Постанова Львівський апеляційний суд № 463/1632/20

Справа № 463/1632/20 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В. Провадження № 33/811/717/20 Доповідач: Романюк М. Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Детинича П.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову судді Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2020 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в с т а н о в и в : вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп. Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він керуючи автотранспортним засобом Infiniti, д.н.з. НОМЕР_1 , 15.02.2020р. об 11 год. 35 хв. на вул. Дж. Вашингтона, 12 у м. Львові, перебував у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п.п. 2.9 а ПДР України. Не погоджуючись із рішенням судді районного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на незаконність та необґрунтованість постанови судді Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2020 року, просить таку скасувати та на підставі ст.21 КУпАП звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП а провадження у цій справі щодо нього закрити, матеріали про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 направити на розгляд трудового колективу ТОВ «К.К.К.». В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт покликається на те, що дана постанова винесена за формального підходу судді до розгляду справи, та такою, що винесена без повного та всебічного з`ясування дійсних обставин справи. При розгляді справи суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та обставинам справи. Зазначає, що його не було повідомлено про дату, місце і час розгляду справи, зокрема він не отримував повістки про розгляд справи 15.05.2020 року, внаслідок чого був позбавлений можливості надати свої пояснення та навести обставини, які могли б вплинути на кінцеве рішення суду. Крім того, наголошує, що відповідно до постанови КМУ від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» встановлено з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на всій території карантин та на даний час такий продовжено до 22 червня 2020 року. Так, розгляд справи припав на період карантину, та фактично через запроваджені карантинні обмеження апелянт не мав можливості повноцінно скористатися правовою допомогою; будь-якої інформації про те, шо на його ім`я прийшла судова повістка апелянту не надходило, а без такої інформації він побоявся самостійно відвідувати поштові відділення, де як правило відбувається найбільше скупчення людей. Щодо обставин адміністративного правопорушення, яке ставиться у вину ОСОБА_1 , то апелянт вказує на те, що напередодні ввечері вживав алкогольні напої у невеликій кількості, і на ранок 15.02.2020 року не відчував ознак алкогольного сп`яніння, а тому добросовісно вважав себе тверезим. Наголошує, що правопорушення вчинене ним вперше, та після вчинення вказаного одразу визнав свою вину в повному обсязі, повністю усвідомив протиправний характер своєї поведінки та критично ставиться до своїх дій. Зазначає, що він офіційно працевлаштований та займає посаду заступника директора ТОВ «К. К.К. », транспортний засіб є єдиним джерелом доходу та використовується в інтересах сім`ї. Після того, як апелянтом було вчинено правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, він звернувся до свого трудового колективу з проханням взяти його на поруки. Після обмеження карантинних заходів, а саме 13.05.2020 року були скликані збори трудового колективу, які після обговорення даного питання вирішили клопотати перед судом про звільнення ОСОБА_1 від відповідальності, про що було прийняте відповідне рішення. Однак, апелянт не мав можливості подати таке клопотання, оскільки не був обізнаний по дату судового засідання, на даний час були проведені повторні збори з приводу подання даного клопотання Львівському апеляційному суду. Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , захисника - адвоката Детинича П.І. на підтримання поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності. Згідно зі ст. 251 КУпАП на основі доказів встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків та ін. Згідно з п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, як він почав рухатись. Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, зокрема за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи. Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП за обставин, встановлених в суді першої інстанції, підтверджується наявними в матеріалах справи про адміністративне правопорушення 463/1632/20 доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №067770 (а.с.2), результатом тестування на алкоголь за допомогою алкотестера «Драгер», письмовими поясненнями свідків події, які зафіксували проходження тесту на стан алкогольного сп`яніння де зазначено показ 0,83 %о (а.