Постанова 4855 № 320/6726/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6726/19 Суддя першої інстанції: Леонтович А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Кузик О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И Л А : У грудні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області № Ф-7498-57 про сплату боргу (недоїмки) 8547,00 грн. від 06.11.2019 року. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 15 червня 2020 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 19870, Головним управлінням ДПС у Київській області подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого, відповідач наголошує, що згідно з вимогами п. 3 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 826/11623/16, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління державної податкової служби у Київській області, приймаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7498-57 від 06.11.2019 року, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, адже згідно інформації з інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску нарахована за ІІІ квартал 2018 року, ІV квартал 2018 року, І квартал 2019 року та ІІІ квартал 2019 року, належних та допустимих доказів щодо нарахування спірною вимогою єдиного внеску саме за 2017 рік, позивач не надав, а отже суд не бере до уваги такі твердження позивача, оскільки останні спростовано матеріалами справи. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 у зв`язку із отриманням 02.04.2002 року свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 753, 29.02.2016 року був взяти на облік у контролюючих органах як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7498-57 від 06.11.2019 на суму 8547,00 грн. грн. Вважаючи вищевказану вимогу протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, враховуючи висновки Верховного Суду у зразкових справах, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI). Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI). Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI). Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відтак, як вірно встановлено судом першої інстанції, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст. 31). Положеннями ст. 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Виходячи зі змісту ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України. Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст. 17 Закону № 5076-VI). Згідно даних витягу з Єдиного реєстру адвокатів України серії АІ №002322 сформованого 02.03.2016 року вбачається, що право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено з 23.07.2013 року згідно заяви від 23.07.2013 року; право на зайняття адвокатською діяльністю поновлено з 23.02.2016 року згідно заяви від 23.02.2016 року; право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено з 21.01.2019 року згідно заяви від 21.01.2019 року; право на зайняття адвокатською діяльністю поновлено з 20.06.2019 року згідно заяви від 20.06.2019 року; право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено з 29.08.2019 року згідно заяви від 29.08.2019 року. Колегія суддів не бере до уваги доводи позивача щодо того, що 06.12.2016 року позивачем було подано заяву про зупинення адвокатської діяльності до Ради адвокатів Київської області та до Васильківського відділення Києво - Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (що, на переконання позивача підтверджується відповідними заявами з описами вкладень та доказами направлення їх відповідним органам), з огляду на те, що рішення про зупинення адвокатської діяльності з 06.12.2016 року уповноваженим органом не приймалось, що докази зворотнього в матеріалах справи відсутні та не були подані ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції. Втім, варто наголосити, що відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_1 з січня 2017 року по грудень 2017 року працював в АТ «Укрексімбанк» на посаді головного спеціаліста, з заробітної плати щомісяця роботодавцем було відповідні податки, оскільки саме роботодавець виступав податковим агентом. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до облікової картки з єдиного внеску за 2018 - 2019 року, що були надані відповідачем до відзиву на позовну заяву вбачається, що ОСОБА_1 , відповідно до платіжного доручення № 1 від 09.03.2018 року було сплачено ЄСВ за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., відповідно до платіжного доручення № 6 від 02.07.2018 року було сплачено ЄСВ за 2 квартал 2018 року у сумі 1840,91 грн., відповідно до платіжного доручення № 7 від 04.10.2018 року сплачено ЄСВ за 3 квартал 2018 року у сумі 819,06 грн., відповідно до платіжного доручення № 10 від 16.01.2019 року сплачено ЄСВ за 4 квартал 2018 року у сумі 819,06 грн., відповідно до платіжного доручення № 13 від 31.01.2019 року сплачено ЄСВ за 4 квартал 2018 року у сумі 3892,51 грн., відповідно до платіжного доручення № 16 від 06.09.2019 року сплачено ЄСВ за 1 квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн. (дані факти підтверджено також наданими позивачем до апеляційної скарги копіями вищевказаних платіжних доручень з відмітками банку про їх виконання). У той же час, рішення суду першої інстанції та доводи відповідача мотивовані тим, що згідно інформації з інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску нарахована за ІІІ квартал 2018 року, ІV квартал 2018 року, І квартал 2019 року та ІІІ квартал 2019 року. Варто наголосити, що відповідно до облікової картки з єдиного внеску за 2018 - 2019 року, сума недоїмки по нарахуванню єдиного соціального внеску обліковується за позивачем з 02.05.2018 року у сумі 8448 грн., що свідчить про необґрунтованість доводів відповідача, що заборгованість зі сплати єдиного внеску нарахована виключно з ІІІ кварталу 2018 року, адже як зазначалось вище, позивач протягом 2018 - 2019 років сплачував ЄСВ, що підтверджено як платіжними дорученнями так і обліковою карткою з єдиного внеску за 2018 - 2019 року, крім того, борг у розмірі 8448 грн. не міг виникнути за п`ять місяців 2018 року (адже відповідачем заперечено проти того, що борг було нараховано за 2017 рік). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, вимога Головного управління Державної податкової служби у Київській області № Ф-7498-57 про сплату боргу (недоїмки) 8547,00 грн. від 06.11.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню. Частино 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, відповідно до матеріалів справи, позивачем за звернення до суду із адміністративним позовом сплачено 768,40 гривень відповідно до квитанції № 33297 від 28.11.2019 року та 1152,60 гривень за подання апеляційної скарги відповідно до платіжного доручення № 0.0.1697002918.1 від 06.05.2020 року, всього позивачем в межах спірних правовідносин сплачено судового збору у сумі 1921 гривень. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було частково порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити. Керуючись ст..ст. 241, 242, 245, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області № Ф-7498-57 про сплату боргу (недоїмки) 8547,00 грн. від 06.11.2019 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 1921 гривень (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03680, м. Київ - 151, вул.. Народного ополчення, буд. 5а, код ЄДРПОУ 43141377). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Повний текст виготовлено 21 липня 2020 року.