Постанова КЦС ВС № 333/1696/14-ц

Постанова Іменем України 17 липня 2020 року м. Київ справа № 333/1696/14-ц провадження № 61-5732 св 19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», відповідач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі суддів Полякова О.З., Крилової О.В., Кухаря С.В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (Далі ПАТ «Укрсиббак») звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені. В обґрунтування вимог заяви зазначав, що заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 липня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» кредитну заборгованість, на підставі якого 16 жовтня 2015 року Банку видано виконавчий лист №333/1696/14-ц. Заявник зазначив, що 26 грудня 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» направило до Комунарського Відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області заяву про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №333/1696/14-ц, за вих.№30-2/8/1348, про що свідчить список згрупованих поштових відправлень. 05 липня 2017 року представник Банку звернувся до Комунарського Відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області із запитом про надання інформації щодо перебування виконавчого листа №333/1696/14-ц. Згідно відповіді Комунарського Відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 10 серпня 2017 року виконавчий лист №333/1696/14-ц від 16 жовтня 2015 року відносно боржника ОСОБА_2 на виконання до ВДВС не надходив. У зв`язку з викладеним вважає, що виконавчий документ було втрачено при поштовій пересилці. Просив суд видати дублікат виконавчого листа №333/1696/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1127464 грн. 63 коп. - заборгованість за кредитом, 315550 грн. 36 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 13496 грн. 61 коп. - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 27601 грн. 68 коп. - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, а разом 1484113 грн. 28 коп. - заборгованість по договору про надання споживчого кредиту, а також судовий збір у сумі 3 654 грн., та поновити строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 03 листопада 2017 року заяву ПАТ«УкрСиббанк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу задоволено. Видано дублікат виконавчого документа №333/1696/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1 127 464 грн. 63 коп. - заборгованість за кредитом, 315 550 грн. 36 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 13 496 грн. 61 коп. - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 27 601 грн. 68 коп. - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, а разом 1 484 113 грн. 28 коп. - заборгованість по договору про надання споживчого кредиту, а також судовий збір у сумі 3 654 грн. Поновлено строк для пред`явлення виконавчого листа Комунарського районного суду міста Запоріжжя по цивільній справі №333/1696/14-ц до виконання строком на три роки. Задовольняючи заяву ПАТ «Укрсиббанк» суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист був втрачений при пересилці, отже є підстави для видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 03 листопада 2017 року скасовано, у задоволенні заяви ПАТ «Урсиббанк» відмовлено. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що заявником не наведено жодних підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Укрсиббанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у якій скаржник просить зазначене судове рішення скасувати, ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 03 листопада 2017 року залишити без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла справа №333/169614-ц. Аргументи учасників справи Доводи касаційної скарги Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий лист у даній справі втрачений, виконання рішення суду неможливе, а заборгованість перед Банком не погашена. Також зазначив, що у матеріалах справи відсутні відомості, що виконавчий лист знаходиться у виконавчій службі чи у стягувача, що свідчить про його втрату. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу 27 травня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , у я кому заявник посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Фактичні обставини справи, встановлені судами Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 липня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1127464 грн. 63 коп. - заборгованість за кредитом, 315550 грн. 36 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 13496 грн. 61 коп. - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 27601 грн. 68 коп. - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, а разом 1484113 грн. 28 коп. - заборгованість по договору про надання споживчого кредиту, а також судовий збір у сумі 3 654 грн. На підставі заяви представника ПАТ «УкрСиббанк» від 08 жовтня 2015 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя 16 жовтня 2015 року на адресу ПАТ «УкрСиббанк» надіслані копія заочного рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 липня 2014 року та два виконавчих листи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що з копії листа надісланого Комунарським Відділом державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 10 серпня 2017 року вбачається, що згідно автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавчий лист №333/1696/14ц відносно боржника ОСОБА_2 на виконанні у відділі не перебуває.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Оскаржуване рішення суд у апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції ґарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Згідно пункту 17.4. розділу VIII Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України (Далі ЦПК України) у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Згідно частини 1 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Стаття 24 вказаного Закону передбачає, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. У пунктах 44 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що «стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України). Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви». Встановивши, що заявником не надано доказів на підтвердження втрати виконавчого листа, та з урахуванням пропуску визначеного Законом України «Про виконавче провадження» строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для видачі дублікату виконавчого листа. Згідно з пунктом 3 частини першою статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Отже оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у наведеній вище статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Отже, враховуючи норми ЦПК України та компетенційну складову у понятті що термін «судом, встановленим законом», Верховний Суд встановив, що повноваження розглядати питання, які виходять за межі компетенції суду касаційної інстанції є помилковим (Рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2012 року ТОВ «Фірма Верітас» проти України). Таким чином, оскарження постанови суду апеляційної інстанції в частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, у статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 337/5253/13-ц (провадження №61-10084сво18), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає. Отже, судове рішення апеляційного суду в частині розгляду вимог про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, не підлягають касаційному оскарженню, тому відкрите касаційне провадження постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року в цій частині підлягає закриттю. Апеляційний суд відмовляючи у задоволенні заяву про видачу дубліката виконавчого листа вірно встановив фактичні обставини справи та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И Л А : Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року в частині вирішення питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання закрити. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року в частині вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа залишити без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року в частині вирішення питання про видачу виконавчого листа залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Постанова оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Сімоненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров