Постанова 4850 № 360/2766/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року справа № 360/2766/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., секретар судового засідання - Харечко О.П., за участю представника відповідача Хворостян К.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року (повний текст складено 08 травня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області) у справі № 360/2766/19 (суддя в 1 інстанції - Секірська А.Г.) за позовом Овчаренка Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: Овчаренко Олександр Вікторович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому просив стягнути з ГУНП в Луганській області на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2018 по 30.05.2019 в сумі 130162,44 грн. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 07.09.1996 по 03.07.2018. З 04.07.2018 є пенсіонером МВС. На час служби у відповідача перебував на посаді старшого інспектора Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області. Наказом начальника ГУМВС України у Луганській області від 06.11.2015 № 399 позивач був звільнений з органів внутрішніх справ у запас ЗС України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у званні старшого лейтенанта міліції, з 06.11.2015 та з 07.11.2015 згідно наказу ГУНП в Луганській області № 8 о/с від 07.11.2015 був прийнятий до Національної поліції у званні старшого лейтенанта поліції. Відповідно до довідки від 06.08.2018 № А-13795 в період часу з 07.09.2015 по 07.11.2015, з 07.11.2015 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області. 03.07.2018 позивача було звільнено зі служби в поліції на підставі наказу відповідача № 274 о/с за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію». У зв`язку з тим, що як на час звільнення, так і до цього часу, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 31.01.2016, позивач звернувся з позовом до Луганського окружного адміністративного суду з метою стягнення заборгованості. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 по справі № 360/3928/18 позовні вимоги позивача задоволено, стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь позивача винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 в розмірі 15680,00 гривень з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Рішення суду звернуто до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5600,00 гривень. Першим апеляційним адміністративним судом 16.04.2019 винесено постанову, якою апеляційну скаргу відповідача було задоволено частково, а саме: рішення суду першої інстанції змінено і абзац третій резолютивної частини рішення викладено у редакції, якою стягнуто з відповідача на користь позивача винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 в розмірі 14118,71 гривень з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язків платежів. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. В свою чергу, підставою для зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції було помилкове не застосування судом першої інстанції положень Наказу МВС України № 385, яка застосовується з 21.01.2016 (дата набрання чинності), за яким розмір винагороди за безпосередню участь в АТО у розрахунку на місяць становив: у районах проведення активної фази АТО (лінії бойового зіткнення) - 4200,00 гривень; в інших районах (місцях) проведення АТО - 1200,00 гривень. Оскільки позивач перебував в інших районах (місцях) проведення АТО, то винагорода за безпосередню участь в АТО з 21.01.2016 становить із розрахунку за місяць - 1200,00 гривень. Тому, за січень винагорода складає: за період з 01 січня 2016 року по 20.01.2016 - 3612,90 гривень, та з 21.01.2016 по 31.01.2016 - 425,81 гривень, та загалом 4038,71 гривень. Позивач вважає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою всіх належних сум при звільненні, відповідач має виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень статті 117 КЗпП України. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року у справі № 360/2766/19 позовні вимоги було задоволено, внаслідок чого стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2018 по 30.05.2019 в сумі 130 162,44 грн. Не погодившись з таким рішенням, Головним управлінням Національної поліції в Луганській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просили скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що на підставі рішення суду з ГУНП в Луганській області на користь позивача було стягнуто кошти за участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за листопад 2015 року - 4480,00 грн; грудень 2015 року - 5600,00 грн, січень 2016 року - 5600,00 грн, загальна сума стягнення складає 14118,71 грн. Таким чином, предметом розгляду адміністративної справи № 360/3928/18 була наявність права у позивача на отримання винагороди за участь в АТО у спірний період. 30.05.2019 року ГУДКСУ безспірно списано на підставі виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 № 360/3928/18 на користь ОСОБА_1 кошти з рахунку за КЕКВ 2112 на загальну суму 14118,71 грн. В свою чергу частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно із частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, з прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Отже, після ухвалення судом рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та звернення його до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України «Про виконавче провадження» і положення статті 117 КЗпП України до таких правовідносин застосовуватись не можуть. На підставі викладеного, у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати винагороди за участь в АТО, яка була нарахована та виплачена на підставі судового рішення, на підставі статті 117 Кодексу законів про працю. Також апелянт просив при нарахуванні та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні для забезпечення реалізації принципів справедливості, законності та співмірності врахувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Позивач та його представник у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання. 20 липня 2020 року від позивача на адресу Першого апеляційного адміністративного суду надійшла заява про відкладення розгляду справи на місяць, яка обґрунтована зміною його представника та епідемією COVID-19. Колегія суддів вважає, що зазначене клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Відповідно до п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. В даному випадку позивачем до клопотання не додано жодного доказу, що неможливість з`явитися у судове засідання зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Враховуючи викладене та те, що явка позивача (його представника) не визнавалась судом обов`язковою, колегія суддів приходить до висновку, що заява позивача про відкладення розгляду справи є необґрунтованою та такою, яка задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (арк.