Постанова 4855 № 640/13221/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13221/19 Головуючий у І інстанції - Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу від 11 травня 2019 року № Ф-5011-17 на суму 15 665, 90 грн. В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує, що він сплачує податки і збори як самозайнята особа, яка здійснює професійну незалежну діяльність, однак контролюючим органом безпідставно, всупереч вимогам податкового законодавства пред`явлено вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою зобов`язано сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як для платника, який провадить підприємницьку діяльність, що призвело до подвійного оподаткування його діяльності. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу від 11 травня 2019 року № Ф-5011-17 на суму 15 665, 90 грн. Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративний позов в повному обсязі. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві в апеляційній скарзі вказує на те, що з 01 січня 2017 року платник єдиного внеску визначений п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язаний відповідно до бази нарахування зазначеної у ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сплачувати єдиний внесок незважаючи на те, що він одночасно є платником єдиного внеску фізичною особою-підприємцем. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Головне управління ДПС у м. Києві звертає увагу на те, що Позивач зобов`язаний сплачувати єдиний внесок окремо за кожен вид доходу, отриманого як від здійснення незалежної професійної діяльності - адвоката та як фізична особа - підприємець, та подавати звітність за кожен вид доходу. Також, разом з апеляційною скаргою представником Головного управління ДПС у м. Києві подано клопотання про заміну Відповідача у справі з Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві, оскільки припинена діяльність органів Державної фіскальної служби України. Надаючи правову оцінку клопотанню Головного управління ДФС у м. Києві про заміну Відповідача у справі на його правонаступника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» було утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Водночас, установлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846 уряд погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відтак, вказаною особою підтверджено наявність підстав, визначених ст. 52 КАС України, для здійснення заміни Відповідача її правонаступником. Колегія суддів вважає за необхідне задовольнити подане клопотання та здійснити заміну Відповідача у порядку процесуального правонаступництва з Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві. Позивачем відзив на апеляційну скаргу не подавався. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що Позивач є самозайнятою особою: адвокатом, який провадить професійну незалежну діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1247/10, виданого Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області 25 вересня 1997 року та фізичною особою-підприємцем з основним видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10), зареєстрованим 04.01.2001 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2 070 017 0000 001207. З 04 січня 2011 року Позивач перебуває на обліку в органах державної фіскальної служби, я платник податків фізична особа-підприємець, адвокат, що підтверджується довідкою від 04.09.2013 року № 1157/0/2659/18-05-15. Як фізична особа-підприємець Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування - є платником єдиного податку 3 групи за ставкою 5%. 11 травня 2019 року ГУДФС у м. Києві було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5011-17 на уму 15 665,90 грн., яка виникла станом на 30 квітня 2019 року. Не погоджуючись із винесеною вимогою, Позивач направив скаргу до Державної фіскальної служби України, яка рішенням про результати розгляду скарги від 27 червня 2019 року № 29419/6/99-99-11-05-05-25 залишена без задоволення. Вважаючи оскаржувану вимогу протиправною, Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом безпідставно здійснено подвійне нарахування Позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. За приписами пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до пункту 65.1, 65.2 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. Контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (підпункт 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України). Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. При цьому, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Пунктом 2 ч. 1 статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. За змістом п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. За приписами ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Частина 3 статті 4 вказаного Закону передбачає, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. (частина перша статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). З системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно зі статтею 178 Податкового кодексу України у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, Позивач здійснює діяльність за кодом КВЕД 69.10 - Діяльність у сфері права (основна). Також, Позивач є адвокатом, відомості про нього внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Тобто, в даному випадку відсутні підстави вважати підприємницьку діяльність Позивача відмінною від незалежної професійної діяльності. Проте, Відповідач зазначав, що в інтегрованій картці Позивача, обліковується нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі - адвокату у розмірі 8 448,00 грн. за 2017 рік, а також щоквартальні нарахування єдиного внеску на загальну суму 12 582,90 грн. Одночасно, в інтегрованій картці платника обліковується щоквартальні нарахування єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю, на загальну суму 12 582,90 грн. За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податковим органом безпідставно здійснено подвійне нарахування Позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Аналогічна правова позиція висловлена в рішення Верховного Суду по справі № 520/3939/19 (адміністративне провадження № Пз/9901/10/19) від 02 вересня 2019 року. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення адміністративного позову. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. Стосовно інших посилань колегія суддів зазначає, що згідно п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Також, колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко