Постанова 4803 № 204/8927/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6091/20 Справа № 204/8927/19 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Каратаєвої Л.О. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2020 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: 18 грудня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором б/н від 26.10.2010 року у розмірі 122554,59 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (а.с.2-5). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено в повному обсязі (а.с.117-119). Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" (а.с.122-129). Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Як вбачається з матеріалів справи, що 26 жовтня 2010 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, в якій виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну карту кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 2000 грн. (а.с. 9). Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідачем було отримано кредит у розмірі 8000 грн., тоді, як жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що 26 жовтня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н саме із встановленням відповідачу кредитного ліміту у розмірі 8000 грн., стороною позивача до суду не надано. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У позовній заяві позивачем зазначено, що договір № б/н від 26 жовтня 2010 року складається з заяви відповідача, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Але, «Умови та правила надання банківських послуг» підпису відповідача не містять. Доказів того, що «Умови та правила надання банківських послуг», які додані позивачем до позовної заяви, є складовою укладеного між сторонами договору, матеріали справи також не містять, як відсутні і докази, що саме такі умови та правила надання банківських послуг діяли на момент підписання відповідачем 26 жовтня 2010 року анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, та в подальшому такі умови не змінювались. У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2020 року по справі № 342/180/17 зазначено, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Крім того, не надано доказів того, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, а відповідач відповідно взяв на себе зобов`язання з повернення кредиту, сплати винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також не доведено, що саме такі умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, як зазначені позивачем у позовній заяві, розумів відповідач підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк. Позивач, пред`являючи до відповідача вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім тіла кредиту, просив також стягнути з відповідача заборгованість за відсотками за користування кредитом. Однак, у заяві відповідача про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 26 жовтня 2010 року процентна ставка не зазначена. Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної карти, її виду та строку дії, а також розміру наданого кредиту, що позбавляє суд можливості перевірити розмір нарахованої суми боргу та процентів. При цьому, довідка № 30.1.0.0/2-20191213/808 від 26 лютого 2020 року, складена представником позивача - ОСОБА_3 , не є належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження видачі відповідачу кредитної карти № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня 09.2014 року, оскільки вказана довідка не містить підпису відповідача про отримання ним даної карти (а.с. 84). Оскільки стороною позивача не доведено перед судом, що відповідачу було дійсно видано кредитну карту № НОМЕР_1 , то і виписка з рахунку по картці № НОМЕР_1 , що надана стороною позивача, не може бути прийнята судом до уваги в якості належного та допустимого доказу по справі (а.с. 85-89). Крім того, на переконання суду, в даному випадку неможливо застосувати до вищевказаних правовідносин ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки «Умови та правила надання банківських послуг», які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з даним позовом. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості через неможливість за наданими суду документами встановити чи існує взагалі на момент розгляду справи заборгованість за договором. Також за висновком суду АТ КБ «Приватбанк» не довело, що між ним і ОСОБА_2 досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач була ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не може прийняти їх як належний та допустимий доказ, а також позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Крім того, дана анкета не містить будь-якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості неможливо вважати доказом надання відповідачу кредитних коштів, оскільки розрахунок сум заборгованості за кредитом, відсотків, не є підтвердженням руху коштів на картковому рахунку. Також, на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком позивачем було надано до апеляційної скарги довідку про умови кредитування з використання кредитки "Універсальна 55 днів пільгового періоду" (а.с.130), однак колегія не може прийняти її до уваги, оскільки як вбачається з даної довідки вона є додатком до договору SAMDN0000037121655 та зазначено про умови користування карткою " Універсальна 55 днів пільгового періоду", тоді як в анкеті-заяві, що відповідач підписала зазначена інша картка. Крім того, колегія суддів хоче зауважити, що АТ КБ "Приватбанк" до апеляційної скарги подано доказ, який не подавався на підтвердження позовних вимог до суду першої інстанції, проте заявником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно залежали від нього. Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості визначити розмір процентної ставки користування кредитними коштами та розмір відповідальності за порушення виконання кредитних зобов`язань. Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком суду надано не було. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «Приватбанк» не доведено факт отримання відповідачем ОСОБА_2 , за кредитним договором б/н від 26.10.2010 року, кредитних коштів у розмірі 8000 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані. З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки суперечать один одному. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених банком вимог. Звертаючись з апеляційною скаргою банком не було надано будь-якого доказу на підтвердження виникнення між сторонами кредитних зобов`язань, оскільки доводи скарги не можуть усунути виниклі розбіжності. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Також слід зазначити, що згідно зі ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньому повному об`ємі з`ясував права та обов`язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону та зібраним доказам по справі. За таких обставин, підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, як про це просить позивач, не встановлено. Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 22 липня 2020 року. Судді: