Постанова 4811 № 464/4711/19

Справа № 464/4711/19 Головуючий у 1 інстанції: Дулебко Н.І. Провадження № 22-ц/811/1013/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого- судді Мельничук О.Я., суддів Ванівського О.М., Шеремети Н.О. без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд - В С Т А Н О В И В : В серпні 2019 року Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 05.12.2012 у розмірі 40 840 грн. 95 коп. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 05.12.2012 відповідач отримав кредит у розмірі 2 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. Відповідач, у свою чергу, порушив зобов`язання за вказаним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, що станом на 16.07.2019 становить 40 840 грн. 95 коп. Рішенням Сихівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2020 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк». Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що відповідач підписавши анкету-заяву від 05.12.2012, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. На підставі анкети-заяви 05.12.2012 відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, що підтверджується довідкою данку, що наявна в матеріалах справи. На картку було встановлено кредитний ліміт, про що зазначено в Виписці по рахунку. Також звертає увагу, що заборгованість за тілом кредиту складається з поточної заборгованості та простроченої. Зазначає, що прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором. Скаржник просить скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 08 квітня 2020 року від ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що суд прийшов до правильного висновку, відмовивши в задоволенні позову повністю. Також звертає увагу, що згідно виписки за період з 01.05.2012 по 22.10.2019, яку позивач долучив до відповіді на відзив - відповідач повернув позивачу 5535,14 грн., разом з тим позивач вказує, що тіло кредиту становить 0 грн., що є доказом відсутності заборгованості перед позивачем в контексті ст.1049 ЦК України. Просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12.02.2020 залишити без змін. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 14.07.2020 року, є дата складення повного судового рішення - 17.07.2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», суд виходив з тих обставин, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо нарахованого позивачем розміру заборгованості за кредитним договором, а також у зв`язку з відсутністю заборгованості безпосередньо за тілом кредиту. Колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині відмови в позові щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 4088,33 грн., та погоджується з висновками суду щодо недоведеності позовних вимог в решті позовних вимог з наступних обставин. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Частиною 1 і 2 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПритватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Судом встановлено, що 05.12.2012 між позивачем та відповідачем шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 погодився з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з такими умовами та тарифами банку, що підтверджується його підписом у заяві. Відповідач підтвердив, що зобов`язується дотримуватись вимог Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їхніми змінами на сайті ПриватБанку. За змістом пункту 2.1.1.2.1 Умов для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання картки, зазначена в заяві. Договір укладається терміном на п`ять років. Якщо за місяця до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не відмовиться від договору, він продовжується на такий же термін. Підписанням договору є прямою та безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком (п. 2.1.1.2.4.). Позивач виконав свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами. При цьому, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно із ч. 1 статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами. В поданих представником позивача відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу спростовується заборгованість за пенею та штрафами, окрім заборгованості за фактичним тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) на суму в розмірі 4088,33 грн. В свою чергу, позивач стверджує, що відповідач не належним чином виконував свої обов`язки, відтак згідно долученого розрахунку заборгованості за договором №б/н від 05.12.2012 року станом на 16.07.2019 року відповідач ОСОБА_3 заборгував банку 40840,95 грн., з яких: 4088,33 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 31181,62 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 3150 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму 100 грн., а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), 1921 грн. - штрафу (процентна складова). Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, банк просить стягнути заборгованість, яка складається заборгованості за простроченим тілом кредиту, пеню та штраф. У заяві позичальника ОСОБА_1 від 05.12.2012 року неустойка (пеня та штрафи) за порушення виконання зобов`язання та відсотки не зазначені. У Постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Як вже зазначалось, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Разом з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тобто, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки за порушення боржником зобов`язання. Таким чином, вимоги та доводи позивача АТ КБ «ПриватБанку» щодо необхідності та підставності стягнення з відповідача неустойки не знайшли свого підтвердження, що свідчить про обґрунтованість висновків суду в цій частині та безпідставність доводів апеляційної скарги. Більше того, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу з відповідача. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Цим самим касаційний суд прийшов висновку про укладеність кредитного договору в силу вимог закону, та, як наслідок, врахувавши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно не стягнув заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 4088,33 грн. Зокрема, згідно розрахунок заборгованості розмір фактично отриманих коштів, які не були повернуті позивачу відповідачем, станом на 16.07.2019 становить 4088,33 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, що є коштами, які були надані позивачем у розпорядження відповідача та ним використані без їх повернення. Відповідач та його представник на спростування відсутності заборгованості за простроченим тілом кредиту на суму 4088,33 грн. жодних розрахунків в суді першої інстанції не надали. За ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, підлягають до задоволення, оскільки отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів за договором підтверджується наявними у матеріалах доказами. Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних відносин, що виникли між сторонами, однак дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанку» заборгованості за простроченим тілом кредиту, з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення такої вимоги та залишення в силі оскаржуваного рішення в іншій частині. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог. Керуючись ч. 5 ст. 268, ст.ст., 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376 - 380, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в сумі 4088,33 грн. за простроченим тілом кредиту - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) заборгованість за кредитним договором № б/н від 05.12.2012 в сумі 4088,33 (чотири тисячі вісімдесят вісім) грн. 33 коп. В решті рішення Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2020 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) судовий збір в розмірі 480 (чотириста вісімдесят) грн. 75 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 17 липня 2020 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.О. Шеремета