Постанова 4855 № 320/5487/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5487/19 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., при секретарі Кондрат Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати неправомірними дії головного державного виконавця Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Цимбал Н.В. щодо накладення штрафу на ОСОБА_2 ; - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Цимбал Н.В. про накладення штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 6 143, 95 грн. від 14.03.2019 ВП № 50229022. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Цимбал Н.В. про накладення штрафу від 14.03.2019 ВП № 50229022; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Яготинським РС Управління ДМС України в Київській області 10.10.2014 (а.с.8). Судом встановлено, що 02.07.2014 Березанський міський суд Київської області видав виконавчий лист № 356/618/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ј частини від усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.05.2014 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 16). На підставі вказаного виконавчого документа, Яготинським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було відкрито виконавче провадження № 50229022. Відповідно до розрахунку заборгованості боржника по аліментах, який складено головним державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Цимбал Н.В. від 07.03.2018 № 2317, заборгованість боржника зі сплати аліментів за період з листопада 2015 року по березень 2018 року станом на 31.03.2018 складає 447, 60 грн. (а.с. 20). Відповідно до розрахунку заборгованості боржника по аліментах, який складено головним державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Цимбал Н.В. від 04.04.2018 № 2948, заборгованість боржника зі сплати аліментів за період з листопада 2015 року по березень 2018 року станом на 31.03.2018 складає 25 350, 25 грн. (а.с. 19). У зв`язку з непогашенням заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 30 719, 75 грн. станом на 30.06.2019, що перевищує суму відповідних платежів понад 1 рік, головним державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Цимбал Н.В. 14.03.2019 винесено постанову про накладення штрафу від 14.03.2019 у ВП №50229022, відповідно до якої на боржника ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості зі сплати аліментів на користь стягувача в сумі 6 143, 95 грн. (а.с. 17). Вважаючи оскаржувану постанову відповідача протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів виникла з 2015 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» введена лише з 28.08.2018, то з урахуванням статті 58 Конституції України на позивача не може бути накладено штраф з розрахунку всієї суми заборгованості, у зв`язку із чим постанова головного державного виконавця Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Цимбал Н.В. про накладення штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 6 143, 95 грн. від 14.03.2019 ВП № 50229022 є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо накладення штрафу суд першої інстанції зазначив, що самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. При цьому, правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії, зокрема в даному випадку постанова про накладення штрафу. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Цимбал Н.В. про накладення штрафу від 14.03.2019 ВП № 50229022, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно з частини 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини 3 вказаної статті визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. 28.08.2018 набрав чинності Закон України від 03.07.2018 №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання». Відповідно до Закону № 2475-VIII частина 4 ст. 11 Закону №1404-VIII викладена в такій редакції - «Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання». Крім іншого, Законом № 2475-VIII стаття 71 Закону №1404-VIII доповнена частиною 14 наступного змісту: «За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу». Разом з тим, колегія суддів зазначає, що до 28.08.2018 стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» за несплату аліментів не передбачала такого виду відповідальності, як накладення штрафу у відсотковому розмірі від суми заборгованості у залежності від розміру заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за рік, два та три роки. Таким чином, новий нормативно-правовий акт (Закон № 2475-VIII) змінює закріплені у попередніх нормах (ст. 71 Закону в редакції до 28.08.2018) правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти не однаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єктів відносин. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється на всі закони та інші нормативно-правові акти. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із наявністю у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, головним державним виконавцем було винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу у розмірі 6 143, 95 грн. від 14.03.2019 у виконавчому провадженні № 50229022. Колегія суддів зазначає, що заборгованість позивача щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 2015 року та становила відповідну суму, згідно розрахунку заборгованості, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена частини 14 статті 71 Закону, введена лише з 28.08.2018, а тому позивач не міг передбачити настання такої відповідальності, у зв`язку із несвоєчасністю такої сплати. При цьому, Закон України № 2475-VIII, у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» не містить чіткого положення про застосування нового виду відповідальності (сплата штрафу за ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII) щодо триваючих правовідносин, зокрема, наявності боргу по сплаті аліментів до 28.08.2018, а тому колегія суддів вважає, що новий вид відповідальності підлягає застосуванню до правовідносин, які продовжують існувати після набрання чинності Законом № 2475-VIII. Таким чином, вказане виключає можливість для застосування даної норми під час прийняття оскаржуваної постанови. Згідно п. 49 рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.1979 у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства, право має бути в адекватній мірі доступним: особи повинні мати відповідну обставинам можливість орієнтуватися у тому, які правові норми застосовуються у даному випадку. Норма не може вважатися «законом», доки вона не сформульована з достатнім ступенем точності, що дозволяє особі узгоджувати з нею свою поведінку: особи повинні мати можливість передбачити у розумному відносно обставин ступені наслідки, які може потягнути певне діяння». Отже, у межах спірних правовідносин, позивач не мав можливості передбачити наслідки несплати ним аліментів, що потягне за собою накладення спірного штрафу, оскільки, коли утворювалася відповідна заборгованість, законодавство не передбачало накладення штрафу у певному розмірі. Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду від 22.07.2019 у справі № 620/655/19, від 01.08.2019 у справі 440/1253/19, від 02.09.2019 у справі № 520/3935/19 та від 17.12.2019 у справі № 500/2025/19 про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась з 2007 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» введена лише з 28.08.2018, то з урахуванням ст. 58 Конституції України на позивача не може бути накладено штраф з розрахунку всієї суми заборгованості. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків від суми заборгованості, що складає 6 143, 95 грн. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.