Постанова КЦС ВС № 127/27351/16-ц

Постанова Іменем України 15 липня 2020 року м. Київ справа № 127/27351/16-ц провадження № 61-18117св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Вінницької міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року у складі судді Венгрин О. О. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Марчук В. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання незаконними та скасування рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності. Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордера від 07 квітня 1989 року він разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 вселився до квартири АДРЕСА_1 та з 01 червня 1989 року зареєстрований у цій квартирі. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 липня 2008 року у справі № 2-3528/08 за позовом ОСОБА_2 його визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення його знято з реєстрації за адресою спірної квартири. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 липня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до нього про визнання особи такою, що втратила право на користування квартирою. Крім того, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року у справі № 2о-581/07 скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 05 грудня 2007 року, яким встановлено факт, що ОСОБА_2 є членом сім`ї квартиронаймача квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 , та залишено заяву ОСОБА_2 без розгляду. Зазначеними судовими рішеннями встановлені обставини неправомірного позбавлення його права користування житловим приміщенням. Вказував на те, що 07 вересня та 13 жовтня 2016 року Департамент адміністративних послуг Вінницької міської ради відмовив йому у задоволенні заяви про реєстрацію його місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 , у зв`язку з неподанням необхідних документів. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 грудня 2016 року власником вказаної квартири є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого відповідно до рішення виконкому Вінницької міської ради від 16 січня 2009 року №

20. Зазначав, що вказане рішення виконкому Вінницької міської ради та свідоцтво про право власності на житло, видане на ім`я ОСОБА_2 , порушують його права на користування та приватизацію зазначеної квартири. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просиввизнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради в частині приватизації квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 16 січня 2009 року №

20. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 16 січня 2009 року № 20 у частині приватизації квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 16 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 16 січня 2009 року № 20 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на час прийняття Виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення від 16 січня 2009 року № 20 «Про приватизацію державного житлового фонду у м. Вінниці» в частині приватизації квартири АДРЕСА_1 , позивач не втратив права користування даним житлом, тому приватизація спірної квартири була проведена з порушенням прав останнього, що є підставою для скасування вказаного рішення, і, як наслідок, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, яке видане на підставі скасованого судом рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради. Також суди виходили із того, що позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки набув право на звернення до суду з цим позовом з дня ухвалення Апеляційним судом Вінницької області рішення від 19 січня 2016 року про скасування заочного рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 липня 2008 року, яким його визнано таким, що втратив право користування спірною квартирою. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів У березні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, допустив порушення норм процесуального права, оскільки не розглянув заяву про застосування строку позовної давності, яка заявлена на стадії судових дебатів у суді першої інстанції, та не розглянув відвід судді, який заявлений її адвокатом під час виступу у судових дебатах. При цьому у журналі судового засіданні від 14 листопада 2017 року не відображено, що її адвокатом був заявлений відвід судді. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходив із того, що підставою для приватизації нею спірної квартири було рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 липня 2008 року про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою, яке скасовано рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2016 року, та відмовлено їй у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання останнього таким, що втратив право користування спірною квартирою. Разом із тим суд не врахував, що при вирішенні питання щодо безоплатної передачі їй у власність квартири АДРЕСА_1 міська рада не керувалась рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 липня 2008 року у справі № 2-3528/08, вказане судове рішення не надавалось нею Вінницькій міській раді та не було підставою для прийняття Вінницькою міською радою оспорюваного ОСОБА_1 рішення від 16 січня 2009 року №

20. Крім того, зазначала, що вона оскаржила рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2016 року до суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим було заявлено клопотання про зупинення провадження у цій справі до ухвалення судом касаційної інстанції рішення у справі № 2- 3528/08, однак у задоволенні цієї заяви суд неправомірно відмовив. Також зазначала, що участь у приватизації мали право брати всі повнолітні члени сім`ї, які постійно мешкали у квартирі, а не особи, які були зареєстровані у квартирі, як помилково вважав позивач. Оскільки на момент приватизації квартири ОСОБА_1 не проживав у спірній квартирі, то він не мав права на її приватизацію. При цьому зазначала, що ОСОБА_1 був відсутній за місцем своєї реєстрації без поважних причин. У березні 2018 року Виконавчий комітет Вінницької міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Касаційна скарга Виконавчого комітету Вінницької міської ради мотивована тим, що на момент прийняття рішення щодо безоплатної передачі відповідачу у власність квартири АДРЕСА_1 у виконавчого комітету не було підстав для відмови ОСОБА_2 у приватизації спірної квартири, оскільки заява була оформлена належним чином, документи додані до неї у повному обсязі. Оспорюване позивачем рішення про приватизацію житла прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України. При цьому орган приватизації не зобов`язаний перевіряти повноту та достовірність інформації в доданих до заяви документах, оскільки відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві та доданих до неї документах несе заявник, а орган приватизації приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу У травні та серпні 2018 року ОСОБА_1 в особі адвоката Герасимишиної Т. В. подав відзиви на касаційну скаргу, у яких просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказував на те, що на час прийняття виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення про приватизацію квартири АДРЕСА_1 він не втратив права користування цим житлом, оскільки з поважних причин не проживав у вказаній квартирі, що встановлено рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2016 року у справі № 2-3528/08. Зазначав, що вказана квартира надана для проживання його матері у складі сім`ї з двох осіб, а саме на неї та його. ОСОБА_2 не є членом сім`ї квартиронаймача квартири АДРЕСА_1 - його матері ОСОБА_3 , що підтверджується рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року у справі № 2о-581/07. Відповідач була зареєстрована за адресою вказаної квартири у 2001 році без його згоди, також без його згоди була проведена приватизація спірної квартири. Крім того, на час проведення приватизації квартири відповідач не проживала у ній. Так, 20 березня 2008 року ОСОБА_2 видала довіреність з повноваженнями на здійснення приватизації вказаної квартири. У своїй касаційній скарзі на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2016 року у справі № 2-3528/08 ОСОБА_2 вказувала на те, що не проживає у спірній квартирі з 2009 року, оскільки виїхала за кордон, на підтвердження чого надала копію свого паспорта, який містить штамп про виїзд за кордон ще у 2008 році. Також із наданих ОСОБА_2 у вказаній справі документів вбачається, що з 2009 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином Греції та проживає у Греції. Отже, ОСОБА_2 не належить до осіб, які мають право на приватизацію спірної квартири. Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року і витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/27351/16-ц. Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В. Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Згідно з ордером від 07 квітня 1989 року № 1132, виданим на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 була надана для проживання ОСОБА_3 на сім`ю з двох осіб - її та сина ОСОБА_1 . У вказаній квартирі ОСОБА_1 був зареєстрований з червня 1989 року, ОСОБА_2 - з жовтня 2001 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 05 грудня 2007 року у справі № 2-о-581/07 встановлено факт, що ОСОБА_2 є членом сім`ї квартиронаймача квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 липня 2008 року у справі № 2-3528/08 позов ОСОБА_2 задоволено та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою спірної квартири. Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 16 січня 2009 року № 20 «Про приватизацію державного житлового фонду у м. Вінниці» вирішено приватизувати квартиру АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 49,7 кв. м, при нормі 31,0 кв. м з доплатою за надлишки загальної площі, згідно з розрахунком передати ОСОБА_2 , яка зареєстрована та проживає в зазначеній квартирі з 2001 року, одинока. На підставі зазначеного рішення Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 16 січня 2009 року видано ОСОБА_2 свідоцтво на право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 листопада 2016 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого відповідно до рішення виконкому Вінницької міської ради від 16 січня 2009 року №

20. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області 29 грудня 2015 року у справі № 2-о-581/07 заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 05 грудня 2007 року скасовано. Заяву ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду. Також роз`яснено ОСОБА_2 право звернення до суду з позовом на загальних підставах. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2016 року у справі № 2-3528/08 заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 липня 2008 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування квартирою, відмовлено. Зазначеним рішенням апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 2002 року по день ухвалення заочного рішення не проживав у спірній квартирі з поважних причин, оскільки знаходився в Грузії, де працював за контрактом, а тому не втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційні скарги не підлягають задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують. Згідно з частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 16 січня 2009 року № 20 «Про приватизацію державного житлового фонду в м. Вінниці» в частині приватизації квартири АДРЕСА_1 порушено його право на приватизацію зазначеної квартири. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. За громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму. Передача квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку (частина друга статті 8 цього Закону). Відповідно до частин першої, другої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Отже, право фізичної особи на приватизацію житлового приміщення залежать від наявності чи відсутності у цієї особи права на проживання у об`єкті приватизації. У справі, що переглядається, установлено, що ордер на спірну квартиру виданий на сім`ю з двох осіб, а саме на позивача та його матір, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як установлено рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2016 року у справі № 2-3528/08, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року, позивач має право на проживання у спірній квартирі. Отже, на час прийняття Виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення від 16 січня 2009 року № 20 «Про приватизацію державного житлового фонду в м. Вінниці» в частині приватизації квартири АДРЕСА_1 позивач не втратив право користування цим житлом. За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що приватизація квартири АДРЕСА_1 була проведена з порушенням прав позивача, а тому дійшов правильного висновку про скасування рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 16 січня 2009 року № 20 в частині приватизації квартири АДРЕСА_1 та відповідно правильно визнав недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру, видане 16 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі зазначеного рішення. Доводи касаційної скарги Виконавчого комітету Вінницької міської ради зводяться до незгоди заявника із висновками судів та спростовуються встановленими вище обставинами справи. Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не розглянув відвід, заявлений судді Венгрин О. О. у судовому засіданні 14 листопада 2017 року, колегія суддів виходить із такого. Відповідно до частини третьої статті 23 ЦПК України 2004 року відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Під час судового розгляду справи судом першої інстанції адвокат Маханової А. Є. - Болманенко О. О. не заявляв клопотань про відвід головуючому судді. Відповідно до аудіозапису судового засідання суду першої інстанції від 14 листопада 2017 року адвокат Маханової А. Є. - Болманенко О. О. під час виступу у судових дебатах заявив відвід головуючому судді Венгрин О. О. За змістом статті 193 ЦПК України 2004 року судові дебати є самостійною частиною судового розгляду, у якій сторони та інші особи, що беруть участь у справі, виступають з промовами з метою переконати суд у тому, яке рішення він повинен ухвалити. У цій частині судового розгляду на підставі обставин, які встановлені і перевірені в процесі розгляду справи по суті, особи, які беруть участь у справі, виступають з промовами, у яких підводять підсумки розгляду справи. У своїх виступах особи, які беруть участь у справі, дають свою оцінку доказам, які досліджувались у судовому засіданні, роблять висновки про встановлення або невстановлення обставин, які мають значення для справи, висловлюють свої думки щодо застосування відповідного закону до встановлених правовідносин. Тобто, положеннями ЦПК України не передбачено право учасників справи заявити відвід судді під час судових дебатів, оскільки на цьому етапі судового процесу можливо висловлювати міркування щодо суті спору, посилатись лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Інакше це є зловживанням процесуальними правами, направленим на затягування розгляду справи. Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не розглянув відвід, заявлений судді Венгрин О. О. у судовому засіданні 14 листопада 2017 року, є безпідставними. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про зупинення провадження у справі до ухвалення судом касаційної інстанції рішення у справі № 2-3528/08, не застосував строк позовної давності, про застосування якого заявлено у суді першої інстанції, а також про те, що позивач втратив право на приватизацію спірної квартири, оскільки не проживав у ній без поважних причин, є ідентичними доводам її апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), § 2). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін. Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Вінницької міської ради залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк