Постанова 4824 № 757/1469/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2020року м. Київ Справа № 757/1469/16-ц Провадження: № 22-ц/824/5380/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кваші Михайла Миколайовича в інтересах Приватного акціонерного товариства "Девон" на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року, постановлену під головуванням судді Григоренко О.А., у справі за клопотанням Акціонерного товариства «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.»про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15 травня 2014 року у справі № СА 219/13, в с т а н о в и в : У січні 2016 року Акціонернетовариство «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.» (далі - АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А») звернулось до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15 травня 2014 року у справі № СА 219/13, яким стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Девон» (далі - ПАТ «Девон») на користь АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А»:10 053 304,17 доларів США, а також відсотки за договором у сумі 16 %, від дати подання позову, тобто, з 30 вересня 2013 року до дня оплати; процедурні витрати в третейському суді у розмірі 295 136,00 польських злотих, включно з витратами на представництво у процесі в максимальному розмірі відповідно до регламенту арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві в сумі 20 000 польських злотих. На обґрунтування поданого клопотання заявник посилався на те, що між АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А» та ПАТ «Девон» було укладено договір про позику на фінансування пошукових робіт на родовищі «Сахалінське» у Харківській області в Україні від 25 квітня 2001 року № 839/2001, до якого у подальшому було внесено зміни доповненням № 2 від 20 вересня 2005 року, зокрема, в ч. 3 ст. 2 доповнення № 2 сторони вирішили доповнити договір п. 3.6 такого змісту: «Будь-які спори, які виникають відповідно до договору і цієї угоди, будуть вирішуватися шляхом досягнення компромісу. Якщо сторони не дійдуть згоди щодо узгодженої позиції протягом 30 днів з моменту першої спроби мирного врегулювання - спір буде розглянуто в Арбітражному Суді при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві, відповідно до Регламенту цього Суду. Арбітражний розгляд буде вестися польською мовою». Заявник вказував, що вищенаведена угода є арбітражним застереженням в розумінні статті II Конвенції, у зв`язку із чим Арбітражний суд при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві був уповноважений розглядати спір у справі № СА 219/13 між стягувачем та боржником. Посилаючись на те, що рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15 травня 2014 року у справі № СА 219/13 за позовом АТ «ПОЛЬСКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А» до ПАТ «Девон» станом на дату подання цього клопотання не було скасовано або виконано, а також, зазначаючи про ігнорування боржником обов`язкового для нього судового рішення, представник заявника просив надати дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15 травня 2014 року у справі № СА 219/13 та стягнути з ПАТ «Девон» на користь АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А» 10 053 304,17 доларів США, а також відсотки за договором у сумі 16 %, починаючи з 30 вересня 2013 року до дня оплати в еквіваленті у гривні за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали, та 295 136,00 польських злотих в еквіваленті у гривні за курсом НБУ на день постановлення ухвали. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01.02.2017 року, задоволено клопотання Акціонерного товариства «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.»та надано дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві у справі № СА 219/13 від 15.05.2014 року, відповідно до якого: стягнуто з ПАТ «ДЕВОН» (м. Київ, Україна) на користь АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.» (POLSKIE GORNICTWO NAFTOWE I GAZOWNICTWO S.A.) м. Варшава, суму в 10 053 304,17 доларів США, що на день постановлення ухвали складає за курсом НБУ 100 доларів США = 2549,59 грн - 256 258 723,29 грн. разом з відсотками за договором у сумі 16% від дати подання позову, тобто, з 30.09.2013 року, до дня оплати. Стягнуто на користь позивача процедурні витрати в арбітражному суді у розмірі 295 136,00 злотих, що станом на день постановлення ухвали складає за курсом НБУ 100 польських злотих = 643,0064 грн. - 1 897 724,48 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.11.2017 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 31.10.2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01.02.2017 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Судове рішення прийнято з окремою думкою. 26 грудня 2018 року заявник доповнив подану заяву та просив визнати та надати дозвіл на виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві у справі № СА219/13 від 15 травня 2014 року та видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві у справі № СА219/13 від 15 травня 2014 року про стягнення з ПАТ «Девон» на користь АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.» 10 053 304,17 доларів США, а також відсотки за договором у сумі 16 %, починаючи від 30 вересня 2013 року др. Дня оплати в доларах США та 295 136 польських злотих. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року клопотання АТ Польське Гурніцтво Нафтове і Газовніцтво С.А." задоволено. Визнано та надано дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15.05.2014 року у справі № СА 219/13 відповідно до якого стягнуто з відповідача - ПАТ "Девон", Київ, Україна на користь АТ "Польське Гурніцтво Нафтове і Газовніцтво С.А." (POLSKIE GORNICTWO NAFTOWE I GAZOWNICTWO S.A.), м. Варшава, заборгованість у сумі 10 053 304,17 доларів США разом з відсотками за договором у розмірі 16%, яка складається з відсотків за позикою (відсотки за договором) у розмірі 8% річних (від дати подання позову, тобто, від 30.09.2013 року, до дня оплати). Стягнуто на користь позивача процедурні витрати в арбітражному суді у розмірі 295 136,00 польських злотих. Ухвалою Печерського районного суду від 22 січня 2020 року внесено виправлення в резолютивну частину ухвали Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року та викладено третій абзац в наступній редакції: «Стягнути з відповідача - Приватного акціонерного товариства «Девон», Київ, Україна, на користь позивача АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.»(POLSKIE GORNICTWO NAFTOWE I GAZOWNICTWO S.A.), м. Варшава, заборгованість у сумі 10 053 304,17 доларів США з відсотками за договором у розмірі 16 %(від дати подання позову, тобто, 30.09.2013 року, до дня оплати)». Зазначено в резолютивній частині ухвали суду: «Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 29.10.2019 року». Не погодившись із таким судовим рішенням, Кваша М.М. в інтересах ПАТ "Девон" подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову якою у задоволенні клопотання відмовити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не було враховано відсутності у рішенні Арбітражного Суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві (далі по тексту - Арбітражний суд)відомостей про дату набрання ним законної сили. Лист Арбітражного суду від 26.09.2016 року подавався стягувачем разом із заявою про визнання і виконання рішення Арбітражного суду та оцінювався судами першої і апеляційної інстанції до подання касаційної скарги у 2017 році. Отже, вказаний лист не може бути офіційним документом, який підтверджує момент набрання рішенням суду законної сили, як про це зазначено в ухвалі ВССУ від 22.11.2017 року. Судом першої інстанції не зазначено про те, на якій правовій підставі Арбітражний суд видав лист від 26.09.2016 року і чи можна вважати його офіційним документом у розумінні Нью-Йоркської Конвенції. Також зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінки доводам боржника про те, що вказане арбітражне рішення порушує публічний порядок в Україні, обмежившись лише посиланням на те, що відсутність конкретних норм в українському законодавстві не може свідчити сама по собі про порушення публічного порядку. Вважає, що правова система України не може сприймати, визнавати і виконувати рішення Арбітражного суду від 15.05.2014 року, оскільки наслідки його виконання будуть грубо порушувати вимоги постанов НБУ від 17.06.2004 року № 270 та від 03.08.2004 року № 363 і призведуть до безпідставного стягнення з резидента України надмірно нарахованих коштів. Комерційний Арбітражний суд іншої держави не вправі своїм рішенням змінювати дію імперативних норм, чинних в Україні. Виконання рішення Арбітражного суду від 15.05.2014 року призведе до проникнення в сферу державного регулювання публічного інтересу на території України вимог іноземного права і визнання можливості зміни вимог норм валютного законодавства в Україні за волею іноземного суб`єкта господарювання - резидента республіки Польща. Розглядаючи клопотання про визнання та виконання рішення Арбітражного суду, суд першої інстанції вийшов за межі компетенції під час розгляду вказаного клопотання та змінив резолютивну частину арбітражного рішення, про визнання якого було подано клопотання. Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Бідний Є.М. в інтересах АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.» вказував на обгрунтованість висновків суду першої інстанції, який постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права. Просив ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року залишити без змін. В судовому засіданні 24 червня 2020 року адвокат Кваша М.М. в інтересах ПАТ "Девон" підтримав апеляційну скаргу, з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити. Адвокат Бідний Є.М. в інтересах АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.» підтримав поданий ним відзив на апеляційну скаргу та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року залишити без змін. Після надання представниками сторін пояснень судом було оголошено перерву в судовому засіданні до 08 липня 2020 року. Адвокат Кваша М.М. в інтересах ПАТ "Девон" 08 липня 2020 року подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, обумовлену тривалим очікуванням розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції у визначений судом день. Вирішуючи дане клопотання, колегія суддів виходила з наступного. Справа неодноразово призначалася до розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки скаржником подавалися заяви про відкладення розгляду справи з посиланням на неможливість прибуття в судове засідання з підстав встановлення на усій території України карантину (а.с. 159, 161,164, 170-171). Враховуючи визначений Урядом строк закінчення карантину, введеного у зв`язку із запобіганням поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, беручи до уваги положення ст. 29 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб", рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 квітня 2020 року, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та убезпечення населення від вказаної особливо небезпечної інфекційної хвороби, колегія суддів вважала доводи, викладені у клопотанні, поважними, та з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи та необхідності забезпечення повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх матеріалів справи та доказів на їх підтвердження, задовольнялаклопотання скаржника про відкладення розгляду справи. Зважаючи на те, що правова позиція скаржника сповна викладена у апеляційній скарзі, при цьому, адвокат Кваша М.М. використав обумовлене процесуальним законом право на надання пояснень та реалізував його в судовому засіданні 24 червня 2020 року, з метою недопущення порушення встановленого процесуального строку розгляду справи, колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 392 ЦПК України вважала за можливе завершити розгляд справи у відсутність представника ПАТ "Девон". Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 25.04.2001 року між АТ «ПОЛЬСКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО» та АТ «Девон» укладено Договір про позику на фінансування пошукових робіт на родовищі «Сахалінське» у Харківській області в Україні № 839/2001 (далі - Договір). В подальшому, стягувачем та боржником укладено Доповнення № 2 від 20.09.2005 року, яке є невід`ємною частиною Договору та яким було внесено зміни до нього. Так, серед іншого, в частині 3 статті 2 Доповнення № 2, сторони вирішили доповнити Договір пунктом 3.6 наступного змісту: «Будь-які спори, які виникають відповідно до Договору і цієї Угоди, будуть вирішуватися шляхом досягнення компромісу. Якщо сторони не дійдуть згоди щодо узгодженої позиції протягом 30 днів з моменту першої спроби мирного врегулювання - спір буде розглянуто в Арбітражному Суді при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві, відповідно до Регламенту цього Суду. Арбітражний розгляд буде вестися польською мовою». Відповідно до пункту 3.6 Договору, зміненого Доповненням № 2, стягувач та боржник зобов`язались передавати в арбітраж усі або будь-які спори, що виникли чи можуть виникнути між ними» у зв`язку з Договором. Вищенаведена угода є арбітражним застереженням в розумінні статті II Конвенції. Параграфом 12 угоди від 15.04.2010 року стосовно договору позики для фінансування спільної діяльності на родовищі «Сахалінське» в Харківській області в Україні, укладеного в м. Варшава 25.04.2001 року між АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А» та ЗАТ «Девон» (відповідно до засвідченого перекладу на українську мову) визначено, що будь-які суперечки, які виникають із договору та цієї Угоди, будуть вирішуватися шляхом досягнення компромісу. Якщо сторони не погодять спільної позиції протягом 30 днів від першої спроби ухвалення компромісного рішення - спір буде розглядатися Арбітражним судом при Національній господарській палаті у м. Варшаві, згідно з Регламентом цього Суду. Процедура арбітражу буде здійснюватися польською мовою. Рішенням Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві у справі № СА 219/13 від 15.05.2014 року стягнуто з ПАТ «ДЕВОН», Київ, Україна, на користь АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.» (POLSKIE GORNICTWO NAFTOWE I GAZOWNICTWO S.A.), м. Варшава, суму в розмірі 10 053 304,17 доларів США, разом з відсотками за договором у сумі 16 % від дати подання позову, тобто з 30.09.2013 року, до дня оплати. Стягнуто на користь АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.» (POLSKIE GORNICTWO NAFTOWE I GAZOWNICTWO S.A.) процедурні витрати в арбітражному суді у розмірі 295 136,00 злотих. Аналізуючи надані сторонами письмові докази, суд першої інстанціїдійшов висновку, що боржником не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладений між сторонами у цій справі правочин є таким, що порушує публічний порядок або ж, що виконання рішення іноземного суду загрожувало б інтересам України; арбітражне рішення поширює свою дію виключно на боржника та стягувача, винесене на підставі укладеного між сторонами договору та не матиме наслідком внесення змін до законодавства України. Окрім того, рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві у справі № СА 219/13 від 15.05.2014 року, у порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», не було оскаржене відповідачем шляхом подання клопотання про його скасування.Ураховуючи, положення ст. IX Європейської конвенції щодо оголошення арбітражного рішення недійсним, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання АТ «ПОЛЬСЬКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО С.А.» про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15.05.2014 року у справі № СА 219/13 та про видачу виконавчого листа на виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15.05.2014 року у справі № СА 219/13 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Девон» на користь АТ «ПОЛЬСКЕ ГУРНІЦТВО НАФТОВЕ І ГАЗОВНІЦТВО» (POLSKIE GORNICTWO NAFTOWE I GAZOWNICTWOS.A.) 10 053 304,17 доларів США, а також відсотки за договором у сумі 16%, починаючи від 30.09.2013 року до дня оплати та стягнення на користь позивача процедурних витрат в арбітражному суді у розмірі 295 136,00 польських злотих. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Також, згідно з п.5.1 Розділу «Питання визнання і виконання іноземних судових рішень в Україні» Наказу Міністерства юстиції України від 27.06.2008 року №1092/5/54 «Про затвердження Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень» (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2008 року за №573/15264), рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародним договором України або за принципом взаємності у відносинах з іноземною державною, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Відповідно до п. 5.3. Інструкції, іноземне клопотання розглядається судом України за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження не відоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом України за місцезнаходженням в Україні майна боржника. Відповідно до п.5.5. Інструкції, розгляд іноземного клопотання здійснюється згідно з ЦПК України, а стосовно рішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу - із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». У разі, якщо міжнародний договір містить інші норми, застосовуються положення міжнародного договору. Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражі і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» роз'яснено, що під визначеним міжнародними договорами України судовим порядком розгляду клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) розуміється порядок провадження в цивільних справах, встановлений ЦПК. Тому при розгляді зазначених клопотань повинні застосовуватися відповідні інститути ЦПК, які згідно із засадами цивільного судочинства забезпечили б права стягувача та боржника, об`єктивне, правильне і своєчасне вирішення питання. Процесуальні правовідносини, які спрямовані на визнання та виконання рішень іноземних суддів в Україні врегулюванні у розділі ІХ чинного ЦПК України. Статтею 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. За вимогами ст.463 ЦПК України, рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (ч.1 ст.464 ЦПК). Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені у статті 468 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст.468 ЦПК України, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародно-правовою основою визнання та виконання іноземних арбітражних рішень в Україні є Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (далі - Нью-Йоркська конвенція 1958 року), Конвенція про правову допомогу 1993 року та Київська Угода 1992 року. При цьому, норми Нью-Йоркської конвенції 1958 року є спеціальними, оскільки на відміну від Конвенції про правову допомогу 1993 року, яка регулює порядок визнання і виконання рішень установ юстиції по цивільних і сімейних справах (стаття 51), та Київської угоди 1992 року, яка визначає порядок визнання і виконання рішень компетентних судів, що набули законної сили (стаття 7), предметна сфера застосування Нью-Йоркської конвенції 1958 року поширюється на визнання і виконання саме арбітражних рішень, винесених на території держави іншої, ніж та держава, в якій подається клопотання про визнання і виконання таких рішень у спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (стаття I). Нью-Йоркська конвенція 1958 року є чинною як для України (держави визнання та виконання арбітражного рішення), так і для Республіки Польща(держави, арбітраж на території якої ухвалив рішення). Нью-Йоркська конвенція 1958 року зобов`язує державу, що її підписала, визнавати іноземні арбітражні рішення обов`язковими та виконувати їх. До визнання та виконання іноземних арбітражних рішень не повинні застосовуватися істотно більш обтяжливі умови, ніж ті, які існують для визнання і виконання «внутрішніх» рішень (стаття III). У Нью-Йоркській Конвенції 1958 року встановлені однакові для всіх держав-учасниць вичерпні, такі, що не підлягають розширеному тлумаченню, переліки: по-перше, документів, які сторона має надати органу «компетентної влади» у разі звернення з клопотанням про визнання і примусове виконання арбітражного рішення, і, по-друге, підстав, з яких компетентний суд може відмовити у визнанні і виконанні арбітражного рішення. Статтею II Нью-Йоркської Конвенції визначено, що кожна Договірна Держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, що виникли або можуть виникнути між ним у зв`язку з якимось конкретним договірним чи іншим правовідношенням, об`єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Термін «письмова угода» включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписану сторонами, чи таку, що міститься в обміні листами або телеграмами». Пунктом «b» ч. 1 ст. IVНью-Йоркської Конвенції та ст. 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що сторона, яка спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди, зазначеної в статті 7, або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову. Статтею III Нью-Йоркської конвенції передбачено, що кожна Договірна сторона визнає арбітражні рішення обов`язковими та приводить їх до виконання відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитується визнання ти приведення до виконання цих рішень на умовах, викладених у цій Конвенції. Разом з тим, Нью-Йоркська конвенція, презюмуючи обов`язковість арбітражного рішення, передбачає вичерпний перелік підстав, за яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення. Так, згідно з положеннями ст. V Нью-Йоркської конвенції у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно направлено, тільки якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем де запитується визнання та виконання докази того, що: сторони Угоди, зазначеній у статті II, були за застосованим до них законом, в будь-якій мірі недієздатні або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки, за законом країни, де рішення було винесено;сторона, проти якої вона винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших причин не могла подати свої пояснення; вказане рішення винесено щодо спору, не передбаченому або що не підпадає під умови арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим, однак, що якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнана і приведена до виконання; склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді сторін чи, за відсутності такого, не відповідали закону тієї держави, де мав арбітраж; рішення ще не стало остаточним для сторін або було скасовано або призупинено виконанням компетентною владою країни, де воно було винесене, або країни, закон якої застосовується. Згідно з ч. 2 п.п. а) зазначеної Конвенції у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо компетентна влада держави, в якій вона запитується визнання та приведення до виконання знайде, що - об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни, або визнання та виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни. Аналогічні підстави для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання арбітражного рішення містяться у ч.2 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж України», та в ч. 1 п. 2 п.п. а) ст. 478 ЦПК України. Як убачається із матеріалів справи, умовами угоди від 15.04.2010 року стосовно договору позики для фінансування спільної діяльності на родовищі «Сахалінське» в Харківській області в Україні визначено, що будь-які суперечки, які виникають із договору та цієї Угоди, будуть вирішуватися, зокрема, Арбітражним судом при Національній господарській палаті у м. Варшаві, згідно з Регламентом цього Суду. Процедура арбітражу буде здійснюватися польською мовою. Отже, Арбітражний суд при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві був уповноважений розглядати спір у справі СА 219/13 між стягувачем та боржником та правомірно виніс Рішення. Порушуючи перед судом питання про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15 травня 2014 року у справі № СА 219/13, стягувач додав до клопотання належним чином завірені нотаріусом Республіки Польщі Гжегожем Рогалею копію арбітражної угоди, яка була погоджена сторонами; копію рішення Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві від 15.05.2014 року у справі № СА 219/13, які в перекладі на українську мову засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Настасенко О.М., та Доповнення № 2 від 20.09.2005 року до Договору про позику на фінансування пошукових робіт на родовищі «Сахалінське» у Харківській області в Україні № 839/2001 від 25.04.2001 року. Також, стягувачем надано підтвердження, що Арбітражне рішення було прийнято 15.05.2014 року, скріплене підписами голови суду та генерального секретаря, а також печаткою суду, що підтверджує, що рішення відповідає усім встановленим регламентом умовам та є остаточним. При цьому слід зазначити, що на підставі презумпції чинності і дійсності Арбітражного рішення відповідно до норм Конвенції та її положень, при зверненні до суду першої інстанції з даним клопотанням стягувач зобовязаний був подати лише належним чином засвідчені Арбітражне рішення та арбітражне застереження із засвідченими перекладами на українську мову. Окрім того, на стягувача не покладено обов`язку щодо підтвердження набрання Арбітражним рішенням законної сили шляхом надання суду відповідних додаткових офіційних документів. На рівні внутрішнього законодавства правило обов`язковості визнання та виконання арбітражного рішення при поданні до компетентного суду письмового клопотання закріплено у частині першій статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном (стаття 1). Частиною 2 статті 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" встановлено, що сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди, зазначеної в статті 7, абоналежним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську мову. Будь-які додаткові вимоги до документів, передбачених Нью-Йоркською конвенцією 1958 року, або витребування додаткових документів є прямим порушенням Конвенції. Крім того, інститут визнання і виконання іноземного арбітражного рішення не передбачає, що арбітражне рішення, винесене в одній державі, повинно бути виконуваним (мати силу виконавчого документа) у цій державі, як необхідна передумова для його визнання і примусового виконання на території інших держав. Такий правовий висновок, висловлений Верховним Судом в постанові від 24 жовтня 2018 року у справі№ 264/1297/17. Доводи скаржника про те, що постановаПленуму Верховного Суду України № 12 прямо встановлює необхідність долучення до клопотання про визнання арбітражного рішення доказів на підтвердження набрання відповідного рішення законної сили не приймаються колегію суддів до уваги з огляду на те, що у даній постанові Верховний Суд України акцентував увагу на тому, що до відповідного клопотання повинні бути додані саме ті документи, які передбачені відповідним міжнародним договором, однак Конвенцією обов`язковість подання таких документів не передбачена. Відповідно до ч. 1 параграфу 41 Арбітражних правил Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві, які вступили в закону силу 01.01.2007 року, арбітражне рішення, винесене арбітражним судом відповідно до зазначених правил, є остаточним і обов`язковим для сторін арбітражного розгляду. Пунктом 4 параграфу 45 зазначених Правил визначено, що дата остаточного арбітражного рішення - день підписання остаточного арбітражного рішення одноособовим арбітром, а якщо склад Арбітражу складається із трьох арбітрів - день підписання остаточного арбітражного рішення другим із них. У листі Арбітражного суду від 26.09.2016 року за номером СА 219/13 зазначено, що згідно п. 4 параграфу 45 Регламенту Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві, датою рішення, винесеного арбітражем у складі трьох арбітрів, є дата підписання такого рішення другим з них, що у справі, яка розглядається, відбулося 15.05.2014 року. Рішення було скріплене підписами голови суду і генерального секретаря, а також печаткою суду, що підтверджує, що рішення відповідає усім встановленим регламентом умовам та є остаточним. За таких обставин матеріали справи підтверджують, що з 15.05.2014 року арбітражне рішення є чинним та є обов`язковим для сторін. Тобто, Арбітражний суд фактично підтвердив, що Арбітражне рішення оформлене у відповідності до всіх вимог, встановлених щодо набрання таким рішенням статусу остаточного. Регламент Арбітражного суду не передбачає необхідності отримання будь-яких додаткових доказів, якими б підтверджувався факт набрання таким рішенням законної сили. Також, слід відмітити, що у рішенні Арбітражного суду при Національній торгово-промисловій палаті у Варшаві у справі № СА 219/13 від 15.05.2014 року зазначено, що вирішення спору між сторонами здійснювалось згідно законодавства Республіки Польща. Отже, застосування законодавства Республіки Польща було погоджено сторонами (параграф 13 угоди № 3 від 15.04.2010 року до договору), що виключає можливість застосування до вирішення спору матеріального права України, в тому числі актів НБУ щодо встановлення розмірів процентної ставки за зовнішніми запозиченнями резидентів. Окрім того, нормативними актами НБУ визначено вимоги до укладення, реєстрації та виконання договорів позики, укладених із нерезидентами, в той час коли порушене стягувачем питання стосується можливості виконання Арбітражного рішення. Також слід відмітити, що під публічним порядком розуміється правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Як зазначалось вище, відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Підстави відмови в наданні дозволу на примусове виконання арбітражного рішення передбачені, зокрема, пунктом b частини другої статті V Конвенції. Так, у визнанні і наданні згоди на примусове виконання арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо уповноважений орган державної влади країни, в якій вирішується питання про визнання та виконання арбітражного рішення прийде до висновку, що визнання та надання згоди на примусове виконання арбітражного рішення суперечить публічному порядку такої країни. Аналогічне положення міститься у пункту 2 частини 2 статті 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Конвенція та законодавство України не містять вичерпного визначення публічного порядку як підстави для відмови в наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного арбітражу. Аналогічна ситуація склалася і в законодавстві інших держав-учасниць Конвенції. В той же час, відповідно до пункту 12 Постанови Верховного Суду України № 12 від 24 грудня 1999 року "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" під публічним порядком у тих випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Отже, сама по собі відсутність(прогалини) в національному законодавстві норм, аналогічних нормам застосованого іноземного права, не може вважатись порушенням публічного порядку України. У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" також роз`яснено, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни. Вирішуючи питання про надання дозволу на примусове виконання рішення, суд не може оцінювати, чи законним є прийняте рішення, обговорювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції правильно зазначив, що посилання боржника на те, що відсотки за користування коштами за договором позики не могли перевищувати 11% річних за весь час користування ними, стосується розгляду справи й ухвалення рішення по суті спору, а тому перевірка цих обставин не є компетенцією суду при розгляді клопотання про визнання і виконання на території України рішення іноземного суду. Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність застосування Двостроннього Договору колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень статтей 49 та 51 Двостроннього договору, дані положення підлягають застосуванню виключно щодо питань, пов`язаних із визнанням та виконанням рішень національних судів України та Республіки Польша, а не рішень міжнародних комерційних арбітражів. При цьому, ЦПК чітко розмежовує процедуру визнання і надання дозволу на виконання рішень іноземних судів від процедури визнання і надання дозволу на виконання рішень міжнародних комерційних арбітражі. Окрім того, норми Конвенції мають спеціальний характер для цілей регулювання питань, пов`язаних з визнанням і наданням дозволів на виконання в Україні рішень міжнародних комерційних арбітражів, а тому положення Двостроннього Договору не можуть бути застосовані до процедури визнання і надання дозволу на виконання в Україні Арбітражного рішення. Також не можуть бути взяті до уваги доводи скаржника про те, що виправляючи описки в оскаржуваній ухвалі, суд першої інстанції, вийшов за межі своїх повноважень та по суті змінив резолютивну частину Арбітражного рішення з огляду на те, що виправлення описок (помилок, зумовлених неправильним написанням слів, цифр тощо) суд вправі здійснювати з власної ініціативи або ж на підставі заяви учасника справи. Окрім того, виправлення судом описок не може бути підставою для скасування судового рішення в розумінні положень статті 376 ЦПК України. Висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають вимогам закону і підтверджуються матеріалами справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду про задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Кваші Михайла Миколайовича в інтересах Приватного акціонерного товариства "Девон" залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 16 липня 2020 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль