовано п.1 рішення Маріупольської міської ради №7/40-3758 від 21.03.2019 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В."; визнано поновленим договір оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя, укладений між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем Богініч О.В від 26.02.2007. Стягнуто з Маріупольської міської ради Донецької області на користь фізичної особи - підприємця Богініч Олени Вікторівни витрати по сплаті судового збору в сумі 3842,00грн. Приймаючи таке рішення, місцевий господарський суд встановив, що рішенням Маріупольської міської ради, яким було відмовлено позивачу у поновленні строку оренди земельної ділянки, відповідач порушив майнові права позивача, і ці права підлягають захисту в порядку ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 16 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що відповідач ухилився від прийняття рішення у встановлений законодавством термін за наслідками розгляду заяви орендаря про подовження договору оренди земельної ділянки, та приймаючи до уваги, що позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фактично, договір оренди землі є поновленим. Однак, враховуючи, що умови наведені в договорі оренди, що викладений в позовній заяві, відрізняються від первісного змісту договору, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовної вимоги про визнання поновленим договору, тільки в розумінні ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", тобто на тих самих умовах і на той самий строк (без затвердження нової редакції договору оренди, що викладена у прохальній частині позовної заяви). Відповідач не погодився з вказаним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 30.07.2019 у справі №905/706/19 та ухвалите нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач вважає рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи та доказів на їх підтвердження. Зокрема, Маріупольська міська рада вважає, що: - орендар звернулась до орендодавця з листом про поновлення договору оренди з пропуском строку передбаченого п.3.2 договору та ст. 33 Закону України «Про оренду землі», адже пунктом 3.1. договору передбачено закінчення строку дії договору 28.11.2016, а позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг 07.11.2016; - орендарем порушенні приписи ст. 33 вказаного закону в частині не надання разом з листом - пропозицією про поновлення договору оренди землі проекту додаткової угоди; - позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав; - позивачем змінено цільове використання земельної ділянки. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 відкрито апеляційне провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 15.10.2019. 23.09.2019 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №8986), в якому ФОП Богініч О.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Донецької області від 30.07.2019 у справі №905/706/19 залишити без змін. 03.10.2019 від Маріупольської міської ради надійшли додаткові пояснення (вх.9427) та пояснення (9428). Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 відкладено розгляд справи на 12.11.2019. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 зупинено апеляційне провадження у справі №905/706/19 за апеляційною Маріупольської міської ради на рішення Господарського суду Донецької області від 30.07.2019 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №320/5724/17 (провадження №14-385цс19) та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №320/5724/17. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 апеляційне провадження поновлено, призначено справу № 905/706/19 до розгляду на 16.07.2020. В судове засідання 16.07.2020 представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Враховуючи, що ухвалою суду від 18.06.2020 сторони процесу належним чином повідомлені про місце та час судового розгляду справи, про що свідчать повернуті на адресу суду поштові повідомлення з відміткою про вручення адресатами поштового відправлення - копії ухвал від 18.06.2020, достатність матеріалів справи для вирішення апеляційної скарги в даному судовому засіданні, а також те, що, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутністю сторін на підставі наявних матеріалів справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне. 26.02.2007 між фізичною особою-підприємцем Богініч О.В.(орендар) та Маріупольською міською радою Донецької області (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скоробагатько О.В., зареєстровано в реєстрі за №480 та зареєстровано 06.03.2007 у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №04 07 162 00102. Відповідно до умов договору, Маріупольська міська рада надала, а ФОП Богініч О.В. прийняла в строкове платне користування земельну ділянку по вул. Маміна-Сибиряка, 47 в Іллічівському (після перейменування - Кальміуському) районі міста Маріуполя, площею 0,0240 га, для спеціалізованої роздрібної торгівлі квітами (встановлення торгового павільйону з реалізації квітів) (п.п. 1.1, 2.1, 5.1 договору). Згідно п. 3.1, договір укладено на 10 років (до 28.11.2016). Умовами п.3.2. договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає. Відповідно до п.9.2.6 орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до мети та цільового призначення, визначених у договорі, з дотриманням режиму використання земель. Відповідно до п.9.3.1.1. договору правом орендодавця є вимога використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Згідно п. 9.2.7. договору орендар зобов`язаний звернутися до орендодавця за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди з письмовою заявою про поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає. За змістом п.11.1, 11.2. договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку. Договір набуває чинності на підставі статті 18 Закону України "Про оренду землі" після його підписання Сторонами та державної реєстрації у Маріупольському міському відділі ДРФ ДП "ЦДЗК" (п.13.2 Договору). Як вбачається з матеріалів справи, 07.11.2016 позивач, через свого представника за довіреністю Айко Н.Н., звернулась до Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради із заявою про подовження оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки. До заяви позивачем надано перелік документів, згідно опису документів на отримання адміністративної послуги «Рішення міської ради про подовження оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку». (а.с.28 т.), серед яких документи, що посвідчують особу, копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, копії документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою: рішення Маріупольскої міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду, договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у встановленому законом порядку, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права/інформаційна довідка з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Листом від 30.11.2016 №031-765/11 Управління земельних відносин Маріупольської міської ради повідомило позивача, що вищезазначена заява знаходиться на розгляді в управлінні земельних відносин Маріупольської міської ради, проект рішення після його узгодження в порядку, встановленому Регламентом Маріупольської міської ради, затвердженим рішенням Маріупольської міської ради від 23.12.2015 №7/2-12, буде винесено на розгляд чергової сесії міської ради. Про прийняте рішення позивача буде проінформовано Центром надання адміністративних послуг. 21.03.2019 Маріупольською міською радою прийнято рішення №7/40-3758 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста фізичній особі - підприємцю Богініч О.В.", згідно з п. 1 якого відмовлено фізичній особі-підприємцю Богініч Олені Вікторівні у поновленні строку оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови міської ради) (кадастровий номер 1412300000:03:014:0272) площею 0,0240 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для спеціалізованої роздрібної торгівлі квітами) в Кальміуському районі міста Маріуполя. В обґрунтування даного рішення зазначено, що згідно зауваження до проекту рішення Кальміуської районної адміністрації міської ради від 17.01.2019 №46/1910, запитувана земельна ділянка надається для спеціалізованої роздрібної торгівлі квітами. Однак, за даною адресою розміщується заклад громадського харчування (бар), що є нецільовим використанням земельної ділянки. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, зазначає, що рішенням Маріупольської міської ради від 21.03.2019 №7/40-3758 порушено її право на оренду земельної ділянки. Також, з посиланням на положення частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», позивач вказує на те, що вона продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, належно виконує свої обов`язки, використовує земельну ділянку за цільовим призначенням при відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, тому вважає, що договір є поновленим на той самий строк, на тих самих умовах. 30.07.2019 Господарським судом Донецької області прийнято оскаржуване рішення. Перевіряючи відповідність рішення Господарського суду Донецької області від 30.07.2019 у даній справі нормам матеріального та процесуального права, а також відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та доказам на їх підтвердження, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду щодо наявності підстав для визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя, укладений між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем Богініч О.В від 26.02.2007 року. Разом з тим, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування п.1 рішення Маріупольської міської ради №7/40-3758 від 21.03.2019 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В.", колегія суддів вважає законними та обґрунтованими. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке. За приписами ст. ст. 2, 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. За змістом ст.116 вказаного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.12 Земельного Кодексу України, до виключних повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства. Згідно з ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України "Про оренду землі" у відповідній редакції право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі"). Рішенням Маріупольської міської ради від 28.11.2006 року №5/7-1013 затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки та надано в оренду приватному підприємцю Богініч Олені Вікторівні земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови площею 0,0240 га, кадастровий номер 1412300000:03:0014:0272 в оренду строком на 10 років для спеціалізованої роздрібної торгівлі квітами по вул. Маміна - Сибиряка, 47 в Іллічівському (після перейменування - Кальміуському) районі, м. Маріуполь (а.с.19). Як свідчать матеріали справи, 26.02.2007 між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої по вул. Маміна - Сибіряка, 47 у Іллічівському (після перейменування - Кальміуському) районі міста Маріуполя, який згідно пункту 3.1 договору, укладено терміном на 10 років. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми). Зокрема, частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Правова конструкція, передбачена частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" узгоджується з положеннями статті 777 Цивільного України, яка встановлює загальний принцип реалізації переважного права наймача на продовження договору найму на новий строк. Згідно вказаної статті ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором в розумний строк. У той же час, частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі. Так, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Як вбачається зі змісту вказаної норми, повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі у даному випадку не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді". Зазначене підтверджено усталеною практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 20.08.2019 у справі №914/1903/18, від 23.06.2020 у справі № 908/1331/18, від 16.06.2020 у справі № 915/1856/18, від 16.06.2020 у справі № 914/1181/18. У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті. У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді. Правову