Постанова 4824 № 760/15172/19

справа № 760/15172/19 головуючий у суді І інстанції Українець В.В. провадження № 22-ц/824/4843/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 20 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І. суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М., за участю секретаря судового засідання Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання неправомірною та скасування відмови у реєстрації, - в с т а н о в и в : У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання неправомірною та скасування відмови у реєстрації. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 19 жовтня 2002 року та від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розпорядженням Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 квітня 2008 року № 638 кімната № 16 в комунальній квартирі АДРЕСА_2 була включена до складу службових жилих приміщень та закріплена за КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської районної в м. Києві ради. Службова кімната № 16 була надана ОСОБА_2 на родину з трьох осіб (він, дружина та донька). 25 квітня 2008 року ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб був виданий ордер № 001650 на право зайняття службового житлового приміщення, а саме: кімнати АДРЕСА_2 . Згідно з розпорядженням Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 червня 2018 року № 419 було виключено зі складу службових житлових приміщень КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» службову кімнату АДРЕСА_2 . 08 жовтня 2018 року вона разом з донькою знялась з реєстрації у зазначеній кімнаті. 01 листопада 2018 року на ім`я її чоловіка ОСОБА_2 в порядку приватизації видається свідоцтво про право власності на 6/100 частин квартири. 13 листопада 2018 року вона звернулась до відповідача з заявою про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . 14 листопада 2018 року відповідачем було відмовлено у реєстрації за цією адресою на підставі статті 358 ЦК України, у зв`язку з тим, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Просила суд ухвалити рішення, яким визнати неправомірною відмову Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 14 листопада 2018 року у реєстрації її у кімнаті АДРЕСА_2 та скасувати її. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 Визнано неправомірною та скасовано відмову відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 14 листопада 2018 року у реєстрації ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_2 . Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 768 грн 40 коп. судового збору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що квартира АДРЕСА_2 є квартирою посімейного спільного заселення, позивач має бажання зареєструватись у кімнаті № 16 у цій квартирі, що належить її чоловіку, відмова відповідача у реєстрації ОСОБА_1 є неправомірною та підлягає скасуванню. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, чим порушив вимоги норм матеріального права та процесуального права. Апеляційна скарга також мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що квартира №7 є спільною частковою власності, а тому будь які дії щодо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою відповідно до статті 358 ЦК України, тому рішення про відмову позивачу у реєстрації його місця проживання було прийнято відповідачем в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений вимогами діючого законодавства. Щодо розміру судових витрат, апелянт вважає, що судом не з`ясовано належним чином, які конкретно роботи (послуги) адвокат виконав (надав), а саме: аналіз документів, збір доказів, підготовка процесуальних документів, представництво інтересів у суді (участь у судових засіданнях) та не надано оцінку співмірності розміру витрат на адвоката з обсягом наданих ним послуг і виконаних робіт, а також відсутні документи на обґрунтування ринкової вартості послуг адвоката. Отже, апелянт вважає, що сторона, яка заявила про відшкодування витрат на надання правової допомоги належним чином не довела, що вартість наданих юридичних послуг не є завищеною, а розмір погодинної ставки адвоката відповідає ринковим, оскільки не було надано до суду жодної інформації про проведені в Україні дослідження ринку юридичних послуг, розміру погодинних ставок, тощо. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 19 жовтня 2002 року (а.с. 16) та від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розпорядженням Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 квітня 2008 року № 638 кімната № 16 в комунальній квартирі АДРЕСА_2 була включена до складу службових жилих приміщень та закріплена за КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської районної в м. Києві ради (а.с. 10). 25 квітня 2008 року ОСОБА_2 на сім`ю з трьох осіб був виданий ордер № 001650 на право зайняття службового житлового приміщення, а саме кімнати АДРЕСА_2 (а.с. 11). Згідно з розпорядженням Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 червня 2018 року № 419 було виключено зі складу службових житлових приміщень КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» службову кімнату АДРЕСА_2 (а.с. 12). ОСОБА_2 в порядку приватизації видано свідоцтво про право власності від 01 листопада 2018 року на 6/100 частини комунальної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , де вказано, що квартира №16 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (а.с. 13). Таким чином, чоловіку позивача на праві приватної власності належить кімната АДРЕСА_2 за вказаною адресою . Відповідно до частини 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 17). З заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2018 року про реєстрацію місця проживання вбачається, що власник кімнати № 16 в цій квартирі ОСОБА_2 згоден на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у зазначеній кімнаті. 14 листопада 2018 року відповідачем було відмовлено позивачу у реєстрації за цією адресою на підставі статті 358 ЦК України, у зв`язку з відсутністю згоди всіх власників житла (а.с. 17). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (надалі - Закон № 1382-IV) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Статтею 3 цього ж Закону, визначено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Згідно зі статтею 6 Закону № 1382-IV, пп. 9, 18 Правил реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року, для реєстрації місця проживання необхідно надати документи: письмову заяву; документ, що підтверджує особу та до якого вноситься відмітка про місце проживання (реєстрації); квитанція про сплату адміністративного збору (в сумі); документи, що підтверджують право особи на проживання та реєстрацію за вказаною адресою (свідоцтво про право власності на житло, ордер, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, що вступило в законну силу тощо); військовий квиток або посвідчення про приписку (для осіб що є військовозобов`язаними та підлягають взяттю на облік); заяву про зняття з попереднього місця проживання (за умови одночасного оформлення); документ, що підтверджує повноваження особи як «представника» та документ самого представника (за винятком реєстрації неповнолітніх дітей батьками опікунами). Відповідно до частини 8 статті 6 Закону № 1382-IV, та п. 18 Правил реєстрації місця проживання чітко зазначено, що заборонено вимагати від особи для реєстрації місця проживання надання інших не передбачених в Законі документів. В частині 4 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання також зазначено, що «...У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника, співвласника житла, наймача та членів його сім`ї». Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, який встановивши, що ОСОБА_1 при зверненні до відповідача подала всі необхідні документи та інформацію, необхідну для реєстрації її місця проживання, власник кімнати, чоловік позивача надав згоду на реєстрацію місця її проживання у зазначеній кімнаті, вважав, що орган реєстрації безпідставно відмовив у особі у реєстрації місця проживання та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то колегія апеляційного суду враховує таке. Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року, «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші. У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження. Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України кожна із сторін процесу подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Як вбачається з матеріалів справи представник позивача - адвокат Чучковська А.В. здійснювала представництво позивача на підставі договору № 38 від 14 січня 2019 року про надання правової допомоги (а.с. 20), додаткової угоди №1 від 14 січня 2019 року до вказаного договору (а.с. 21), акту-рахунку надання послуг № 38-1 від 24 травня 2019 року (зворот а.с. 21), Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Чучковської А.В. та ордер №КС № 504980 від 20 травня 2019 року (а.с. 22). У позовній заяві наведена сума судових витрат на професійну правничу допомогу та надані докази, понесених позивачем витрат, а саме квитанція про сплату витрат на надання правової допомоги у розмірі 4 000 грн (а.с. 2). Враховуючи, що позивачем з дотриманням частини 1 статті 134 ЦПК України вказав суму судових витрат на професійну правничу допомогу, надав докази їх оплати, колегія апеляційного суду вважає, що порядок встановлений частиною 1 статті 134, - дотриманий. Відповідно до частин 1-5 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, суд не має повноважень змінити суму судових витрат, що підлягає відшкодуванню, за власним рішенням, без клопотання іншої сторони у справі, тобто сума витрат, щодо якої не надійшло заперечень від відповідача, автоматично підлягає відшкодуванню. Така позиція також знаходить своє відображення в постанові Касаційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справi № 922/1350/18. Враховуючи, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував щодо розміру судових витрат та їх обґрунтованості (а.с. 31-34), то витрати на професійну допомогу правомірно відшкодовані судом першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 21 липня 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді В.М. Волошина Т.А. Слюсар