Постанова 4855 № 640/18318/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18318/19 Суддя першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Епель О.В., Шурка О.І., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 12 годині 05 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року, повний текст якого складено 25 листопада 2019 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання незаконними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про: - визнання незаконними дій ГУ ДФС у м. Києві стосовно обліку в інтегрованій картці платника податків по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500) суми заборгованості у розмірі 3 176 196,93 грн. - визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що анульована АКБ «Укрсоцбанк» Позивачу сума основної заборгованості за договором кредитної лінії є додатковим благом, а відтак належить до об`єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Крім того, судом відхилено посилання ОСОБА_1 на необхідність застосування до спірних правовідносин п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки матеріали справи не містять доказів зміни валюти зобов`язання. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом взагалі не було розглянуто позовну вимоги в частині визнання незаконними дій ГУ ДФС в м. Києві та, відповідно, не було надано оцінки жодним аргументам ОСОБА_1 з цього приводу. Наголошує, що оскільки рішення за наслідками розгляду скарги на оскаржуване податкове повідомлення-рішення Позивачу не надходило, то останнє вважається скасованим в силу п. 56.9 ст. 56 ПК України. Указує на безпідставність врахування судом першої інстанції в якості доказу лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 23.06.2016 року №11.1-186/79-782, оскільки копія останнього не засвідчена належним чином, а оригінал такого листа у контролюючого органу відсутній. Стверджує, що викладені в акті перевірки висновки щодо донарахування Позивачу грошових зобов`язань визнані необґрунтованими рішенням суду у справі №826/6180/17, яке набрало законної сили. Окремо звертає увагу на безпідставності незастосування судом до спірних правовідносин п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, а також неврахування останнім, що прощення боргу з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду відбулося після закінчення строків позовної давності. Підкреслює, що розмір сплачених за користування та погашення кредитом коштів значно перевищує суму фактично отриманих. Крім того, зазначає, що у межах спірних правовідносин мало місце припинення зобов`язання, а не прощення боргу. Після усунення визначених в ухвалі від 27.01.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.03.2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві просить відмовити в її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що факт отримання Позивачем доходу у вигляді додаткового блага внаслідок анулювання кредитної заборгованості підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Стверджує, що підстави для застосування до спірних правовідносин п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України відсутні, оскільки доказів зміни валюти зобов`язання відсутні. Зауважує на безпідставності твердження Апелянта про те, що останнім не отримувалося рішення за наслідками розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення №0054811306, оскільки про те, що останнє залишено без змін, Позивач повинен був дізнатися з рішення контролюючого органу, яким, зокрема, скасовано податкове повідомлення-рішення №0054831306. Згідно складеної секретарем судового засідання довідки від 18.03.2020 року учасників справи було повідомлено, що у зв`язку з введенням карантину (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19»), з урахуванням позиції Ради суддів України від 13.03.2020 року, з метою запобігання поширення коронавірусу COVID-19 судове засідання, яке призначене на 24.03.2020 року, підлягає відкладенню до закінчення дії карантину (а.с. 164-165). У подальшому, за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/18318/19 було передано на розгляд судді-доповідачу Степанюку А.Г. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2020 року справу прийнято до провадження і продовжено її розгляд на більш тривалий, розумний термін. Згодом, її розгляд було призначено на 22.07.2020 року. У судовому засіданні представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника учасника справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що 26.06.2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/7615, за умовами якого Позивач отримав кредит у розмірі 614 000,00 доларів США. Крім того, 29.10.2015 року ОСОБА_1 укладено з ПАТ «Укрсоцбанк» договір №3 про внесення змін до договору кредитної лінії №10-29/7615 від 26.06.2008 року, яким врегульовано умови анулювання банком заборгованості Позивача за кредитним договором №10-29/7615 від 26.06.2008 року (а.