Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/23378/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23378/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив: зарахувати трудовий стаж для призначення пенсії ОСОБА_1 в період з 26.09.1991 по 04.07.1994 та з 13.02.1989 по 01.12.1990 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсійний орган безпідставно не врахував трудовий стаж у період з 13.02.1989 по 01.12.1990 в кооперативі «Факел» при НВО «Більшовик» та з 26.09.1991 по 04.07.1994 в МП «Інтеграл», оскільки згідно з трудової книжки він був прийнятий на роботу у зазначені підприємства та звільнений, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, завіреними печаткою та підписом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Зараховано до трудового стажу період роботи ОСОБА_1 з 26.09.1991 по 04.07.1994 та з 13.02.1989 по 01.12.1990. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві повторно вирішити питання щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу період роботи з 26.09.1991 по 04.07.1994 та з 13.02.1989 по 01.12.1990. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вказаний в трудовій книжці, а саме: з 26.09.1991 по 04.07.1994, не може бути врахований в стаж, оскільки печатка, яка поставлена на відмітці про звільнення, - не перереєстрована, а тому, немає жодних підстав для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Окрім того, стаж роботи у період з 13.02.1989 по 01.12.1990 не може бути врахований, оскільки в записі про звільнення з роботи згідно пункту 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, вбачається виправлення у даті про прийняття на роботі. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що надана трудова книжка підтверджує факт роботи у спірні періоди, та незначні виправлення є несуттєвими, та не можуть впливати на обрахування стажу для призначення пенсії. На думку позивача, не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, так як визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із заявою до Головного управління ПФУ в м. Києві про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом від 09.09.2019 №198680/03 Головного управління ПФУ в м. Києві повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатнім стажем для призначення пенсії та запропонувало надати уточнюючу довідку про підтвердження роботи в період з 26.09.1991 по 04.07.1994 та з 13.02.1989 по 01.12.1990. Окрім того, відповідачем зазначено, що період роботи, вказаний в трудовій книжці, а саме: з 13.02.1989 по 01.12.1990 не може бути враховано в трудовий стаж, оскільки в записі про звільнення з роботи, згідно з п.2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, вбачається виправлення в даті прийняття на роботу; період з 26.09.1991 по 04.07.1994 не може бути врахований до стажу, оскільки запис про звільнення з роботи, завірений печаткою, яка не відповідає Інструкції «Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів» від 18.10.1993 №643 та постанові Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 №276, зокрема, на печатці вбачається УРСР. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). За приписами частини першої ст.9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до частини першої ст. 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. Згідно з вимогами частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. У свою чергу, п. 1 частини першої вказаної статті Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При цьому, згідно з частиною другою статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Так, статтею 62 вказаного Закону передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка. Зазначеним нормам відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №

637. У апеляційній скарзі відповідач наголошує, що період роботи позивача у ВК «Факел-87» при НПО «Більшовик» з 13.02.1989 по 01.12.1990 не включено до страхового стажу у зв`язку із виправленням в трудовій книжці, а саме в даті прийняття на роботу. Крім того, до страхового стажу період роботи позивача в МП «Інтеграл» з 26.09.1991 по 04.07.1994 не включено, оскільки запис про звільнення з роботи завірений печаткою, яка не відповідає Інструкції «Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів» від 18.10.1993 року №643 та постанові Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 №276, зокрема не перереєстрована належним чином. Так, Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до абз. 8 п. 2.14 Інструкції № 58 переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу. Разом із тим, згідно з п. 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 та від 09.08.2019 у справі №654/890/17. Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Крім того, Верховний Суд у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 зазначив, що на особу не може перекладались тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових мовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З матеріалів справи вбачається, що позивач, на підтвердження трудового стажу за вище зазначені періоди, надіслав численні запити до державних органів та роботодавців. Так, листом Солом`янського районної в місті Києві державної адміністрації від 17.09.2019 року №108-12487 повідомлено про неможливість надати архівної довідки про підтвердження трудового стажу за час роботи в кооперативі «Факел» при НВО «Більшовик», оскільки документи з кадрових питань (особового складу) даного кооперативу до архівного відділу на зберігання не надходили. Листом Головне управління статистики у м. Києві від 19.09.2019 року №03.1-735/21-19 надано відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо ВК «Факел», яке перейменоване 26.09.2014 на ВК «Факел-87», що знаходиться за адресою проспект Відрадний, 95 в м. Києві. Згідно довідки голови ВК «Факел-87» - позивач дійсно працював в період з 13.02.1989 по 01.12.1990 у зазначеному кооперативі. Водночас, відповідачем не надано належних доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а лише вказується про неналежне оформлення запису в трудовій книжці, як формальну підставу для відмови у зарахуванні. Відповідно, пенсійний фонд не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №307/541/17. Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що неналежне засвідчення виправлення в даті прийому на роботу та з іншого боку завірений запис про звільнення з роботи печаткою, яка не відповідає Інструкції «Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів» від 18.10.1993 № 643 та Постанові Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 № 276, зокрема на печатці вбачається УРСР, в даному випадку не є суттєвою обставиною, що зумовило неврахування відповідачем періоду з 26.09.1991 по 04.07.1994 та з 13.02.1989 по 01.12.1990 до страхового стажу позивача. Отже, позовні вимоги в частині зарахування трудового стажу для призначення пенсії ОСОБА_1 в період з 26.09.1991 по 04.07.1994 та з 13.02.1989 по 01.12.1990 підлягають задоволенню. Разом з тим, позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити позивачу пенсію за віком, є передчасними оскільки, на думку колегії суддів, належним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу період роботи з 26.09.1991 по 04.07.1994 та з 13.02.1989 по 01.12.1990. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук