Постанова 4812 № 476/385/20

22.07.20 22-ц/812/1210/20 Єдиний унікальний номер справи 476/385/20 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. Провадження № 22-ц/812/1210/20 П О С Т А Н О В А іменем України 22 липня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Лисенка П.П., суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В., із секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участі: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника відповідачів ОСОБА_3 , переглянувши у відкритому засіданні заапеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 ,ухвалу Єланецького районного суду Миколаївської області, яку постановлено 17 червня 2020 року, у приміщенні названого суду, під головуванням судді Чернякової Н.В., за його заявою про забезпечення позову, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності на авто, витребування з чужого незаконного володіння, в с т а н о в и л а : 15 червня 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , пред`явила до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним. 02 червня 2011 року вона домовилась із ОСОБА_4 про укладення договору купівлі-продажу автомобіля марки "ВАЗ 2121", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1980 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В, тип НОМЕР_3 , на виконання якого, позивачем передано відповідачу кошти, що відповідали вартості авто. Проте, договір купівлі-продажу вказаного автомобіля сторонами укладено не було у зв`язку з відсутністю коштів, натомість відповідач склав на її ім`я та ім`я ОСОБА_7 довіреність з правом розпорядження вказаним транспортним засобом. Але автомобіль протиправно вибув з володіння позивача та знаходиться у відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на ім`я яких відповідачем ОСОБА_4 також видано довіреність з правом розпорядження даним майном. Посилаючись на наведене, позивач просив задовольнити позов в повному обсязі. 04 червня 2020 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій зазначав, що обставини в позовній заяві свідчать про намір відповідачів відчужити спірний автомобіль, а тому з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення у випадку, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, просив суд забезпечити вищевказаний позов шляхом накладення арешту на автомобіль "ВАЗ 2121", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1980 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В, тип НОМЕР_3 . Ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 червня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову. В апеляційній скарзі позивач вказує, що ухвала суду є незаконною, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та постановити нову, якою задовольнити її заяву. На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, суд, при відмові у прийнятті заходів забезпечення позову не звернув увагу на наявність даних про можливе відчуження спірного автомобіля, про що свідчить передача транспортного засобу в користування іншим особам - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства,визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позов, таким чином, є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. В силу положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже доказування наявності підстав для забезпечення позову покладається на заявника. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Ухвала суду відповідає вказаним положенням процесуального закону. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги немайнового та майнового характеру, а саме, визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсними, визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль та витребування автомобілю від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Відтак, представник позивача ОСОБА_2 вважав за співмірне заявленому ним розміру позовних вимог застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на спірний автомобіль. Тому, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилався на ймовірну загрозу неможливості в подальшому виконання судового рішення, у випадку не задоволення його вимог. За висновками КЦС ВС, викладеними ним у постанові від 5 лютого 2020 року при розгляді справи №490/3925/19 і у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18 зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви. Слід врахувати і те, що у відповідності до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном - принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). За констатацією ЄСПЛ відсутність додержання хоча б одного критерію є порушенням державою статті 1 Першого протоколу. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden). Відтак, при розгляді питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивача, на захист якого вжито заходи забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами. Як вбачається з матеріалів справ, 02 червня 2011 року ОСОБА_1 домовилась із ОСОБА_4 про укладення договору купівлі-продажу автомобіля марки "ВАЗ 2121", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1980 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В, тип НОМЕР_3 , на виконання якого позивачкою передано відповідачу кошти, що відповідали вартості авто. Договір купівлі-продажу вказаного автомобіля сторонами укладено не було у зв`язку з відсутністю коштів, натомість ОСОБА_4 склав на ім`я ОСОБА_1 та ім`я ОСОБА_7 довіреність з правом розпорядження вказаним транспортним засобом (а.с.8-9). Проте, як зазначено в позові автомобіль протиправно вибув з володіння ОСОБА_1 та знаходиться у відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на ім`я яких відповідачем ОСОБА_4 видано довіреність з правом розпорядження даним майном. Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки "ВАЗ 2121", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1980 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В, тип НОМЕР_3 , оскільки на думку позивача виконання судового рішення з огляду на ціну позову буде неможливим, а порушені права та інтереси позивача не зможуть бути ефективно захищені та поновлені. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, дійшов правильного висновку про ненадання позивачем відомостей, які є необхідними для вирішення питання про застосування заходу забезпечення позову через недоведеність викладених у заяві обставин. Також позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову. За такого висновок суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову є обґрунтованим, оскільки зроблений судом на підставі повно та всебічно встановлених обставинах справи, належної оцінки наданих позивачем доказів, правильно застосованих нормах права. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги. За такого колегія суду в силу статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка постановлена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 червня 2020 року без змін. Постанова касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 22 липня 2020 року.