Постанова 4854 № 814/1851/15

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 814/1851/15 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Кравченка К.В., Ступакової І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року про відмову в ухваленні додаткового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, - В С Т А Н О В И Л А : 09 червня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до ГТУЮ у Миколаївській області про визнання неправомірним та скасування наказів від 22.04.2015 р. №255/05, від 05.06.2015 р. №633/0 та визнання протиправними дій. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправними дії ГТУЮ у Миколаївській області щодо проведення службової перевірки стосовно начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції Марянчук Н.В. Визнано протиправним і скасовано наказ начальника ГТУЮ у Миколаївській області від 05.06.2015 №633/03 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Повернуто ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 48,72 грн. з Державного бюджету України. Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ГТУЮ у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року апеляційну скаргу ГТУЮ у Миколаївській області задоволено частково. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову суду, якою адміністративний позов начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського районного управління юстиції Марянчук Н.В. задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГТУЮ у Миколаївській області від 05.06.2015 р. №633/03 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Судові витрати апеляційним судом не розподілялись. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін. 22 травня 2020 року ОСОБА_3 (зміна прізвища позивача підтверджується свідоцтвом про зміну імені від 07.12.2019 серія НОМЕР_2 , а.с. 156) подала заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення. В обґрунтування відмови суд першої інстанції зазначив, що на момент ухвалення судового рішення від 31.07.2015 позивач не заявляла про понесені нею витрати на правничі послуги адвоката та не надавала відповідних доказів про їх понесення. Докази понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач подала лише 22.05.2020 разом із заявою про винесення додаткового рішення по справі. З урахуванням зазначеного у суду першої інстанції, станом на день винесення рішення були відсутні підстави стягувати їх з відповідача при ухваленні рішення. Крім того, суд першої інстанції не уповноважений приймати рішення щодо розподілу (повернення) судових витрат на правничу допомогу, оскільки остаточне рішення по справі постановлено апеляційною інстанцією. Не погодившись з вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення заяви про винесення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача визначені суми витрат. Зокрема, апелянт зазначає, що у даній справі питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалося. Обрахунок витрат на правничу допомогу став можливим лише після перегляду справи у касаційній інстанції, а тому висновки суду про неможливість прийняття до уваги доказів, які не були досліджені під час розгляду справи є помилковими. Також судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги позицію Великої палати Верховного Суду по справі 3904/4507/18 щодо можливості віднесення до судових витрат «гонорару успіху» адвоката. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 168 КАС України (в редакції до 15.12.2017) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 1 ст. 252 КАС України (в редакції після 15.12.2017) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. З урахуванням зазначеного правового регулювання додаткове рішення ухвалює суд, що ухвалив судове рішення. При цьому, правові підходи щодо вирішення зазначеного питання є ідентичними як на момент розгляду даної справи у 2015-2016 роках, так і на момент звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення. Указом Президента України № 455/2017 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Одеський апеляційний адміністративний суд та утворено П`ятий апеляційний адміністративний суд. Враховуючи, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року та прийнято нову постанову суду, належним судом для розгляду порушеного питання є П`ятий апеляційний адміністративний суд. Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що він не повноважний приймати рішення щодо розподілу (повернення) витрат на правничу допомогу у даній справі та вірно відмовив у задоволені заяви від 22.05.2020 про ухвалення додаткового рішення по справі №814/1851/15. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування чи зміни ухвали суду 1-ї інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують. Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне розглянути заяву ОСОБА_3 від 22.05.2020 по суті заявлених вимог. Відповідно до ч.2 ст. 168 КАС України (в редакції до 15.12.2017) питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення. Відповідно до ч.4 ст. 257 КАС України (в редакції до 15.12.2017) примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відповідно до ч. 2 ст. 252 КАС України (в редакції після 15.12.2017) заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 372 КАС України (в редакції після 15.12.2017) примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Зазначені правові норми свідчать, що порушення питання щодо ухвалення додаткового судового рішення має бути здійснено до закінчення строку на виконання судового рішення. Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України (в редакції після 15.12.2017) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Судова колегія звертає увагу, що процесуальні положення КАС України до 15.12.2017 не містили вищевказаних вимог, проте вирішення питання про судові витрати також обмежувалося строком виконання судового рішення. З метою роз`яснення підстав стягнення витрат на правову допомогу ОСОБА_3 у заяві від 22.05.2020 зазначає, що в рамках розгляду даної справи №814/1851/15 вона оскаржувала дії та результати перевірки проведеної ГТУЮ в Миколаївській області, оскільки це напряму впливало на доказову базу по обвинуваченні її у вчиненні злочину. Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.06.2016 по справі №480/1251/15-к ОСОБА_2 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та повністю виправдано. У зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14.02.2017 по справі 489/6458/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 30.03.2017 та постановою Верхового Суду від 26.06.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунків Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури або суду на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. При цьому ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14.02.2017 по справі №489/6458/16-ц, на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, закрито провадження стосовно позовних вимог про стягнення завданої матеріальної шкоди, а саме витрат на правову допомогу адвоката (захисника), в загальному розмірі 80 000,00 грн. З приводу відшкодування матеріальних витрат на правову допомогу адвоката в загальному розмірі 80 000,00 грн., позивач звернулася до Центрального районного суду м Миколаєва в рамках розгляду справи №480/1251/15-к. Ухвалою Центрального районного суду м Миколаєва від 05.03.2018 по справі №480/1251/15-к стягнуто з Держави України на користь ОСОБА_2 , шляхом списання у безспірному порядку з Державного Бюджету України в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів дізнання, досудового слідства та суду 50.000 грн., сплачених в зв`язку з наданням їй юридичної допомоги В частині відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн. зазначено, що ці кошти сплачені ОСОБА_2 не в зв`язку із розглядом кримінального провадження, а у зв`язку із оскарженням в порядку адміністративного судочинства висновків службової перевірки. За такого правового регулювання ці витрати мають бути відшкодовані ОСОБА_2 в порядку частини 1 статті 139 КАС України, а саме - за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Паралельно ОСОБА_2 в грудні 2016 року звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування поширеної недостовірної інформації та стягнення матеріальної шкоди в розмірі 30 000,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.11.2019 по справі №487/6565/16-ц, залишеного без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12.02.2020, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ГТУЮ у Миколаївській області. Судом апеляційної інстанції по справі №487/6565/16-ц визнано необґрунтованими посилання ОСОБА_3 на те, що дані витрати на правову допомогу підлягають стягненню як збитки на підставі ст.22 ЦК України , так як згідно роз`яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судові витрати, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки. 12 березня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.03.2020 по справі №487/6565/16-ц відкрито касаційне провадження. П`ятий апеляційний адміністративний суд позбавлений можливості надавати правову оцінку висновкам суду апеляційної інстанції по справі №487/6565/16-ц. Судова колегія звертає увагу, що висновки суду по справі №480/1251/15-к щодо можливості відшкодування ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн. в порядку ч. 1 ст. 139 КАС України, а саме - за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, не спростовують необхідність дотримання визначеного строку звернення позивача із відповідною заявою. Відповідно до ч.1, 2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (втратив чинність на підставі Закону України №1404-VIII від 02.06.2016) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,- з наступного дня після його постановлення; З урахуванням зазначених норм та набранням постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року по даній справі №814/1851/15 законної сили з моменту її проголошення, Марянчук Н.В. мала право порушувати питання щодо ухвалення додаткового судового рішення у строк до 19 листопада 2016 року. Оскарження постанови апеляційного суду від 18.11.2015 до Вищого адміністративного суду України зазначених висновків не спростовує. Крім того, доводи заявника, що визначення розміру витрат на правову допомогу стало можливим після прийняття касаційною інстанцією кінцевого рішення, а саме ухвали від 14.06.2016, не спростовує можливість позивача своєчасно у визначені строки звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою щодо ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судових витрат. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Судова колегія звертає увагу, що з прийняттям Закону України №1404-VIII збільшено строк пред`явлення до виконання виконавчих документів виданих на виконання рішень суду до трьох років, проте навіть за такого правового регулювання ОСОБА_3 безумовно пропущено строк звернення із заявою про прийняття додаткового рішення по даній справі. За вказаного правового регулювання та встановлених обставин справи відсутні підстави щодо надання оцінки доводам ОСОБА_3 щодо обґрунтованості понесених нею витрат на правову допомогу, а також доказам наданим на їх підтвердження. За аналогічних підстав судова колегія не враховує висновки Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4507/18 щодо можливості віднесення до судових витрат «гонорару успіху» адвоката. Відповідно до ч. 4,5 ст. 252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. Таким чином, заява ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 814/1851/15 задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст.308,311,312,315,316,321,322,325,329 КАС України, судова колегія, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року залишити без змін. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 814/1851/15 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: К.В. Кравченко Суддя: І.Г. Ступакова