Постанова 4807 № 758/7362/19

Дата документу 15.07.2020 Справа № 758/7362/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №758/7362/19 Головуючий у 1 інстанції Мариніна О.В. Провадження № 22-ц/807/2109/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, третя особа Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2019 року Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, третя особа Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.11.2014 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. В заяві ОСОБА_1 зроблено відмітку про відсутність у будь-кого з членів сім`ї на депозитному банківському рахунку коштів у розмірі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. ОСОБА_1 , як непрацездатній особі (пенсіонеру) призначено щомісячну адресну допомогу на підставі заяви від 17.11.2014 в розмірі 884,00 грн. на період з 17.11.2014 по 16.05.2015 та на підставі заяви від 05.11.2015 в розмірі 884,00 грн. на період з 05.11.2015 по 04.05.2016 щомісячно. Актом ревізії Державної аудиторської служби України від 17.10.2016 № 04-22/5 за даними, які отримані за результатами верифікації щодо фізичних осіб, які отримують державні виплати, надані Мінфіном на оптичних носіях, встановлено, що ОСОБА_1 станом на момент подачі заяви мала на депозитному рахунку кошти в сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб в період з 17.11.2014 по 16.05.2015. Таким чином, відповідач в період з 17.11.2014 по 16.05.2015 неправомірно отримувала щомісячну адресну допомогу на загальну суму 5288 грн. 79 коп. Виходячи з вищевикладеного, ОСОБА_1 в заяві про призначення щомісячної адресної допомоги зазначила недостовірні відомості про наявність у неї на депозитному рахунку коштів у сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Як наслідок, на порушення п. 6 Порядку безпідставно призначено ОСОБА_1 допомогу на загальну суму 5288,79 грн., з якої нараховано та виплачено щомісячну адресну допомогу в сумі 5288,79 грн., чим завдано матеріальну шкоду (збитки) державному бюджету на зазначену суму, яку позивач просить стягнути з відповідача. Посилаючись на вказане просило суд стягнути з ОСОБА_1 виплачені кошти в сумі 5288,79 грн. та судові витрати. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з позовом, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що у ОСОБА_1 на момент подання заяви про призначення щомісячної адресної допомоги на депозитному банківському рахунку були наявні кошти в сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, оскільки він відповідає встановленим судом обставинам справи, які узгоджуються дослідженими ним доказами та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 17.11.2014 та 05.11.2015 ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті державної адміністрації із заявами про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014№505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців (в редакції Постанови КМ № 713 від 05.09.2018). Відповідно до п. 5 Порядку для отримання грошової допомоги уповноважений представник сім`ї звертається за фактичним місцем проживання (перебування) сім`ї до установи уповноваженого банку для відкриття в установленому порядку поточного рахунка, та подає на адресу уповноваженого органу відповідну заяву про надання грошової допомоги (для призначення грошової допомоги вперше) або заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги (у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку). У заяві зазначаються відомості про всіх членів сім`ї, які претендують на отримання грошової допомоги згідно із цим пунктом постанови, в тому числі, про наявність у будь-кого з членів сім`ї на депозитному банківському рахунку коштів у розмірі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. В змісті заяв на отримання допомоги отримувач державної допомоги ОСОБА_1 підтвердила відсутність у будь-кого з членів сім`ї на депозитному банківському рахунку кошти, в сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. ОСОБА_1 , як непрацездатній особі (пенсіонеру) призначено щомісячну допомогу на підставі заяви від 17.11.2014 в розмірі 884, грн.. на період з 17.11.2014 по 16.05.2015 та на підставі заяви від 05.11.2015 в розмірі 884 грн. в період з 05.11.2015 по 04.05.2016 року щомісячно. Згідно з Актом ревізії Державної аудиторської служби України від 17.10.2016 № 04-22/5 та даними, які отримані за результатами верифікації щодо фізичних осіб, які отримують державні виплати, надані Мінфіном на оптичних носіях, встановлено, що ОСОБА_1 станом на момент подачі заяви мала на депозитному рахунку кошти в сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб в період з 17.11.2014 по 16.05.2015. Відповідно до п. 6 Порядку (в редакції, яка діяла на час надання грошової допомоги відповідачу) грошова допомога не призначається у разі, коли, зокрема: будь-хто з членів сім`ї має на депозитному банківському рахунку кошти у розмірі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що згідно з Актом ревізії Державної аудиторської служби України від 17.10.2016 № 04-22/5 та даними, які отримані за результатами верифікації щодо фізичних осіб, які отримують державні виплати, надані Мінфіном на оптичних носіях, встановлено, що ОСОБА_1 станом на момент подачі заяви мала на депозитному рахунку кошти в сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб в період з 17.11.2014 по 16.05.2015. Судом першої інстанції вірно встановлено, що належних та допустимих доказів, які б достовірно свідчили про те, що кошти в сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб в період з 17.11.2014 по 16.05.2015 знаходились на депозитному рахунку відповідача станом на момент звернення ОСОБА_1 з заявою про отримання допомоги, суду не надано. Такі ж відомості не надані і до суду апеляційної інстанції. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості щодо конкретної суми, яка за ствердженням скаржника, станом на момент подачі заяви мала на депозитному рахунку ОСОБА_1 та що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб в період з 17.11.2014 по 16.05.2015. Відповідно до п. п. 7-10 Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. № 136 ( в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) верифікація та моніторинг державних виплат здійснюються структурним підрозділом Мінфіну. У процесі верифікації та моніторингу для визначення відповідності даних, що використовуються під час призначення (продовження), нарахування або здійснення державних виплат, здійснюється їх порівняння з даними, отриманими з офіційних джерел інформації, аналітичних та статистичних матеріалів, розроблених скорингових моделей та затверджених в установленому порядку методик визначення показників за непрямими ознаками. У разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів. У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати. Зазначена рекомендація надсилається щомісяця до 10 числа розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Проте, даних про виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, наданої відповідачем та надіслання Мінфіном розпоряднику бюджетних коштів рекомендації щодо зупинення або припинення таких виплат стосовно відповідачки, позивачем надано не було. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані суду докази не дають підстав вважати, що у ОСОБА_1 на момент подання заяви про призначення щомісячної адресної допомоги на депозитному банківському рахунку були наявні кошти в сумі, що перевищують 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Колегія суддів звертає увагу, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Проте, колегією суддів встановлено, що належних і допустимих доказів, на підтвердження своїх вимог, позивач суду не надав, клопотання про витребування таких доказів ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявляв. Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 1,6ст. 81 ЦПК Українипередбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Таким чином, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів в обґрунтування доводів про наявність на депозитному банківському рахунку ОСОБА_1 коштів у розмірі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. За таких обставин,колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст.ст.7ч.13,ст.274,367,369ч.1ст.374,ст.375,381,382,384,п.1ч.1ст.389ЦПК України,колегіясуддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21 липня 2020 року. Головуючий Судді: