Постанова КАС ВС № 810/1313/13-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Київ справа № 810/1313/13-а адміністративне провадження № К/9901/11957/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Яковенка М. М., суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 810/1313/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної фіскальної служби України, Державної фіскальної служби України про стягнення середньої заробітної плати, за касаційною скаргою Київської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: Г. Ю. Василенко) від 07 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: І. О. Грибан, О. О. Беспалов, А. Б. Парінов) від 29 вересня 2016 року, УСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Київська митниця ДФС України), Державної фіскальної служби України (далі- ДФС України), у якому просив: - стягнути на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за вимушений прогул за час затримки виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року № 810/1313/13-а з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року № 810/1313/13-а з приводу поновлення на роботі з 21 червня 2013 року по 13 липня 2015 року у сумі 82152,01 грн.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року у справі № 810/1313/13-а адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Міністерство доходів і зборів України поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської обласної митниці з 05 березня 2013 року. Зобов`язано Київську обласну митницю нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 березня 2013 року по 20 червня 2013 року включно. Проте фактично його було поновлено на посаді лише з 13 липня 2015 року. У зв`язку з вищезазначеним позивач має право, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

3. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з Київської митниці ДФС України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду з 21 червня 2013 року по 12 липня 2015 року в розмірі 82152,01 грн.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 25 жовтня 2016 року Київська митниця ДФС України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року, після усунення недоліків, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та надано десятиденний строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

6. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року визнано поважними причини та поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу з моменту отримання даної ухвали. 7. 21 грудня 2016 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася. 9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 11. 30 січня 2018 року касаційну скаргу Київської митниці ДФС України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі № 810/1313/13-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - головуючий суддя Шарапа В. М. , Данилевич Н. А.).

12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року № 648/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

14. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року у справі № 810/1313/13-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ Державної митної служби України № 343-К від 01 березня 2013 року, а також накази Київської обласної митниці № 1032-К від 25 грудня 2012 року, № 150-К від 04 березня 2013 року. Зобов`язано Міністерство доходів і зборів України поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської обласної митниці з 05 березня 2013 року. Зобов`язано Київську обласну митницю нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 березня 2013 року по 20 червня 2013 року включно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Водночас, постанову суду в частині зобов`язання Міністерство доходів і зборів України поновити позивача на посаді головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської обласної митниці з 05 березня 2013 року допущено до негайного виконання.

16. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року в частині відмови у визнанні протиправним та скасуванні наказу Київської митниці Міндоходів від 27 грудня 2012 року № 1040-К скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано наказ Київської митниці Міндоходів від 27 грудня 2012 року № 1040-К. У іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року залишено без змін.

17. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2015 року касаційні скарги Міністерства доходів і зборів України, Київської митниці ДФС залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2013 року - без змін. При цьому, Вищим адміністративним судом України, у зв`язку із реорганізацією відповідачів, здійснено їх заміну на правонаступників - Державну фіскальну службу України та Київську митницю ДФС.

18. Так, 11 червня 2015 року наказом Міністерства доходів і зборів України № 547-о наказано голові комісії з реорганізації Київської митниці поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді.

19. Наказом Київської митниці Міндоходів від 09 липня 2015 року № 25-о поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Київської митниці Міндоходів та зазначено, що вважати ОСОБА_1 таким, що став до роботи з 13 липня 2015 року.

20. Позивач, з тих підстав, що фактично його було поновлено на посаді лише з 13 липня 2015 року, вважає, що він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, що і стало підставою для звернення до суду із цим адміністративним позовом. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з виходив з встановленого факту затримки з вини відповідача виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді та визнав наявними підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

23. Київська митниця ДФС України наводить доводи аналогічні доводам апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.

24. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди безпідставно не звернули увагу на те, що вини саме Київської Митниці ДФС у невиконанні судового рішення немає, оскільки обов`язок поновлення позивача на роботі відповідно до зазначеним судовим рішенням було покладено на Міністерство доходів і зборів України і таке поновлення було здійснено відповідно до наказу Міндоходів, а тому судове рішення в частині поновлення виконано в повному обсязі і без зволікань. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

26. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

27. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

29. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

30. Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

31. В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

32. Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

33. Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом

34. Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

35. Згідно з частиною другою статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

36. При цьому, пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

37. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

38. З огляду на встановлені державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

39. Верховний Суд зазначає, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.

40. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16.

41. Судами встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що позивач поновлений на роботі постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, однак, фактично це рішення виконано на підставі наказу Київської митниці Міндоходів від 09 липня 2015 року № 25-о та позивач поновлений з 13 липня 2015 року, що свою чергу свідчить про затримку відповідачем виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та зумовлює породження у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки в силу приписів статті 236 КЗпП України.

42. Щодо доводів скаржника про відсутність його вини у невиконанні рішення, оскільки це рішення оскаржувалось в суді касаційної інстанції з підстав неоднакової судової практики в спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

43. З огляду на встановлені на законодавчому рівні державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, Верховний Суд повторно зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне безумовний обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

44. Положення Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, що вказують на його бажання поновитися на роботі, в тому числі і щодо пред`явлення рішення до примусового виконання.

45. Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання.

46. Водночас, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

47. Верховний Суд наголошує, що наявність вини відповідача в спірних правовідносинах встановлена нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, за якими судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватися державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження; а рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Водночас, невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на посаді в установлені законодавством строки підтверджується зібраними судами попередніх інстанцій в справі належними, допустимими та достатніми доказами.

48. Такі правові висновки Суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постановах від 24 вересня 2019 року (справа № 826/16191/17), від 02 жовтня 2019 року (справа №823/1507/18), від 03 жовтня 2019 року (справа №804/8042/17), від 05 березня 2020 року (справа №280/360/19).

49. Питання правомірності розміру середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізуються Судом.

50. Окрім вищевикладеного, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що виходячи з визначених процесуальним законом меж предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права. Натомість, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності в судах першої та апеляційної інстанції, які вирішують питання факту.

51. Доводи, викладені у касаційній скарзі, підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

52. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

53. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

54. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

55. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

56. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

57. Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.

58. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби України залишити без задоволення. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі № 810/1313/13-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. М. Яковенко Судді І. В. Дашутін О. О. Шишов