Постанова 4855 № 826/3389/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3389/18 Суддя першої інстанції: Амельохін В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Акціонерне товариство «К.Енерго», Кабінет Міністрів України, про визнання протиправною та нечинною постанови, - ВСТАНОВИЛА: У лютому 2018 року Житлово-будівельний кооператив «Річковик-2» (далі - Позивач, ЖБК «Річковик-2») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Відповідач, НКРЕКП) про визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови НКРЕКП від 28.12.2017 року №1526 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго». Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 (далі - Третя особа-1, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - Третя особа-2, ОСОБА_3 ), Публічне акціонерне товариство «Київенерго», у подальшому перейменоване в Акціонерне товариство «К.Енерго» (далі - Третя особа-3, ПАТ «Київенерго», АТ «К.Енерго») в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Протокольною ухвалою суду першої інстанції від 19.07.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Кабінет Міністрів України (далі - Третя особа-4, КМ України). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2018 року. У січні 2020 року ОСОБА_1 як особа, яка не приймала участі у справі (далі - Заявник, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2018 року, за наслідками розгляду якої скасувати його та ухвалити рішення про задоволення позову. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2020 року у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2018 року у даній справі відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова НКРЕКП від 28.12.2017 року №1526 стосується прав та обов`язків ОСОБА_1 як споживача централізованого опалення та гарячого водопостачання, а тому остання вправі звертатися до суду із даною заявою. Разом з тим, суд підкреслив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №9901/988/18, якою зобов`язано Верховну Раду України вчинити дії щодо викладення Закону України «Про природні монополії» у чинній редакції, не може вважатися нововиявленою обставиною, оскільки вона прийнята після ухваленні судом рішення у справі №826/3389/18 та у розумінні положень КАС України є новою, а не нововиявленою. Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Заявник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити заяву про перегляд за нововиявленими обставинами для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що обставина нечинності застосованої Окружним адміністративним судом міста Києва при ухваленні рішення редакції статті 11 Закону України «Про природні монополії» не могла бути відомою суду та учасникам справи в умовах правової невизначеності, оскільки, згідно рішення Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №9901/988/18 зі змісту розміщеної на офіційному веб-сайті Верховної Ради України інформації було неможливо зрозуміти чинність тієї чи іншої редакції вказаного Закону. Крім того, наголошує, що в оскаржуваній ухвалі не наведено мотиви відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 13.11.2019 року у справі №1-07/07, щодо застосування доктрини «плодів отруєного дерева». Окремо звертає увагу на безпідставності посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про державне регулювання комунальних послуг», що жодним чином не впливає на факт неконституційності та незаконності утворення НКРЕКП. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу НКРЕКП просить відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що у своїй заяві ОСОБА_1 посилається не на нововиявлені обставини, а на норми закону, які не були враховані судом, що не дає підстав для перегляду судового рішення у порядку ст. 361 КАС України. Наголошує, що процедура створення НКРЕКП не була предметом спору у справі №826/3389/18. Звертає увагу, що Закон України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» у редакції станом на 28.12.2017 року не визначав власну назву уповноваженого на затвердження тарифів органу, і відповідні норми закону неконституційними не визнавалися. У відзиві на апеляційну скаргу КМ України просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що обставини, які виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення не можуть вважатися нововиявленими, а посилання ОСОБА_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі є намаганням повторно переглянути справу за допомогою нових доводів та підстав. Також наголошує на неврахуванні Апелянтом того, що до повноважень НКРЕКП належить право встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.06.2020 року, яке у подальшому було відкладено на 22.07.2020 року у зв`язку з відсутністю доказів повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце судового розгляду справи. Від інших учасників справи відзиву не надійшло. На адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 про повернення без розгляду відзиву НКРЕКП на апеляційну скаргу з огляду на відсутність у ОСОБА_4 повноважень обіймати посаду керівника державного органу. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Відповідно до ст. 362 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Приписи п. 1 ч. 2 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: - існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; - на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; - істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об`єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду. Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Наведений висновок щодо застосування положень п. 1 ч. 2 ст. 361 КАС України викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2019 року у справі № 204/153/16-а. При цьому, колегією суддів враховується, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2004 року у справі «Правєдная проти Російської Федерації» процедура відміни остаточного судового рішення передбачає, що наявні докази, які раніше не були об`єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, що бажає відміни судового рішення, повинна довести, що вона не мала можливості надати докази до закінчення судового розгляду і що такі докази мають значення для вирішення справи. Як було зазначено вище, в якості нововиявлених обставин ГУ ПФ у Черкаській області посилається на те, постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №9901/988/18 встановлено, що на офіційному веб-порталі Верховної Ради України редакцію статті 11 Закону України «Про природні монополії» викладено у редакції, яка втратила чинність у березні 2014 року, а відтак згідно чинної з 13.03.2014 року редакції даної статті у Президента України були відсутні повноваження утворювати національні комісії. Указана обставина, на переконання Заявника, є нововиявленою, адже суд, при вирішенні справи, виходив з мотивів, передусім, законності створення НКРЕКП і положень про його діяльністю. Незаконність утворення НКРЕКП, як наполягав Заявник, з огляду на доктрину «плодів отруєного дерева» тягне за собою незаконність всіх прийнятих нею актів. Тому, на переконання Заявника, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2018 року підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову. Проте, зазначені обставини, на які посилається Заявник та, як вірно зазначив суд першої інстанції, не є нововиявленими у розумінні вимог статті 361 КАС України з огляду на таке. Як вбачається зі змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2018 року, в останньому, з огляду на приписи ст. ст. 1, 2, 5, 6, 10 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» та Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 року №715/2014, зазначено, що НКРЕКП, як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг, в силу положень законодавства, чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови, наділена повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, які мають забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво комунальних послуг з урахуванням планованого прибутку. До того ж, у згаданому рішенні Окружний адміністративний суд міста Києва підкреслив, що оскаржувана постанова НКРЕКП від 28.12.2017 року №1526 не порушує права ЖБК «Річковик-2», адже є актом індивідуальної дії по відношенню до ПАТ «Київенерго». Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що у рішенні суду, про перегляд за нововиявленими обставинами якого просить Заявник, відсутні взагалі посилання на положення Закону України «Про природні монополії», у тому числі на статті 11 цього Закону. До того ж, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №9901/988/18, з якою ОСОБА_1 пов`язує виникнення нововиявлених обставин, прийнята пізніше ухвалення рішення у справі №826/3389/18, а відтак за своєю суттю є новим аргументом позову, а не нововиявленою обставиною. Такий саме правовий зміст має твердження Заявника про необхідність застосування до спірних правовідносин доктрини «плодів отруєного дерева», оскільки з огляду на неприйнятність доводів останнього щодо існування підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами така позиція є також новим аргументом позову. При цьому, як вірно зауважив Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, предметом розгляду Окружного адміністративного суду міста Києва було питання правомірності прийняття НКРЕКП постанови від 28.12.2017 року №1526, а не правомірність утворення та функціонування відповідного органу. Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що, як було зазначено вище, в якості підстав відмови у задоволенні позову у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2018 року вказано й на те, що оскаржувана постанова НКРЕКП від 28.12.2017 року №1526 не порушує права та інтереси ЖБК «Річковик-2», адже є індивідуальним актом виключно по відношенню до ПАТ «Київенерго». Відтак, перегляд остаточного судового рішення у даній справі з підстав, які не були предметом оцінки і розгляду при його ухваленні, за заявою особи, яка не була учасником такої справи, призведе до порушення принципу правової визначеності, що є недопустимим. Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у п. 40 рішення у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви з огляду на відсутність обставин, які в силу ст. 361 КАС України вважалися б нововиявленими. Щодо посилання ОСОБА_1 на відсутність в Усачової А.І. повноважень на подання відзиву на апеляційну скаргу з підстав непідтвердження законності та конституційності розпорядчого акту, відповідно до якого ОСОБА_4 займає посаду керівника НКРЕКП, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Згідно ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Тобто, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб`єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника. При цьому, до суб`єктів владних повноважень процесуальний закон відносить, зокрема, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особа (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пп. 19 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У свою чергу пп. 11 п. 16-1 розд. XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту). Відповідні зміни до Основного Закону України набрали чинності 30.09.2016 року. Отже, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування у судах з 01.01.2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до ч. 5 ст. 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Положеннями ч. 2 ст. 57 КАС України передбачено, що у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Зі змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2018 року вбачається, що справа розглядалася у загальному позовному провадженні, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про можливість віднесення даної справи до справ незначної складності, перелік яких визначений приписами ч. 6 ст. 12 КАС України. Поряд з викладеним, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів. Внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18.12.2019 року № 390-IX змінами розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень. З аналізу змісту вже згаданої вище норми ч. 3 ст. 55 КАС України вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених ст. 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Так, до відзиву на апеляційну скаргу не додано документів, які підтверджують статус Усачової А.І. як адвоката. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження повноважень діяти від імені НКРЕКП у порядку самопредставницта Усачовою А.І. було надано копії: наказу НКРЕКП від 17.03.2020 року №59-к про призначення Усачової А.І. на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу координації правової роботи та співпраці із правоохоронними і контролюючими органами Юридичного департаменту, Положення про Юридичний департамент, затвердженого в.о. керівника апарату С. Терещенко від 31.01.2020 року, та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо НКРЕКП. При цьому, зі змісту Положення випливає, що Юридичний департамент організовує та бере участь у представленні інтересів НКРЕКП у судах (пп. 3.1.2), а працівника департаменту мають право представляти та захищати інтереси НКРЕКП в судах України з правами та обов`язками сторін та третіх осіб в обсязі, визначеному в положеннях, зокрема, Кодексу адміністративного судочинства України: підписувати необхідні для здійснення наданих цим положеннями повноважень процесуальні документи - зокрема, відзиви (пп. 4.1.4). Крім того, дане Положення не містить застережень щодо необхідності додаткового уповноваження працівників Юридичного департаменту на представництво інтересів НКРЕКП, а згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Усачова А.І . з 16.03.2020 року є підписантом у судах України без окремого доручення. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що доданими до відзиву на апеляційну скаргу документами підтверджено повноваження Усачової А. І . діяти від імені НКРЕКП у порядку самопредставництва, у зв`язку з чим безпідставним є посилання Апелянта на те, що остання не вправі представляти інтереси Відповідача з підстав недоведення правомірності призначення його керівника та членів НКРЕКП на власні посади. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо відсутності у поданій заяві обставин, які б відповідали нововиявленим у розумінні ст. 361 КАС України, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 361-369 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано « 22» липня 2020 року.