справи 6-9), має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 13.07.2015 (арк.справи 12). Наказом начальника ГУНП у Луганській області від 03.07.2018 № 274 о/с звільнено зі служби в поліції капітана ОСОБА_1., старшого інспектора сектору превенції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 03.07.2018, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 23 роки 08 місяців 20 днів, у пільговому обчисленні: 30 років 10 місяців 12 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 23 роки, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 7 діб (арк.справи 13). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі № 360/3928/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції задоволено, стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 , винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 в розмірі 15680,00 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів (арк.справи 14-18). Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 апеляційну скаргу ГУНП в Луганській області задоволено частково, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі № 360/3928/18 змінено, абзац третій резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 в розмірі 14118,71 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду залишено без змін (арк.справи 19-21). Відповідно до даних КП «ДСС» 23.05.2019 стягувачу видано виконавчий лист. Відповідно до листа управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області від 16.07.2019 № 393/111/22-2019, 30.05.2019 Головним управлінням ДКСУ безспірно списано виконавчий лист Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 № 360/3928/18 на користь ОСОБА_1 кошти з розрахункового рахунку за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення» на загальну суму 14118,71 грн. В тому разі на підставі п. 168.1.1. Податкового кодексу України утримано та перераховано податок із суми доходу платника податку у сумі 2541,37 грн, нараховано та перераховано військовий збір у розмірі 1,5% на суму 211,78 грн, сума до виплати ОСОБА_1 - 11365,56 грн (арк.справи 40). Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення). Згідно статті 2 Закону України «Про оплату праці» одноразова грошова допомога при звільненні є додатковою заробітною платою та на неї поширюються гарантії, передбачені цим Законом. Зокрема, відповідно до статті 94 КЗпП України, частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно із частиною третьою статі 21 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічна позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Колегією суддів встановлено, що 30.05.2019 відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.20119 у справі № 260/3928/18 безспірно списано кошти на користь ОСОБА_1 у сумі 11365,56 грн за КПКВ 1007020 (арк.справи 41). Ураховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України. Відповідно до положень пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно із пунктом 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. Якщо в період перебування у відпустці поліцейському змінено розмір надбавки за стаж служби, розмір посадового окладу чи окладу за спеціальним званням відповідно до законодавства, після повернення з відпустки проводиться відповідний перерахунок. Поліцейським за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років грошове забезпечення не виплачується. Поліцейським, яким відповідно до законодавства України надано додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення, за час перебування в додаткових відпустках грошове забезпечення не виплачується. Поліцейським на період проведення вступного конкурсу (вступних випробувань, співбесіди) до вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, а також за час навчання у вищих начальних закладах на період проведення сесії (за умови підтвердження довідкою-викликом) надається додаткова відпустка (крім чергової) зі збереженням грошового забезпечення за посадою, крім премії. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. При звільнені поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні чергової відпустки. Згідно довідки про доходи від 24.05.2019 № 535/111/22-2019 за останні два повні календарні місяці травень-червень 2019 року позивачу нараховано 12 262,22 грн та 11 725,72 грн відповідно. Протягом цих двох місяців був 61 робочий день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить (12 262,22 грн + 11 725,72 грн): 61 = 393,24 грн. За період з 04.07.2018 по 30.05.2019 року було 331 робочий день, а тому, середній заробіток ОСОБА_1 за цей період, виходячи з розміру його доходу, складає 130 162,44 грн. Разом з тим, колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2700,00 гривень. Згідно частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року у справі № 360/2766/19 - задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року у справі № 360/2766/19 - скасувати. Позовні вимоги Овчаренка Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені - задовольнити частково. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2700,00 гривень (дві тисячі сімсот гривень 00 коп.). У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Повне судове рішення складено 21 липня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.В. Гайдар Судді І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв