Постанова 4857 № 161/3267/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 161/3267/20 пров. № А/857/6469/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Сеника Р.П., Шевчук С.М. з участю секретаря судового засідання Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року, ухвалене суддею Кирилюк В.Ф. у м. Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі № 161/3267/20 за адміністративним позовом Головного управління Національної поліції України у Волинській області до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанов в справі про адміністративне правопорушення В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправним та скасувати постанови серії LC-016700 від 18.02.2020 року та LC-016703 від 18.02.2020 року про притягнення Головного управління Національної поліції України у Волинській області до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, у зв`язку із порушенням правил зупинки (стоянки). Позовні вимоги мотивовано тим, що 18.02.2020 року відповідач склав оскаржені постанови, на тій підставі, що позивач порушив вимоги дорожнього знаку «зупинку заборонено» та здійснив стоянку на газоні. Позивач вважає постанови відповідача про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки (стоянки) безпідставними з огляду на те, що: працівникам правоохоронних органів у окремих випадках дозволяється відступати від вимог правил дорожнього руху; відповідач не повідомив позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення; розташування знаку «зупинку заборонено» не погоджене із органами поліції; стоянку транспортного засобу здійснено у місці, яке не є газоном, виходячи з визначення, що міститься в Правилах дорожнього руху. Позивач вважає, що відповідач безпідставно притягнув позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки (стоянки) та додає, що належним способом захисту порушеного права є скасування оскаржених постанов про притягнення до адміністративної відповідальності. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано постанову інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Віктор Наталії Анатоліївни серії LC-016700 від 18 лютого 2020 року, а справу про адміністративне правопорушення відносно Головного управління Національної поліції у Волинській області за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрито. Скасовано постанову інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Віктор Наталії Анатоліївни серії LC-016703 від 18 лютого 2020 року, а справу про адміністративне правопорушення відносно Головного управління Національної поліції у Волинській області за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрито. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, Департамент муніципальної варти Луцької міської ради, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення порушив норми матеріального права з огляду на те, що Кодекс України про адміністративні правопорушення відповідальною особою, у випадку порушення правил зупинки (стоянки), визнає власника транспортного засобу. Зважаючи на те, що відповідно до технічного паспорта на транспортний засіб - автомобіля марки Isuzu D-Max, д.н.з. НОМЕР_1 , власником цього транспортного засобу є Головне управління Національної поліції у Волинській області, то саме ця особа є відповідальною особою за порушення правил стоянки (зупинки), якщо водій і власник транспортного засобу є різними особами, і водій транспортного засобу не заявив про те, що на момент вчинення правопорушення саме він керував транспортним засобом. Тому, відповідач вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що відповідач наклав адміністративне стягнення на юридичну особу, яка не є суб`єктом адміністративного правопорушення. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що 18 лютого 2020 року інспектор з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Віктор Н.А. винесла постанову серії LC № 016700, в якій зафіксувала те, що 17 лютого 2020 року о 16 год. 26 хв. у м. Луцьку по вул. Замкова, автомобіль марки Isuzu D-Max, д.н.з. НОМЕР_1 (відомчий номерний знак Національної поліції), порушив правила стоянки, а саме здійснив стоянку транспортного засобу на газоні (зелена зона), чим порушив п.15.10 «є» ПДР України. 18 лютого 2020 року інспектор з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Віктор Н.А. винесла постанову серії LC № 016703, в якій зафіксувала те, що 17 лютого 2020 року о 16 год. 34 хв. у м. Луцьку по вул. Замкова, автомобіль марки Isuzu D-Max, д.н.з. НОМЕР_1 (відомчий номерний знак Національної поліції) здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», чим порушив п. 3.34 додатку 1 розділу 33 ПДР України. Власником транспортного засобу - автомобіль марки Isuzu D-Max, д.н.з. НОМЕР_1 є Головне управління Національної поліції у Волинській області. На підставі постанови серії LC № 016700 від 18.02.2020 року та серії LC № 016703 від 18.02.2020 року, Головне управління Національної поліції у Волинській області визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розмірі 255,00 грн. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Національної поліції у Волинській області як юридична особа, є неналежним суб`єктом адміністративного правопорушення. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини. Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Приміткою статті 122 КУпАП визначено, що суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису). В свою чергу, згідно з правовими нормами ст. 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Отже, відповідно до цієї статті, суб`єктом адміністративних правопорушень передбачених ст. 122 КУпАП може бути лише фізична особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення або фізична особа, яка є власником транспортного засобу, або фізична особа, яка є керівником юридичної особи власника транспортного засобу. Тому, у випадку, коли власником транспортного засобу, водій якого порушив правила зупинки (стоянки), є юридична особа, то відповідальність, за порушення цих правил, несе керівник такої юридичної особи, у випадку, коли водій транспортного засобу не встановлений. Зважаючи на те, що відповідач наклав адміністративне стягнення за порушення правил зупинки (стоянки) на юридичну особу, яка не може бути суб`єктом адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, то суд першої інстанції вірно скасував оскаржені рішення про накладення на позивача адміністративного стягнення, як незаконні. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року в справі № 161/3267/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник С. М. Шевчук Повний текст постанови складений 23.07.2020 року