с. 79-81). Відповідно до п. 3.1 вказаного договору №3 від 29.10.2015 року сторони домовилися, що погашення заборгованості за договором кредиту в сумі 260 000,00 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 29.10.2015 року. Згідно п. 3.2 договору у разі належного виконання позичальником умов, які викладені у п. 3.1 цього договору про внесення змін, залишкова заборгованість позичальника перед кредитором за договором кредиту (а саме залишкова заборгованість за кредитом в сумі 507 580,00 заборгованість за процентами в сумі 29 056,00) доларів США підлягає анулюванню (прощенню). Датою анулювання (прощення) такої заборгованості вважається день виконання позичальником умов, зазначених у п. 3.1 цього договору про внесення змін. Також у вказаному пункті договору про внесення змін зазначено, що шляхом укладення цього договору позичальник погоджується, що він повідомлений про анулювання (прощення) заборгованості на зазначених вище умовах у сумі згідно п. 3.2 цього договору про внесення змін та про свій обов`язок самостійно сплатити податок з доходів фізичних осіб з суми прощеної залишкової заборгованості за кредитом і відобразити такий дохід у річній податковій декларації відповідно до вимог Податкового кодексу України. Перерахунок суми анульованої (прощеної) заборгованості в національну валюту з метою декларування та сплати податку здійснюється платником самостійно за офіційним курсом Національного банку України на визначену вище дату анулювання (прощення) заборгованості. Відтак, судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк» у 2015 році анульовано заборгованість ОСОБА_1 за договором відновлювальної кредитної лінії №10-29/7615 від 26.06.2008 року в загальній сумі основної суми кредитної заборгованості 11 616 116,10 грн, що підтверджується інформацією, наданою ПАТ «Укрсоцбанк» листом від 23.06.2016 року №11.1-186/79-782 (а.с. 78), отриманої ДПІ у Дарницькому районі 29.06.2016 року у відповідь на запит податкового органу від 20.05.2016 року №№4898/10726-51-13-04-17 (а.с. 77). У зв`язку викладеним у період з 31.10.2016 року по 04.11.2016 року працівниками ДПІ у Дарницькому районі на підставі наказу від 25.10.2016 року №522-П та у відповідності до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_2 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, військового збору за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, п. 176.1 ст. 176, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, ст. 36 ПК України, оскільки ОСОБА_1 не задекларовано дохід, отриманий платником податків як додаткове благо від ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 6 241,17 грн. за 3 квартал 2014 року, не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 936,18 грн., та у сумі 11 616 116,10 грн. у 4 кварталі 2015 року, не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 2 322 614,22 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 18.11.2016 року №0847/26-51-13-06/2354407057 (а.с. 24-30). На підставі викладених в акті перевірки висновків ДПІ у Дарницькому районі 22.12.2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0054811306 (а.с. 14), яким Позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2 904 608,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 2 323 550,40 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 581 057,60 грн. За наслідками адміністративного оскарження рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 10.03.2017 року №1690/К/26-15-10-02-16 (а.с. 50-54) указаний індивідуальний акт було залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 від 13.01.2017 року (а.с. 15-19) - без задоволення. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 164, 165, п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а також врахувавши ряд правових позицій Верховного Суду, прийшов до висновку, що оскільки анулювання кредитної заборгованості є фактичним отриманням доходу у розумінні ПК України, останнє визначається як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке. Відповідно до пп. пп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Згідно п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Приписи пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають дохід з джерелом їх походження з України як будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. За правилами пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). Додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу) (пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові від Верховного Суду від 07.02.2019 року у справі № 802/598/16-а. Так, відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України у редакції, чинній з 01.01.2015 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 09.04.2015 року №321-VIII, положення якого набрали чинності 07.05.2015 року, підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктом 8, у відповідності з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2014, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 01.01.2014. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01.01.2015. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, слід розглядати окремо. Разом з тим, необхідною умовою застосування пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України є зміна валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню. Проте, оскільки матеріали справи не містять доказів зміни умов кредитного договору щодо валюти зобов`язання, то посилання Апелянта на необхідність застосування наведених норм ПК України до спірних правовідносин є помилковим, на чому вірно наголосив суд першої інстанції. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.06.2018 року у справі №К/9901/49585/18, від 23.08.2019 року у справі №825/599/17 та від 04.06.2020 року у справі №826/7305/17. При цьому, згідно пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України, який визначає, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, такі доходи - основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Системний аналіз наведених вище норм у своєму взаємозв`язку дає підстави для висновку, що обов`язок платника податків (боржника) щодо сплати податку з додаткового блага та щодо його відображення у річній податковій декларації на підставі пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164 ПК України виникає за сукупності таких умов: прощений борг повинен бути анульований кредитором до закінчення строку позовної давності; такий прощений борг має стосуватися виключно основного тіла кредиту без урахування суми процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені); кредитор зобов`язаний повідомити платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощення) боргу; кредитор зобов`язаний суму анульованого (прощеного) боргу включити до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено). Матеріали справи свідчать, що анулювання (прощення) кредитором Позивачу боргу відбувалося до закінчення строку позовної давності, оскільки останній у договорі про внесення змін від 29.10.2015 року №3 самостійно визнав розмір заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 26.06.2008 року №10-29/7615, а відтак станом на 29.10.2015 року визначений ЦК України строк позовної давності не закінчився. У контексті наведеного посилання Апелянта на неврахування судом першої інстанції позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, судовою колегією відхиляються, адже, як було підкреслено вище, розмір визначеної у договорі про внесення змін від 29.10.2015 року №3 заборгованості ОСОБА_1 визнано самостійно. Факт належного повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 про анулювання (прощення) боргу та ознайомлення останнього з необхідністю відображення доходу у річній податкові декларації та самостійної сплати податку підтверджується наявною у матеріалах справи копією договору про внесенні змін від 29.10.2015 року №3 (а.с. 79). При цьому, в указаному договорі зазначена, що сума прощеної заборгованості складається безпосередньо з суми основної заборгованості по кредиту та не включає в себе заборгованість за процентами. Аналогічні відомості випливають зі змісту листа ПАТ «Укрсоцбанк» від 23.06.2016 року №11.1-186/79-782 (а.с. 78). Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, наведені вище обставини свідчать про правильність висновків суду першої інстанції про те, що анульована за договором кредитної лінії сума боргу у розмірі 11 616 725,10 грн. у 2015 році є основною сумою заборгованості за кредитом (тілом кредиту), а відтак в силу положень пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України є додатковим благом і підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу ОСОБА_1 за 2015 рік. При цьому судовою колегією враховується, що оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2015 року визначена у розмірі 1 218,00 грн., то до складу загального річного оподатковуваного доходу ОСОБА_1 за 2015 рік необхідно включити суму 11 616 116,10 грн. (11 616 725,10 грн. - 609,00 грн.). З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вже було зазначено вище, на запит ДПІ у Дарницькому районі від 20.05.2016 року №4898/10/26-51-13-04-17 ПАТ «Укрсоцбанк» листом від 23.06.2016 року №11.1-186/79-782 повідомив Відповідача про нарахування Позивачу доходу у вигляді анулювання (прошення) заборгованості за кредитом. Отже, банком повідомлено Позивача про прощення (анулювання) боргу, тобто дотримано умови, з якими положення пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України пов`язують обов`язок платника податків відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу. Крім того, ПАТ «Укрсоцбанк» повідомив ОСОБА_1 про наявність вказаного обов`язку. Разом з тим, як вірно підкреслено Окружним адміністративним судом міста Києва, Позивач не виконав передбаченого пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України обов`язку та не задекларував отриманий у 2015 році дохід у сумі 11 616 725,10 грн. у вигляді додаткового блага, а саме суми анульованої основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Відповідно до п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об`єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством (пп. 54.3.1); дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (пп. 54.3.2). Згідно п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про наявність всіх передбачених законом правових підстав для виникнення у Позивача оподаткованого доходу у вигляді анульованої (прощеної) заборгованості за кредитом в сумі 11 616 116,10 грн. За таких обставин викладені у податковому повідомленні-рішенні від 22.12.2016 року №0054811306 суми збільшення грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» в розмірі 2 322 614,22 грн. ((11 603 936,10 х 20%) + (12 180,00 х 15%)) основного платежу та 580 653,56 грн. (2 322 614,22 грн. х 25%) штрафних (фінансових) є правомірними. Посилання Апелянта на те, що надана Відповідачем копія листа ПАТ «Укрсоцбанк» від 23.06.2016 року №11.1-186/79-782 не може вважатися належним доказом з огляду на відсутність у ГУ ДФС у м. Києві його оригіналу, судовою колегією оцінюється критично, оскільки матеріалами справи підтверджується, що указаний лист банку, зареєстрований 29.06.2016 року, був використаний ДПІ у Дарницькому районі при проведенні перевірки ОСОБА_1 , а достовірність викладеної у ньому інформації не виникає сумнівів та відповідає наявним у матеріалах справи доказам. Крім того, відсутність оригіналу даного листа у ГУ ДФС у м. Києві, на переконання судової колегії, зумовлена тим, що останній був отриманий на запит ДПІ у Дарницькому районі, а не ГУ ДФС у м. Києві. Доводи ОСОБА_1 про те, що неправомірність висновків акту перевірки встановлено рішенням суду у справі №826/6180/17, яке набрало законної сили, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки предметом розгляду даної справи була правомірність податкового повідомлення-рішення від 14.03.2017 року № 0000251306, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у загальній сумі 217 802,19 грн. Викладене, у свою чергу, свідчить, що предмети розгляду справи №826/6180/17 та справи №640/18318/19 є відмінними. Крім того, в силу ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою, що нараховане згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податкове зобов`язання у розмірі 2 323 550,40 грн. включає у себе також донарахований ОСОБА_1 податок на доходи фізичних осіб за 3 квартал 2014 року у розмірі 936,18 грн. (6 241,17 х 15%). Зі змісту акту перевірки вбачається, що сума доходу у вигляді додаткового блага отримана ОСОБА_1 у 3 кварталі 2014 року у розмірі 6 241,17 грн. Водночас, жодних доказів походження виникнення даної заборгованості ГУ ДФС у м. Києві не було надано. Саме по собі посилання контролюючого органу у відзиві на позов на те, що указана сума доходу також обліковується як додаткове благо від ПАТ «Укрсоцбанк», судом апеляційної інстанції оцінюється критично, оскільки жодних належних і допустимих доказів отримання ОСОБА_1 такого доходу матеріали справи не містять. Отже, викладені у податковому повідомленні-рішенні від 22.12.2016 року №0054811306 суми збільшення грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» в розмірі 936,18 грн. (6 241,17 х 15%)) основного платежу та 234,05 грн. (936,18 грн. х 25%) штрафних (фінансових) є неправомірними, позаяк Відповідачем жодним чином не підтверджено отримання Позивачем у 3 кварталі 2014 року доходу у вигляді додаткового блага у такому розмірі. Неврахування судом першої інстанції указаних обставин свідчить про помилковість висновків останнього про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення у повному обсязі. Твердження Позивача в апеляційній скарзі про те, що протягом дії договору кредитної лінії останнім за користування кредитними коштами була сплачена сума, що значно перевищує сам розміру кредиту, а відтак покладення на нього додаткового обов`язку зі сплати податків призведе до виникнення надмірного індивідуального тягаря у вказаної особи та втручанням у право власності останньої, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим з огляду на таке. Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Сума боргу (тіло кредиту та проценти) платника податку анульована (прощена) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника. При списанні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги. Наведений правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.06.2019 року у справі № 825/399/16. Відтак, попри те, що протягом дії договору кредитної лінії ОСОБА_1 , згідно його пояснень, виплатив значну суму коштів ПАТ «Укрсоцбанк», прощення банком заборгованості за кредитом на суму 11 616 725,10 грн. зумовило приріст показників фінансового та майнового стану платника податку на вказану суму, а відтак й виникнення обов`язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб з вказаної суми з вирахуванням 50% мінімальної заробітної плати. Поряд з викладеним, колегія суддів погоджується з доводами Апелянта про те, що аналіз змісту рішення суду першої інстанції у даній справі свідчить, що у ньому не було вирішено позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання незаконними дій ГУ ДФС у м. Києві стосовно обліку в інтегрованій картці платника податків по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500) суми заборгованості у розмірі 3 176 196,93 грн. В обґрунтування такої вимоги Позивач зазначив, що останній не отримував рішення Відповідача за результатами розгляду його скарги на податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306, а відтак остання в силу п. 56.9 ст. 56 ПК України вважається задоволеною та, відповідно, індивідуальний акт - скасованим. Разом з тим, на адресу ОСОБА_1 надійшла вимога від 25.04.2019 року №120930-17, зі змісту якої вбачається, що станом на 24.04.2019 року сума податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, складає 3 176 195,93 грн. Крім того, разом з вимогою Позивачем отримано рішення від 25.04.2019 року №120930 про опис майна у податкову заставу. Так, матеріали справи свідчать, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Овдієнком В.Ю. на адресу ГУ ДФС у м. Києві направлено адвокатський запит від 27.05.2019 року №1/05-З, в якому останній просив надати інформацію та надати наступні документи: - відомості про те, з якого часу у ОСОБА_1 вважається узгодженим зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, про яке зазначено у податковій вимозі від 25.04.2019 року №120930-17; - повідомити про результат розгляду ГУ ДФС у м. Києві скарги ОСОБА_1 від 13.01.2017 року (вх. №К/38/ФОП) на податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306; - надати копії доказів отримання ОСОБА_1 відповіді на скаргу від 13.01.2017 року (вх. №К/38/ФОП) на податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306, яку розглядало ГУ ДФС у м. Києві; - у тому разі, якщо податковий борг обліковується на підставі податкового повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306, надати відомості про те, чому податкова вимога не надсилалася на адресу ОСОБА_1 , починаючи з березня 2017 року (а.с. 20-21). У відповідь ГУ ДФС у м. Києві листом від 04.06.2019 року №104761/10/26-15-17-03-17 (а.с. 22-23) повідомило адвоката Овдієнка В.Ю. про те, що оскільки за наслідками розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306 останнє рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 10.03.2017 року №1690/К/26-15-10-02-16 було залишено без змін та указане рішення отримано ОСОБА_1 особисто 20.03.2017 року, то податок на доходи фізичних осіб вважається узгодженим з 20.03.2017 року. Також у листі зазначено, що в інтегрованій картці платника податків по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500) сума 3 176 196,93 грн., яка визначена у податковому повідомленні-рішенні №0054811306 та рішенні про підтвердження податкового повідомлення-рішення по розгляду скарги по суті №1690/К/26-15-10-02-16 від 10.03.2017 року, поновлена 15.02.2019 року. Крім іншого, вказано, що у зв`язку з наявністю податкового боргу ГУ ДФС у м. Києві сформовано та направлено платнику податків податкову вимогу від 25.04.2019 року №120930-17 та прийнято щодо нього рішення від 25.04.2019 року №95323-17 «Про опис майна у податкову заставу». Поряд з цим, зазначено, що станом на 04.06.2019 року згідно даних інтегрованих карток інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу платника податків ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) обліковується податковий борг у розмірі 3 176 196,93 грн. по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500). Як зазначає Позивач, у згаданому листі ГУ ДФС у м. Києві, на його переконання, не міститься конкретної відповіді на питання чи направлялося рішення за наслідками розгляду скарги на адресу ОСОБА_1 , а також всупереч чинного законодавства зазначено, що днем узгодження податкового повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306 є 20.03.2017 року, адже така дата не враховує строк оскарження рішення контролюючого органу до ДФС України. Крім того, наголошує на тому, що чинним податковим законодавством не визначено можливості «поновлення» заборгованості в інтегрованій картці платника податків, що, на його думку, свідчить про порушення Відповідачем порядку обліку заборгованостей. До того ж, звертає увагу, що ГУ ДФС у м. Києві безпідставно не вчинялися протягом двох років дії щодо стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу. Заперечуючи проти задоволення даної частини позовних вимог ГУ ДФС у м. Києві у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що рішенням від 10.03.2017 року №1690/К/26-15-10-02-16 скасовано одне податкове повідомлення-рішення та залишено без змін оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення, а відтак ОСОБА_1 був обізнаний про його чинність. Надаючи оцінку наведеним доводам Позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до абзаців 2-3 п. 56.9 ст. 56 ПК України якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що предметом скарги ОСОБА_1 від 13.01.2017 року було як податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054831306 (щодо донарахування грошового зобов`язання із сплати військового збору), так і податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306 (щодо донарахування грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб). При цьому, як вірно зазначив Відповідач, будучи обізнаним з результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення №0054831306, Позивачу також повинно було бути відомо про наслідки розгляду скаргу на податкове повідомлення-рішення №0054811306, оскільки щодо даних індивідуальних актів контролюючим органом приймалося одне рішення від 10.03.2017 року. До того ж, у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2018 року у справі №826/6180/17, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 року, встановлено, що рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 10.03.2017 року №1690/К/26-15-10-02-16 скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054831306 (а.с. 32-37). Відтак, оскільки згадане рішення контролюючого органу від 10.03.2017 року приймалося за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на обидва прийнятих за наслідками перевірки індивідуальних акта від 22.12.2016 року, то твердження Позивача про те, що останній не був обізнаний про вказані обставини судовою колегією відхиляються, а тому доводи останнього, що податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306 вважається відкликаним в силу п. 56.9 ст. 56 ПК України є необґрунтованими. Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не може вважатися узгодженим 20.03.2017 року, оскільки, за твердженням ГУ ДФС у м. Києві, лише у цей день Позивач отримав рішення Відповідача за наслідками розгляду первинної скарги останнього, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. За правилами п. п. 56.2, 56.3 ст. 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів. Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Пунктом 56.5 статті 56 ПК України передбачено, що платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов`язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов`язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення. Відповідно до п. 56.6 ст. 56 ПК України у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня. Згідно п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження закінчується: 56.17.1. днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк; 56.17.2. днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги; 56.17.3. днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику; 56.17.5. днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань, що оскаржувались. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків. Отже, за умови, що рішення за наслідками розгляду скарги на оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення отримано платником податків 20.03.2017 року, то грошове зобов`язання повинно вважатися узгодженим з 31.03.2017 року. Водночас, можлива невірна дата узгодження податкового зобов`язання за оскаржуваним у межах даної справи податковим повідомленням-рішенням жодним чином не впливає на висновки щодо правомірності чи протиправності такого індивідуального акту у розрізі виявлених за наслідками перевірки порушень, які передували його прийняттю. Разом з тим, колегією суддів враховується, що, наголошуючи на безпідставному обліку в інтегрованій картці платника податків по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500) суми заборгованості у розмірі 3 176 196,93 грн., ОСОБА_1 не зазначає, яким саме чином указана інформація порушує його права чи впливає на його обов`язки. Зі змісту відповіді ГУ ДФС у м. Києві вбачається, що дана заборгованість обліковується за Позивачем на підставі податкового повідомлення-рішення від 22.12.2016 року №0054811306, яке є предметом розгляду даної справи, а відтак до моменту його судового оскарження відомості, пов`язані з указаним грошовим зобов`язанням обґрунтовано обліковувалися в інтегрованій картці платника податку, як це передбачено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року № 422 (далі - Порядок №422). При цьому, з огляду на приписи Порядку №422 суд апеляційної інстанції відхиляє доводи Апелянта про відсутність у податковому законодавстві такої правової категорії як «поновлення показників в інтегрованій картці платника податків», оскільки випадки поновлення облікових показників в інтегрованій картці платника прямо передбачені згаданим підзаконним актом. Посилання ОСОБА_1 на те, що ГУ ДФС у м. Києві протиправно лише у 2019 році ініціювало питання щодо стягнення з Позивача податкового боргу, безпідставно склавши податкову вимогу і рішення про опис майна у податкову заставу, судовою колегією оцінюється критично, позаяк оцінка відповідним обставинам перебуває поза межами предмету доказування у даній справі та може бути об`єктом судового дослідження при оскарженні згаданих вище вимоги та рішення. З урахуванням наведеного, зважаючи на викладені вище обставини у своїй сукупності, а також з огляду на те, що показники в інтегрованій картці платника податків були відображені контролюючим органом у зв`язку з прийняттям податкового повідомлення-рішення, яке є предметом оскарження у даній справі, то суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для визнання протиправними дій ГУ ДФС у м. Києві стосовно обліку у такій картці платника заборгованості у розмірі 3 176 196,93 грн. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для відмови у скасуванні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у повному обсязі, а також з огляду на незабезпечення розгляду судом першої інстанції усіх заявлених позовних вимог, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про неможливість задоволення позовних вимог у повному обсязі, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу Відповідачем заявлено клопотання процесуальне правонаступництво ГУ ДФС у м. Києві на ГУ ДПС у м. Києві. Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30.07.2019 року. З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання Апелянта та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267). Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи свідчать, що у межах даної справи Позивачем було сплачено судовий збір як за подання позовної заяви, так і за подання апеляційної скарги у розмірі, що визначений Законом України «Про судовий збір» за подання позову немайнового характеру фізичною особою. Водночас, оскільки позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є вимогами майнового характеру, то, попри те, що такий індивідуальний акт в частині визнається судом протиправним та скасовується, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, присудженню за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача не підлягають, адже вони не були сплачені останнім. Керуючись ст. ст. 52, 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про процесуальне правонаступництво - задовольнити. Допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2016 року №0054811306 в частині визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання за податковим зобов`язанням у розмірі 936 гривень 18 копійок та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 234 гривень 05 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді О.В. Епель О.І. Шурко Повний текст постанови складено та підписано « 22» липня 2020 року.