Постанова 4856 № 120/2243/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2243/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П. Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 22 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (прийняте у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці про визнання дій та рішення протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач 11.07.2019 звернулась із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправними дії щодо відмови у поновлені пенсії позивачу, викладеної в листі управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці від 29.12.2018 № 4410/11-32-2/03. - зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.09.2019 позов задоволено частково: - визнано протиправними дії щодо відмови у поновлені пенсії позивачу, викладеної в листі відповідача від 29.12.2018 № 4410/11-32-2/03. - зобов`язано відповідача поновити виплату пенсії за віком позивачу з 09.11.2018, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів. В частині зобов`язаня відповідача поновити виплату позивачу пенсії за віком з 07.10.2009, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд змінити рішення суду першої інстанції у цій частині, та задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що у зв`язку з наявністю прямої вини відповідача пенсія мала бути поновлена з 07.10.2009 (з дати прийняття Рішення КСУ, яким були скасовані незаконні положення про пенсії, які забороняли виплату пенсій громадянам, які проживають за кордоном) протягом 10 днів з дня подачі відповідної заяви, та з`ясування обставин, а не з дня звернення з відповідним позовом до суду. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що позивач неправомірно просить суд провести поновлення та виплату пенсії з 07.10.2009, оскільки це суперечить нормам ст. 122 КАС України, якою встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі та ухвалою від 26.11.2019 призначено до розгляду на 18.12.2019. 18 грудня 2019 року ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду зупинено провадження у справі до набрання чинності рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 815/1226/18 (К/9901/2338/19). Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2020 поновлено провадження у справі та призначено до апеляційного розгляду на 22.07.2020 в порядку письмового провадження. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці припинило діяльність 05.09.2019. Згідно ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке виступає правонаступником останнього. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача по справі № 120/2243/19-а, а саме з Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується копією довідки від 08.11.2018 ДМС України у Вінницькій області, із зазначенням того, що відомості про припинення громадянства України ОСОБА_1 відсутні. Позивач до грудня 1994 року проживав в місті Вінниці. При досягненні пенсійного віку та наявності 37 років страхового стажу ОСОБА_1 призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому Ленінським райсобезом м. Вінниці. В грудні 1994 року ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, де і по теперішній час проживає. Разом з тим 09.11.2018 та 13.12.2018 року позивач, через свого представника, звернувся із заявою до управління Пенсійного фонду про поновлення пенсії, при цьому надавши усі необхідні документи для поновлення пенсії. Відповідач листом від 29.12.2018 за № 4410/11-32-2/03 відмовив у поновленні виплати раніше призначеної пенсії вказавши, що ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачена виплата пенсії за місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. Пенсійне забезпечення осіб, які виїхали за межі України, здійснюється згідно з міжнародними угодами, укладеними Україною з іншими державами. В зазначених угодах передбачається порядок розрахунку пенсій, зарахування стажу кожною стороною та умови виплати пенсії. На даний час між Україною та Ізраїлем не укладено договір про пенсійне забезпечення громадян при їх переселенні в межах цих держав. Не погоджуючись з такими діями позивач звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що виходячи з приписів ст. 122 КАС України, права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду, тобто не з 07.10.2009 (дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії), а з 09.11.2018 коли позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне. Відповідно до ст. 46 Конституцій України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно ст. 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення. Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. За приписами ст. 51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Як зазначено в пункті 3.3 вказаного рішення №25-рп/2009, оскаржуваними нормами Закону №1058-IV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Отже, з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-IV, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст. 46 Конституції України. Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набуло статусу остаточного 07.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас, у рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення). Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», «Рисовський проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Відтак, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплату якої було припинено на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу пенсійні органи мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. При цьому колегія суддів зазначає, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, про що вказано у рішенні №25-рп/2009, яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачу як особі, яка проживає за межами України. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу припинено виплату пенсії, у нього виникло право на відновлення виплати пенсії за віком. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Разом з тим, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 815/1226/18. Так, постановою від 20.05.2020 ВП відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08.11.2015 у справі № 21-5653а15, від 12.04.2016 у справі № 462/9427/13-а, від 08.06.2016 у справі № 505/2135/14-а та від 11.10.2016 у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009№ 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2015). Велика Палата дійшла висновку, що ст. 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. За приписами ч. 2 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу щодо порушення строку звернення до суду встановленого ст.122 КАС України безпідставні. Відповідно до частини другої ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Статтею 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Згідно п. 1.5 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 передбачено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. За приписами п. 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (п. 2.22 Порядку № 22-1). Відповідно до п. 2.23 Порядку № 22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Згідно з п. 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних i відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі. Отже, обов`язковою умовою відновлення виплати раніше призначеної пенсії є подача пенсіонером заяви встановленої форми та необхідних документів особисто або через законного представника. Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсії справі. Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Так, з матеріалів справи слідує, що предметом оскарження у даній справі є саме відмова відповідача у задоволенні заяви позивача про поновлення пенсії. Листом від 29.12.2018 № 4410/11-32-2/03 позивачу повідомлено, що відповідно до норм чинного законодавства, а саме ст. 49 Закону № 1058-ІV та п. 1.5 розділу І Порядку №22-1 виплата пенсії не може бути поновлена без особистого звернення позивача. Отже, підставою для відмови слугувало те, що позивач звернувся до уповноваженого органу не особисто, а через свого представника. Згідно матеріалів справи, а саме копії заяви (а.с. стор. 38) заява про поновлення пенсії позивачу підписана особисто позивачем та подана до пенсійного органу представником позивача за нотаріально посвідченою довіреністю. При цьому, колегія суддів зауважує, що під "поданням заяви" слід розуміти - особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, (або коли це не дозволяє зробити стан самого пенсіонера, то замість нього - його законним представником), а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонера вже підписаної ним або його законним представником до приймальні відповідача. Абзацом 6 ст. 5 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Отже, чинним законодавством передбачено, що письмові заяви громадян можуть бути передані до відповідного органу через уповноважену ним особу. Згідно ст. 18 вказаного Закону громадянин, який звернувся із заявою, має право користуватися послугами адвоката, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку. Разом з тим, ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Таким чином, враховуючи те, що повноваження представника позивача оформлені відповідно до ст. 244, 245 Цивільного кодексу України, відповідною довіреністю з печаттю та апостилем, позивач подав свою заяву через свого представника у відповідності до діючого законодавства. Тому, твердження відповідача, що представник позивача, діючий на підставі нотаріально посвідченої довіреності, не мав права передати відповідачу особисту заяву позивача про поновлення пенсії є безпідставними. Необгрунтованою також є заява відповідача про закриття провадження у справі, тому що апеляційна скарга від імені позивача подана ОСОБА_3 як представником, оскільки звернення позивача через свого представника, на підставі належним чином засвідченої довіреності, підписаної позивачем особисто, апостильованої нотаріусом держави Ізраїль, відповідає вимогам чинного законодавства. Приймаючи до уваги той факт, що право позивача на відновлення виплати пенсії виникло на підставі вищевказаного рішення Конституційного Суду України, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність та незаконність дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії у зв`язку з відсутністю врегулювання нормами законодавства порядку виплати пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не спростовуючи при цьому факт призначення та припинення йому пенсійних виплат. Відтак, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія позивачу, визнавши, що поновлення виплати має відбутися з 07.10.2009. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, порушив норми матеріального та процесуального права та дійшов помилкового висновку про те, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду, тобто не з 07.10.2009, а з 09.11.2018, а відтак, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині мотивів, з яких суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому, слід викласти третій абзац резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції. В іншій частині суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Вирішуючи питання розподілу судових витрат колегія суддів виходить з такого. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 6 ст. 139 КАС України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, враховуючи те, що за результами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог в частині, в якій відмовлено судом першої інстанції, а також, що судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат взагалі не вирішувалось, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати понесені на сплату судового збору, як за подання позовної заяви так і за подання апеляційної скарги. Як встановлено з матеріалів справи за подання позову, позивачем згідно квитанції від 08.07.2019 № 47019 сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., а за подання апеляційної скарги згідно квитанції від 24.10.2019 № 52938 в сумі 1152,60 грн., разом 1921 грн. Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1921 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: замінити відповідача по справі № 120/2243/19-а - Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року змінити виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці провести поновлення та виплату пенсії позивачу з 07 жовтня 2009 року, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів". В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці (код ЄДРПОУ 13322403) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня). Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.