с. 1), актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с. 4), де в графі «Результати огляду на стан сп`яніння» зазначено показ 0,83 %о та засвідчено підписом правопорушника, оглянутими відеоматеріалами з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, вказані докази узгоджуються між собою та достовірність таких в судді апеляційного суду не викликає сумнівів. Що стосується розгляду справи у відсутності особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, що, на думку апелянта, позбавило його можливості скористатися правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, то слід зазначити, що в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 було надано таке право. Доводи апеляційної скарги про незаконність, необґрунтованість постанови суду першої інстанції та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи апеляційним судом не беруться до уваги, оскільки такі не знайшли свого підтвердження. Що стосується доводів правопорушника ОСОБА_1 про можливість звільнення його від адміністративної відповідальності та передачі матеріалів справи про адміністративне правопорушення на розгляд трудового колективу трудового колективу ТОВ «К.К.К.», в якому він займає посаду заступника директора, то таке не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 21 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу. За змістом зазначеної норми закону звільнення від адміністративної відповідальності, в даному випадку, є правом, а не обов`язком суду з урахуванням, зокрема, обставин, зазначених у ст. 33 КпАП України. Водночас, згідно з ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За загальним визначенням транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, а тому на водія покладається величезна відповідальність не тільки за своє життя, а й за життя пішоходів та цілісність майна інших громадян. Вважаю, що своїми діями ОСОБА_1 грубо порушив Правила дорожнього руху України та вчинене ним порушення має підвищену суспільну небезпеку, адже створювало загрозу життю, здоров`ю та майну самого порушника та інших осіб, оточуючим об`єктам державного, колективного або приватного майна. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Крім цього, з наданого ОСОБА_1 клопотання про передачу на поруки трудового колективу ТзОВ «К.К.К.», вбачається, що такий не містить будь-яких даних про те, яким чином даний трудовий колектив буде реалізовувати громадський вплив на ОСОБА_1 та які зобов`язання бере на себе вказаний колектив для здійснення заходів виховного впливу, спрямованих на недопущення вчинення останнім нових правопорушень. Окрім цього в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №067770 вказано, що ОСОБА_1 не працює. Застосування ст. 21 КУпАП щодо особи, яка визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, протирічить меті законодавчого посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, чи за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння, яка має каральний та стримуючий характер. Положення згаданої статті відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для порушника, меті адміністративної відповідальності. Принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей порушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом`якшення і навіть відмови від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом. Як слідує із вимогст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відтак, питання доцільності застосування того чи іншого заходу громадського впливу ґрунтується виключно на внутрішньому переконанні судді за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення та не є імперативним обов`язком судді чи суду. Застосування до правопорушника положень ст.21 КУпАП є правом, а не обов`язком органу (посадової особи), уповноваженого вирішувати справу про адміністративне правопорушення, при цьому можливість її застосування передусім залежить від характеру вчиненого адміністративного правопорушення. Хоч ОСОБА_1 визнав вину у вчиненому в повному обсязі, усвідомив протиправний характер своєї поведінки, критично ставиться до своїх дій, порушення вчинене ним вперше, позитивно характеризується, однак, враховуючи характер вчиненого діяння та значну суспільну небезпеку правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, зокрема те, що керування джерелом підвищеної небезпеки в стані алкогольного сп`яніння може привести до тяжких наслідків, ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих, однак проігнорував цю заборону, а також зважаючи на мету застосування адміністративного стягнення, апеляційний суд не вбачає підстав для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на розгляд трудового колективу. Наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі обставини як на підставу передачі матеріалів про адміністративне правопорушення відносно нього на розгляд трудового колективу враховуються при обранні адміністративного стягнення, однак такі не можуть бути безумовною підставою для застосування положення ст.21 КУпАП. При цьому, апеляційний суд вважає, що стягнення у вигляді адміністративного стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік накладене на правопорушника з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП та відповідає характеру вчиненого правопорушення, особі порушника, ступеню його вини та є необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети виховного впливу та запобігання вчиненню ОСОБА_1 нових правопорушень. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено. На підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне відмовити правопорушнику ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції відносно останнього залишити без змін. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: постанову судді Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2020 року, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, залишити без змін, а апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя М.Ф.Романюк