позицію щодо розрізнення підстав звернення з позовом за частиною 2-5 та частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц. Отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди з підстав передбачених частинами 2-5 вказаної статті, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. При цьому, в ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавець після отримання листа-повідомлення орендаря має розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі; за наявності заперечень направити повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Тобто, орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря; може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі. При цьому, заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону не можуть бути відхилені без зазначення відповідних причин, а мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни тощо. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 року у справі № 908/2315/17 та у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17. Наведені положення встановлюють порядок врегулювання розбіжностей щодо умов договору, при цьому, прямо передбачають можливість усунути в межах встановленого терміну розбіжності, що виникли під час відповідного листування. Однак, сама по собі обставина неподання орендарем тих чи інших документів під час першого звернення, не є достатньою підставою для відмови в поновленні договору оренди, за умови дотримання всіх передбачених Законом приписів до спливу строку дії договору. Отже, приписи ст.33 Закону України "Про оренду землі" дозволяють продовжувати орендні правовідносини, але у першому випадку це право повинно бути реалізовано до спливу договору оренди, а у другому - воно може настати за відсутності заперечення іншої сторони протягом визначеного терміну після закінчення строку дії договору оренди землі. При цьому, з врахуванням ч. ч. 6, 7, 8 ст.33 Закону України "Про оренду землі", у другому випадку укладання додаткової угоди виступає оформленням факту його поновлення у відповідності до приписів ст. 640 Цивільного кодексу України та ст.125 Земельного кодексу України, без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі. Як вже зазначалося, орендар 07.11.2016 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради з заявкою на поновлення договору оренди землі від 26.02.2017. Згідно до ст. 1 Закону України "Про адміністративні послуги": 1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; 3) суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про адміністративні послуги" граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги. Статтею 12 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що Центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, що зазначений у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг. Постановою Кабінету міністрів України від 30 січня 2013 року № 44 "Про затвердження вимог до підготовки технологічної картки адміністративної послуги" відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України "Про адміністративні послуги" затверджено вимоги до підготовки технологічної картки адміністративної послуги згідно з додатком. Згідно з п. 1 цієї постанови Технологічна картка адміністративної послуги (далі - технологічна картка), що містить інформацію про порядок надання адміністративної послуги суб`єктом надання такої послуги, затверджується зазначеним суб`єктом для кожної адміністративної послуги, яку він надає. Пункт 4 цієї ж постанови передбачає, що інформація, що міститься в технологічній картці, повинна відповідати нормативно - правовим актам, які встановлюють порядок, строк та умови надання відповідної адміністративної послуги. З метою виконання Закону України "Про адміністративні послуги", згідно з рішенням Маріупольської міської ради № 7/4-50 від 28.01.2016 затверджений перелік послуг, які надаються. Зокрема, пунктом 27 додатку до рішення Ради передбачено надання адміністративної послуги "Рішення міської ради про подовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку". Згідно типового бланку Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради, для отримання адміністративної послуги "Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку", суб`єкт звернення має надати: 1. копії документів (для юридичних осіб): свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; статут; довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; 2. копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна згідно діючого законодавства (за наявності); 3. копії документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою: - рішення Маріупольської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду; - договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у встановленому законом порядку; - витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обставини справи свідчать, що 07.11.2016 до Центру надання адміністративних послуг надійшла заява ФОП Богініч О.В. про продовження права оренди землі від 26.02.2007, тобто позивач звернувся більше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору оренди землі (26.02.2017). Вимогами Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради для отримання адміністративної послуги "Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку" встановлений виключний перелік документів, який має надати орендар у цьому випадку. Серед таких документів значиться саме копія договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку, а не проект додаткової угоди. Таким чином, неподання позивачем до заяви про поновлення договору додаткової угоди в даному випадку обумовлена тим, що самим відповідачем встановлені організаційні обмеження з прийняття до розгляду звернень суб`єктів (фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) з питань продовження терміну оренди земельної ділянки. Тому, хибним є довод відповідача щодо порушення позивачем положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» в частині не надання разом з листом - пропозицією щодо поновлення договору оренди примірнику додаткової угоди. До того ж, колегія суддів критично відноситься до доводів відповідача щодо несвоєчасного звернення позивача з листом - пропозицією щодо поновлення строку дії договору, з огляду на таке. Частиною другою статті 125 ЗК України (в редакції на час укладення договору) передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення договору). Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Разом з тим, метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним. Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України. Таким чином, реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору. (Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №322/1178/17). У договорі оренди від 26.02.2007 сторони узгодили у пункті 3.1 строк його дії - 10 років, у пункті 9.2.7 передбачили обов`язок орендаря звернутись до орендодавця з листом-пропозицією за 2 місяця до закінчення строку дії договору оренди, та у пункті 13.2 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Тому, звернувшись до Центру надання адміністративних послуг 07.11.2016, позивачем дотримано умови п. 3.2 договору. Що ж до зазначення в п. 3.1 договору дати до якої він діє - 28.11.2016, колегія суддів не вважає це належним доводом в обґрунтування несвоєчасного звернення позивача з листом - пропозицією, оскільки моментом укладення договору оренди земельної ділянки є саме його державна реєстрація, а тому строк дії спірного договору оренди закінчується 06.03.2017. Як було встановлено судом першої інстанції, позивач протягом строку дії договору оренди, а також, після закінчення строку його дії, продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за неї. Вказане підтверджується платіжними дорученнями про сплату орендної плати за землю (а.с. 47-84 т.1). Відповідачем факт продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано. Отже, орендодавець не скористався, передбаченим в п. 4-5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" правом на узгодження з орендарем умов договору, заперечень протягом одного місяця від дати звернення орендаря із заявою про поновлення договору оренди землі, не надав доказів направлення заперечення у поновленні договору оренди землі протягом строку, встановленого ч. 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Такі порушення відповідачем терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"(розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". За змістом статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Статтею 152 Земельного Кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно зі ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Відповідно до ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Разом з тим, із зазначеного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55, статті 124 Конституції України. У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. З матеріалів справи вбачається, що Маріупольською міською радою рішення про відому позивачу у поновленні договору оренди земельної ділянки прийнято 21.03.2019, тобто більше ніж через два роки з дня закінчення спірного договору оренди. Звертаючись до сталої практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що Європейський Суд у рішенні по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" зазначив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України. Крім того, у рішенні по справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch V. TheUnitedKingdom) від 24 червня 2003 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов`язання, взяті ним на себе у зв`язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат. Із обставин спору у цій справі вбачається, що договір оренди земельної ділянки не було продовжено після закінчення строку його дії, не дивлячись на те, що договір таке право передбачав, порушень зобов`язань з боку заявника допущено не було. Національні суди не захистили право заявника. У рішенні наголошується, що "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Виходячи зі змісту пунктів 32-35 цього рішення, майном у значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції". Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, встановив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар. Отже, невирішення відповідачем протягом 2 років заяви позивача про поновлення строку дії договору оренди землі свідчить про ухилення відповідача від прийняття рішення у встановлений законодавством термін за наслідками розгляду заяви орендаря про подовження договору оренди земельної ділянки. Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Отже, оскаржуваним рішенням Маріупольської міської ради, яким відмовлено позивачу у поновленні строку оренди земельної ділянки відповідач порушив майнові права позивача, і ці права підлягають захисту в порядку ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 16 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що відповідач ухилявся від прийняття рішення у встановлений законодавством термін за наслідками розгляду заяви орендаря про подовження договору оренди земельної ділянки, та приймаючи до уваги, що позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, фактично, договір оренди землі є поновленим. Крім того, відмовляючи позивачу у поновленні договору оренди, відповідач обгрунтовуючи таке рішення, прийняв до уваги зауваження Кальміутської районної державної адміністрації міської ради від 17.01.2019 №46/1910, де вказано, що позивачем земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, адже, на ділянці розміщено заклад громадського харчування (бар), то ді як земельна ділянка за договором у 2007 році надавалась для спеціалізованої торгівлі квітами. Відповідно до частини 1 статт 73 ГПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). За змістом статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів, досліджуючи підстави відмови у поновленні договору оренди, які стали підставою прийнятого відповідачем рішення від 21.03.2019, зазначає, що зауваження РДА складені у січні 2019 року, тобто тільки через 2 роки після закінчення договору оренди районною адміністрацією встановлено обставини щодо нецільового використання спірною земельною ділянкою, а тому такі зауваження не можуть свідчити достовірно про існування таких обставин станом на лютий 2017 року. Таким чином, прийняте відповідачем рішення від 21.03.2019 не відповідає критеріям законності та обгрунтованості. Отже, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що прийняте Маріупольською міською радою рішення 21.03.2019 №7/40-3758 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В." порушує приписи ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки було прийнято з порушенням строку встановленого чинним законодавством для розгляду звернення позивача з пропозицією поновити договір оренди, а також з урахуванням обставин, існування яких станом на лютий-березень 2017 року, відповідачем не доведено. Звертаючись до суду з позовом, позивач просить визнати поновленим договір оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя від 26.02.2007 в редакції, яка викладена в прохальній частині позову. Аналізуючи зміст наведеного позивачем договору, судом першої інстанції встановлено, що його умови відрізняється від умов укладеного між сторонами договору у 2007 році, що не надає підстав для визнання цього договору укладеним в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", тобто на тих самих умовах і на той самий строк. Тому суд першої інстанції, встановивши наявність порушеного права позивача на продовження строку дії договору, в мотивувальній частині свого рішення дійшов висновку про визнання поновленим договору оренди від 26.02.2007 на тих самих умовах, на той самий строк. Однак, колегія суддів зазначає, що прийнявши таке рішення, суд першої інстанції фактично змінив предмет позову, визнавши поновленим договір оренди на умовах, на яких позивач по суті суд не просив (окрім строку на який просив поновити договір), тобто вийшов за межі позовних вимог. Зазначене є порушенням норм процесуального права судом першої інстанції, адже правом зміни позовних вимог у господарському процесі наділений позивач, за умови дотримання процесуальних норм. Щодо способу захисту прав позивача у вигляді визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя від 26.02.2007 в редакції, яка викладена в прохальній частині позову, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України). Відповідно до вимог частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі». Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина перша статті 5 названого Закону). Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом. Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону; згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, орендар набуває речове право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації такого права. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша стаття 15 Закону України «Про оренду землі»). Як зазначалось, правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі. Разом з тим, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). Як уже вказувалось, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 названого Закону таке передання здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі. Зазначена додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому, поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних правовідносин, що безпосередньо випливає зі змісту зазначеної правової норми. Належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у справі №920/739/17 від 10.09.2018. Також, Велика Палата Верховного Суду у справі № 338/180/17 звертає увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу. Вимога позивача у даній справі про визнання поновленим договору оренди землі, в редакції викладеній в позові, не відповідає належному способу захисту права передбаченого частинами 6-8 статті 33 Закону України «Про оренду землі». Враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, а також надаючи правову оцінку обставинам даної справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя від 26.02.2007, на умовах викладених позивачем у позовній заяві, адже вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити відновлення порушеного права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно, деякі доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в матеріалах справи, що має наслідком часткове скасування рішення Господарського суду Донецької області від 30.07.2019 у справі № 905/706/19. Відповідно до частин 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову, підлягають покладенню на сторони порівну, враховуючи часткове задоволення позовних вимог. Аналогічно, судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги мають нести обидві сторони, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги відповідача. За змістом частини 11 статті 129 ГПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи часткове задоволення позову та апеляційної скарги, колегія суддів вважає за доцільне покласти різницю сум судового збору, сплаченого за подання позову та апеляційної скарги на позивача. Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради задовольнити частково. Рішення Господарського суду Донецької області від 30.07.2019 у справі №905/706/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя, укладеного між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем Богініч О.В від 26.02.2007 року. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя, укладеного між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем Богініч О.В від 26.02.2007 року, в редакції, яка викладена позивачем у позові. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Богініч О.В. (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Маріупольської міської ради (код 33852448, адреса: пр. Миру, 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500) 960,50 грн. судового збору. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у відповідності до статей 286- 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 24.07.2020 Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя Т.Д. Геза Суддя О.О. Крестьянінов