Постанова 4855 № 580/756/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/756/20 Суддя першої інстанції: П.Г. Паламар ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - Відповідач, ГУ Держгеокадастру у Черкаській області) про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28.01.2020 року №23-1106/14-20-25. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ненадання ОСОБА_1 документів щодо обґрунтування розміру земельної частки (паю) є перешкодою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). Разом з тим, суд підкреслив на безпідставності посилання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області в якості відмови у наданні такого дозволу на відсутність досвіду роботи, наявність об`єкту цивільних прав та накладення арешту на земельну ділянку. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, оскільки у них містяться документи з обґрунтуванням розміру земельної частки (паю), а положеннями ст. 118 Земельного кодексу України надання такого документу взагалі не вимагається. Окремо наголошує, що погоджується з висновками суду першої інстанції в частині надання оцінки іншим підставам відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що Позивачем не було надано документи, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Зазначає, що підтверджуючих відомостей про середній розмір земельної частки (паю) до заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою Бірюком О.В. надано не було. Крім того, наголошує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 79-1 Земельного кодексу України, оскільки визначена Позивачем земельна ділянка є частиною вже сформованої земельної ділянки з присвоєним кадастровим номером. Окремо звертає увагу, що 26.02.2020 року припинено дію договору оренди землі з Фермерським господарством «Бірюк», а відтак відсутні підстави для передачі безоплатно у власність земельної ділянки з раніше наданої у користування фермерському господарству. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.07.2020 року. У судовому засіданні Позивач доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав. Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув, направивши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є з 22.10.2012 року засновником Фермерського господарства «Бірюк», код ЄДРПОУ 2302719837, місцезнаходження земельної ділянки: Черкаська область, Драбівський район, адміністративні межі Нехайківської сільської ради (а.с. 16-20). 28.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 3,31 га (рілля) у власність в адміністративних межах Нехайківської сільської ради Драбівського району Черкаської області, як члену Фермерського господарства «Бірюк» протягом семи років (а.с. 9-10). До вказаної заяви Позивачем було додано, зокрема, обгрунтування площі земельної ділянки (а.с. 11); викопіювання розташування земельної ділянки (а.с. 12-14); погодження землекористувача (а.с. 15); копія статуту ФГ «Бірюк» (а.с. 16-20). За наслідками розгляду поданої заяви ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 28.01.2020 прийнято наказ № 23-1106/14-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Підставою для прийняття вказаного індивідуального акту визначено те, що, по-перше, подані документи не відповідають вимогам ст. ст. 118, 121 ЗК України в частині відсутності відомостей про середній розмір земельної частки (паю) та відсутності документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, по-друге, бажана земельна ділянка входить до складу сформованої земельної ділянки загальною площею 73,4951 га з кадастровим номером 7120687400:03:002:0325, яка у відповідності до законодавства була зареєстрована в Державному земельному кадастрі з присвоєнням їх кадастрового номера та є сформованим об`єктом цивільних прав з визначеними межами та площею, по-третє, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на вищезазначене нерухоме майно від 16.11.2018 року №28953594 рішенням відділу примусового виконання накладено арешт (а.с. 8). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 3, 22, 31, 32, 118, 121 Земельного кодексу України, ст. ст. 7, 13 Закону України «Про фермерське господарство», суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на ненадання до заяви документів щодо обґрунтування розміру земельної ділянки, одночасно вказавши на безпідставність посилання Відповідача на відсутність у Позивача досвіду роботи, перебування бажаної земельної ділянки у складі іншої та накладення арешту в якості підстави для відмови у наданні дозволу. З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Згідно п. «а» ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). За правилами пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Положеннями ст. ст. 31, 32 Земельного кодексу України, а також приписами ст. ст. 12, 13 Закону України «Про фермерське господарство» визначено склад земель фермерського господарства та правові титули їх використання. Наведеними нормами передбачено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). При цьому, згадані приписи також закріплюють, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Виключення з цього правила законодавцем визначено для громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). Крім іншого, згідно п. «а» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Отже, члени фермерського господарства мають право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) із раніше наданих їм у користування земельних ділянок. Відтак, ОСОБА_1 , будучи засновником ФГ «Бірюк» з 22.10.2012 року, має право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки за визначеними вище правилами. При цьому посилання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області на відсутність у статуті фермерського господарства відомостей про те, що ОСОБА_1 є членом фермерського господарства, судова колегія вважає безпідставним, оскільки в силу положень Закону України «Про фермерське господарство» засновник без відповідних застережень у статуті є головою фермерського господарства. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно ч. ч. 3-5 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано прав безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України. Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. В абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу закріплено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставами для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Оскільки, як було встановлено раніше, ОСОБА_1 є членом ФГ «Бірюк», то останній не мав обов`язку надавати ГУ Держгеокадастру у Черкаській області документів, що підтверджують наявність у нього освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Крім іншого, суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що накладення арешту на земельну ділянку, щодо частини якої Позивач висловив бажання підготувати проект землеустрою щодо її відведення у власність, не може бути підставою для відмови у наданні Відповідачем такого дозволу, оскільки не узгоджується з приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України. Зазначаючи про те, що ОСОБА_1 всупереч вимог ст. 118 Земельного кодексу України не було надано документів щодо обґрунтування розміру земельної ділянки, суд першої інстанції, як вірно підкреслив Апелянт, не врахував, що, по-перше, положення згаданої статті містять вимогу лише щодо зазначення орієнтовного розміру земельної ділянки, про надання дозволу на розробку проекту відведення якої звертається особа, по-друге, у складі поданої ОСОБА_1 заяви від 20.12.2019 року було надано документ «обґрунтування площі земельної ділянки» від 20.12.2019 року (а.с. 41), по-третє, у погодженні від 20.12.2019 року за підписом голови ФГ «Бірюк» ОСОБА_1 зазначено, що останнє не заперечує проти виділення у власність члені фермерського господарства земельної ділянки розміром 3,31 га, що становить величину середнього розміру паю у даному регіоні (а.с. 48). До того ж, судовою колегією враховується, що Відповідачем в оскаржуваному наказі не зазначено, що заявлений розмір земельної ділянки не відповідає середньому розміру земельної частки (паю). За таких обставин відмова ГУ Держгеокадастру у Черкаській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,31 га у власність з підстав відсутності відомостей про середній розмір земельної частки (паю) є протиправною та не узгоджується з положеннями ст. 118 ЗК України. Водночас, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 (далі - Положення №15) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Приписи пп. 31 п. 4 Положення №15 визначають, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. Крім того, за правилами пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Отже, саме до повноважень ГУ Держгеокадастру у Черкаській області належить питання надання дозволу з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки поза межами населеного пункту. Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Приписи ч. 5 ст. 79-1 Земельного кодексу визначають, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Разом з тим, за правилами ч. ч. 6, 7 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Частинами 9-10 статті 79-1 Земельного кодексу передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Зі змісту наведених норм вбачається, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. При цьому суд першої інстанції, вказуючи, що відмова ГУ Держгеокадастру у Черкаській області з підстав того, що бажана до відведення земельна ділянка входить до складу сформованої земельної ділянки загальною площею 73,4951 га з кадастровим номером 7120687400:03:002:0325, не врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у ч. 6 ст. 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою. Закон України «Про землеустрій» (далі - Закон про землеустрій) визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування. Приписи ч. 1 ст. 50 Закону про землеустрій визначають, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Отже, і положеннями Земельного кодексу України, і приписами Закону про землеустрій передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Як було підкреслено вище та вбачається зі змісту оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, земельна ділянка площею 3,31 га, щодо якої ОСОБА_1 висловив бажання реалізувати своє право на безоплатну приватизацію, входить до складу земельної ділянки площею 73,4951 га в адміністративних межах Нехайківської сільської ради, яка сформована та має єдиний кадастровий номер 7120687400:03:002:0325. Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, Відповідачем правомірно відмовлено Позивачу у задоволенні вимог заяви, що помилково не було враховано судом першої інстанції через невірне застосування співвідношення положень ст. 79-1 ЗК України до спірних правовідносин. Аналогічний висновок щодо застосування даних правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі №823/1179/17, від 03.10.2019 року у справі №823/1172/17, від 25.11.2019 року у справі №823/1178/17, від 26.11.2019 року у справі №823/1180/17 та від 23.01.2020 року у справі №823/1174/17. З урахуванням наведеного судова колегія, погоджуючись з висновками Черкаського окружного адміністративного суду про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, вважає за необхідне зазначити, що вони сформульовані з неправильним застосуванням норм матеріального права, що має своїм наслідком зміну оскаржуваного судового рішення. При цьому посилання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області у відзиві на апеляційну скаргу на те, що оскільки з 26.02.2020 року договір оренди землі з ФГ «Бірюк» припинено, то ОСОБА_1 не має права на приватизацію земельної ділянки як член вказаного фермерського господарства, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що оскаржуваний у межах даного спору наказ прийнятий 28.01.2020 року, а відтак подальше припинення дії договору оренди не має правового значення для правильного вирішення даної справи. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, однак обґрунтував його з неправильним застосуванням норм матеріального права, залишивши поза увагою спеціальні положення ст. 79-1 Земельного кодексу України, які регулюють спірні правовідносини. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для відмови у задоволенні позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року - змінити, зазначивши, що підстави для відмови у задоволенні позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано « 22» липня 2020 року.