Постанова 4818 № 642/6911/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «20» липня 2020 року м. Харків справа № 642/6911/18-ц провадження № 22ц/818/3482/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , представник позивачки ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , третя особа Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року в складі судді Пашнєва В.Г. в с т а н о в и в: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова про стягнення суми неустойки за прострочення сплати аліментів. Позовна заява мотивована тим, що на примусовому виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова перебуває виконавчий лист № 642/2387/16-ц від 25 серпня 2016 року про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на її користь на утримання неповнолітніх дітей. Вказала, що відповідач аліменти не сплачує, внаслідок чого станом на 01 вересня 2018 року його заборгованість зі сплати аліментів становить 18 986,22 грн, у зв`язку з чим вона має право на стягнення пені за несплату аліментів, яка станом на 09 грудня 2018 року складає 18 986,22 грн. Просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 18 986,22 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року, у якому ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 11 червня 2020 року виправлено описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 6515,24 грн; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави у розмірі 704,80 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 18 986,22 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 6400,00 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що у позові заявлено вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з квітня 2016 року по 01 вересня 2018 року, однак суд на власний розсуд стягнув пеню за період з січня 2017 року по листопад 2018 року. Вказала, що судом помилково обмежено строк прострочення періодичних платежів кількістю днів у місяці, у якому допущено прострочення. Зазначила, що у розрахунку пені, наданому відповідачем, враховано лише період з квітня по липень 2018 року. Вказала, що розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем, є достовірним. Зазначила, що суд безпідставно відмовив їй у задоволенні вимог про відшкодування вартості витрат на правову допомогу у справі, оскільки судом оглядався оригінал ордеру, а також надано додаток до договору про надання правничої допомоги, яким визначено вартість однієї години роботи адвоката та обов`язок складання акту прийому-передачі наданих послуг і умови оплати послуг після набуття рішенням законної сили, та сам акт прийому-передачі послуг; що законом передбачено, що на момент розгляду справи витрати на правову допомогу можуть бути ще не сплачені, але у сторони виник обов`язок їх сплатити в обсязі отриманих послуг; що зазначені витрати є співмірними зі складністю справи та її значенням, та заяви про їх зменшення відповідач не надавав. 16 липня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 електронною поштою надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він погодився з судовим рішенням, а апеляційну скаргу вважав необгрунтованою. При цьому зазначив, що в позові не вказано початкову та кінцеву часову межу розрахунку штрафних санкцій за прострочення аліментних платежів. В судовому рішенні навпаки наведено належну для розрахунку штрафних санкцій формулу та здійснено розрахунок за умови дотримання значень формули з урахуванням кожної суми та періоду окремо. Вказав, що законом передбачено строк позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) один рік. Тому, період для розрахунку пені повинен починатися з 04 грудня 2017 року, що становить, на його думку, 5063, 21 грн. Посилався на те, що позивачка не вправі вимагати від нього сплати за надання правової допомоги, оскільки документів, що підтверджують оплату послуг адвоката, нею не надано. Вказав, що адвокат надав ордер, за яким він приймав участь у виконавчому провадженні. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати в частині стягнення пені. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів, а загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць), виходячи з кількості днів у місяці; у стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено, оскільки не надано оригіналу ордеру та доказів оплати наданих послуг. Проте, з таким висновком неможливо повністю погодитися, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебуває виконавче провадження за № 53820626 з примусового виконання виконавчого листа № 642/2387/16-ц від 25 серпня 2016 року, виданого Ленінським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частини всіх доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця і до дня повноліття дитини, починаючи з 26 квітня 2016 року; виконавчого листа № 642/5257/17 від 21 лютого 2018 року, виданого Ленінським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі ј частини всіх доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця і до дня повноліття дитини, починаючи з 19 жовтня 2017 року (а. с. 4). Як вбачається з розрахунків заборгованості зі сплати аліментів, складених державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області 09 серпня 2018 року № 41087 та 04 вересня 2018 року № 46895, заборгованість ОСОБА_3 станом на 01 вересня 2018 року складає 18 986,22 грн (а. с. 6, 31). З вказаних розрахунків та поштових квитанцій вбачається, що ОСОБА_3 сплачено аліменти у розмірі 1000,00 грн у лютому 2017 року (16 лютого 2017 року), 3000,00 грн - у березні 2018 року (30 березня 2018 року) та 3000,00 грн - у травні 2018 року (31 травня 2018 року) (а. с. 32-33). Також, 07 травня 2016 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 аліменти у розмірі 500,00 грн, що підтверджується копією її розписки (а. с. 59). Крім того, боржником здійснювались поштові перекази коштів на ім`я ОСОБА_1 : 12 червня 2017 року у розмірі 1000,00 грн, 26 жовтня 2017 року - 3000,00 грн, 30 жовтня 2017 року - 3000,00 грн, 08 листопада 2017 року - 3000,00 грн, 18 грудня 2017 року - 3000,00 грн та 30 листопада 2018 року - 3000,00 грн, що підтверджується копіями поштових квитанцій (а. с. 32-33). Однак, як вбачається з відповідей Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» від 11 червня 2018 року № 21-Г-21988 та 06 липня 2018 року № 21-59 поштові перекази на ім`я ОСОБА_1 № 0041 на суму 1000,00 грн, №0117 на суму 3000,00 грн, № 0137 на суму 3000,00 грн, № 0050 на суму 3000,00 грн, №0123 на суму 3000,00 грн повернуті за закінченням терміну зберігання відправнику та виплачені ОСОБА_3 (а. с. 57-58). У січні та лютому 2019 року ОСОБА_3 також переказував аліменти на ім`я ОСОБА_1 поштовими переказами, які нею не отримані, про що свідчить відповідь Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» від 05 квітня 2019 року № 21-06/219 (а. с. 88). Поштовий переказ від ОСОБА_3 на суму 3000,00 грн від 06 березня 2019 року ОСОБА_1 отримала 21 березня 2019 року (а. с. 103). 04 березня 2019 року, 27 березня 2019 року, 11 квітня 2019 року начальником Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області повідомлено ОСОБА_3 , що до розрахунків заборгованості за аліментами не включено суми коштів, сплачених ним поштовими переказами, які ОСОБА_1 не отримувала. Роз`яснено його право сплачувати аліменти на відповідний рахунок з обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби шляхом поштового переказу за фактичним місцем проживання ОСОБА_3 або на реквізити стягувача згідно її заяви (а. с. 73, 90-91, 92-93). Адреса фактичного місця проживання ОСОБА_1 відповідачу відома, він зазначав її у заяві про призначення житлової субсидії, з якою звертався до відділу соціальних допомог Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради (а. с. 96). Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2019 року відмовлено у задоволені скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківської області Грар Ю.В. щодо обчислення розміру заборгованості зі сплати аліментів. При розгляді вказаної скарги судом встановлено, що дії державного виконавця щодо неврахування сум аліментів, які направлені поштовими переказами, однак не отримані стягувачкою, є правомірними. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від ІНФОРМАЦІЯ_1 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 180 СК Українивстановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Згідно з частиною першою статті 196 СК Україниу разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо. Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною. Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. У разі виплати аліментів частинами необхідно зазначити, що, якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання. У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1%. Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості. У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц. У справі № 333/6020/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і вважала, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Крім того, аналогічно вирішено питання у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18), проте помилково наведено формулу, за якою обчислення пені за сплату або прострочення сплати аліментів передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день прострочення сплати аліментів. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 з 2016 року нерегулярно сплачував аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з їх сплати, яка станом на 01 вересня 2018 року складала 18 986,22 грн. При цьому, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції та її перегляду апеляційним судом не вказав обставин, які б виключали його вину у несплаті аліментів. Доказів поважності причин несплати ОСОБА_3 аліментів, які б виключали його вину в утворенні заборгованості та можливість стягнення пені, суду не надано. Посилання відповідача на сплату ним аліментів шляхом здійснення поштових переказів на ім`я ОСОБА_1 є безпідставними та не свідчать про відсутність його вини в утворенні заборгованості, оскільки зазначені поштові перекази ОСОБА_1 не отримувала, та вони повернуті платнику. Відповідач, будучи обізнаним про рішення суду щодо стягнення з нього аліментів та про те, що ОСОБА_1 не отримує від нього поштових переказів, не був позбавлений можливості з метою уникнення утворення заборгованості переказати аліменти на рахунок виконавчої служби, депозит нотаріуса, банківський рахунок тощо, однак таким правом не скористався. Отже, суд не може врахувати суми коштів, які направлені поштовими переказами ОСОБА_1 , але не отримані нею, у рахунок сплати боржником аліментів. Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача пеню у розмірі 18 986,22 грн, який дорівнює розміру заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 вересня 2018 року. При цьому, період, за який позивачка просила стягнути неустойку, у позовній заяві чітко не визначений. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що просила стягнути неустойку за період з квітня 2016 року по 01 вересня 2018 року. При цьому, з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, який міститься у матеріалах справи, вбачається, що вказану суму заборгованості розраховано з січня 2017 року по вересень 2018 року. Заборгованість станом на 31 грудня 2016 року зазначена загальною сумою у розмірі 4618,67 грн. Проте, розрахунок не містить відомостей щодо розміру щомісячних платежів, які мали бути сплачені боржником з квітня 2016 року по грудень 2016 року, сум сплачених коштів чи даних щодо несплати. У зв`язку з чим, суд позбавлений можливості на підставі вказаного розрахунку обчислити розмір пені за несплату аліментів за період з квітня 2016 року по грудень 2016 року. Таким чином, судова колегія вважає за необхідне здійснити розрахунок суми неустойки за період з 01 січня 2017 року по 01 вересня 2018 року. Водночас, з розрахунком пені суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки суд виходив з того, що неустойка (пеня) за один місяць рахується як заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1% пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість, а загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць). Такий розрахунок є помилковим, оскільки пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, розрахунок пені, який відповідає вимогам статті 196 СК України, слід проводити за формулою: розмір заборгованості за місячним платежем помножений на 1% помножений на кількість днів прострочення з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, до дня, що передує ухваленню рішення судом першої інстанції (15 березня 2020 року). При цьому, судова колегія враховує, що відповідачем здійснено сплату аліментів у розмірі 1000,00 грн у лютому 2017 року (16 лютого 2017 року), 3000,00 грн - у березні 2018 року (30 березня 2018 року) та 3000,00 грн - у травні 2018 року (31 травня 2018 року). Оскільки станом на 31 грудня 2016 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів складала 4618,67 грн, судова колегія вважає, що суми, сплачені 16 лютого 2017 року у розмірі 1000,00 грн, 30 березня 2018 року - 3000,00 грн, та 618,67 грн з суми 3000,00 грн, сплаченої 31 травня 2018 року, мають бути зараховані у рахунок погашення цієї частини боргу. Таким чином, з 3000,00 грн, сплачених 31 травня 2018 року, залишається сума 2381,33 грн (3000,00-618,67), за рахунок якої суд вважає погашеними аліментні платежі за січень 2017 року у розмірі 506,70 грн, лютий 2017 року - 506,70 грн, березень - 506,70 грн, квітень 2017 року - 506,70 грн (2381,33-506,7-506,7-506,7-506,7 = 354,53), а також 354,53 грн з платежу, який мав бути вчинений у травні 2017 року у розмірі 533,10 грн. Отже, виходячи з обсягу заявлених позивачкою вимог, керуючись даними щодо заборгованості ОСОБА_3 за аліментами, які містяться в розрахунку державного виконавця від 04 вересня 2018 року, враховуючи часткове погашення заборгованості, судова колегія вважає за необхідне навести наступний розрахунок пені за несплату аліментів: Січень 2017 року: сума боргу 506,70 грн х 1% х 484 дні (з 01 лютого 2017 року по 30 травня 2018 року, коли сплачено 3000,00 грн, за рахунок яких частково погашено заборгованість) = 2452,43 грн. Частиною 1 статті 196 СК Українибезальтернативно встановлено обмеження розміру стягнення судом неустойки (пені) - не більше 100 відсотків заборгованості за аліментами. Оскільки сума неустойки (пені) не може перевищувати 100 відсотків заборгованості за аліментами, неустойка (пеня) за січень 2017 року обмежується 506,70 грн. Лютий 2017 року: сума боргу 506,70 грн х 1% х 456 днів (з 01 березня 2017 року по 30 травня 2018 року, коли сплачено 3000,00 грн, за рахунок яких частково погашено заборгованість) = 2310,55 грн. Неустойка (пеня) за лютий 2017 року = 506,70 грн. Березень 2017 року: сума боргу 506,70 грн х 1% х 425 днів (з 01 квітня 2017 року по 30 травня 2018 року, коли сплачено 3000,00 грн, за рахунок яких частково погашено заборгованість) = 2153,48 грн. Неустойка (пеня) за березень 2017 року = 506,70 грн. Квітень 2017 року: сума боргу 506,70 грн х 1% х 395 днів (з 01 травня 2017 року по 30 травня 2018 року, коли сплачено 3000,00 грн, за рахунок яких частково погашено заборгованість) = 2001,47 грн. Неустойка (пеня) за квітень 2017 року = 506,70 грн. Травень 2017 року: сума боргу 533,10 грн х 1% х 364 дні (з 01 червня 2017 року по 30 травня 2018 року, коли сплачено 3000,00 грн, за рахунок яких частково погашено заборгованість) = 1940,48 грн. Неустойка (пеня) за травень 2017 року = 533,10 грн. Червень 2017 року: сума боргу 533,10 грн х 1% х 989 днів (з 01 липня 2017 року по 15 березня 2020 року) = 5272,36 грн. Неустойка (пеня) за червень 2017 року = 533,10 грн. Липень 2017 року: сума боргу 779,52 грн х 1% х 958 днів (з 01 серпня 2017 року по 15 березня 2020 року) = 7467,80 грн. Неустойка (пеня) за липень 2017 року = 779,52 грн. Серпень 2017 року: сума боргу 635,05 грн х 1% х 927 днів (з 01 вересня 2017 року по 15 березня 2020 року) = 5886,91 грн. Неустойка (пеня) за серпень 2017 року = 635,05 грн. Вересень 2017 року: сума боргу 893,55 грн х 1% х 897 днів (з 01 жовтня 2017 року по 15 березня 2020 року) = 8015,14 грн. Неустойка (пеня) за вересень 2017 року = 893,55 грн. Жовтень 2017 року: сума боргу 1070,04 грн х 1% х 866 днів (з 01 листопада 2017 року по 15 березня 2020 року) = 9266,55 грн. Неустойка (пеня) за жовтень 2017 року = 1070,04 грн. Листопад 2017 року: сума боргу 1335,09 грн х 1% х 836 днів (з 01 грудня 2017 року по 15 березня 2020 року) = 11 161,35 грн. Неустойка (пеня) за листопад 2017 року = 1335,09 грн. Грудень 2017 року: сума боргу 1498,71 грн х 1% х 805 днів (з 01 січня 2018 року по 15 березня 2020 року) = 12 064,62 грн. Неустойка (пеня) за грудень 2017 року = 1498,71 грн. Січень 2018 року: сума боргу 1344,35 грн х 1% х 774 дні (з 01 лютого 2018 року по 15 березня 2020 року) = 10 405,27 грн. Неустойка (пеня) за січень 2018 року = 1344,35 грн. Лютий 2018 року: сума боргу 1364,68 грн х 1% х 746 днів (з 01 березня 2018 року по 15 березня 2020 року) = 10 180,51 грн. Неустойка (пеня) за лютий 2018 року = 1364,68 грн. Березень 2018 року: сума боргу 1447,99 грн х 1% х 715 днів (з 01 квітня 2018 року по 15 березня 2020 року) = 10 353,13 грн. Неустойка (пеня) за березень 2018 року = 1447,99 грн. Квітень 2018 року: сума боргу 1465,91 грн х 1% х 684 дні (з 01 травня 2018 року по 15 березня 2020 року) = 10 026,82 грн. Неустойка (пеня) за квітень 2018 року = 1465,91 грн. Травень 2018 року: сума боргу 1487,04 грн х 1% х 654 дні (з 01 червня 2018 року по 15 березня 2020 року) = 9725,24 грн. Неустойка (пеня) за травень 2018 року = 1487,04 грн. Червень 2018 року: сума боргу 1567,54 грн х 1% х 624 дні (з 01 липня 2018 року по 15 березня 2020 року) = 9781,45 грн. Неустойка (пеня) за червень 2018 року = 1567,54 грн. Липень 2018 року: сума боргу 1592,54 грн х 1% х 593 дні (з 01 серпня 2018 року по 15 березня 2020 року) = 9443,76 грн. Неустойка (пеня) за липень 2018 року = 1592,54 грн. Серпень 2018 року: сума боргу 1592,54 грн х 1% х 562 дні (з 01 вересня 2018 року по 15 березня 2020 року) = 8950,07 грн. Неустойка (пеня) за серпень 2018 року = 1592,54 грн. Отже, загальний розмір неустойки (пені) складає: 506,70 + 506,70 + 506,70 + 506,70 + 533,10 + 533,10 + 779,52 + 635,05 + 893,55 + 1070,04 + 1335,09 + 1498,71 + 1344,35 + 1364,68 + 1447,99 + 1465,91 + 1487,04 + 1567,54 + 1592,54 + 1592,54 = 21 167,55 грн. Таким чином, сума пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року становить 21 167,55 грн, а не 6515,24 грн, як нараховано судом першої інстанції. Однак, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 просила стягнути на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 18 986,22 грн. Оскільки суд згідно принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства позбавлений можливості вийти за межі заявлених позовних вимог, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню на суму 18 986,22 грн. Крім того, розмір пені не може бути більшим ніж заборгованість за аліментами. Аналізуючи встановлені обставини справи судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції не повною мірою дослідив і надав належну оцінку поданим доказам, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог. Отже, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню в цій частині, а позов ОСОБА_1 задоволенню в цій частині з підстав, зазначених вище. Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу судова колегія виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляв адвокат Голубцов В.А., який діяв на підставі ордеру ХВ № 909000017 від 11 вересня 2017 року та договору від 10 березня 2017 року з додатковою угодою від 10 вересня 2018 року (а. с. 9, 148). З остаточного розрахунку судових витрат вбачається, що адвокатом фактично витрачено: 1 годину - на звернення до органів ДВС та отримання письмового доказу, розрахунку заборгованості за аліментами; 2 - години на аналіз судової практики, складання та подання позову, 2 - години на збирання доказів, 2 години - на складання відповіді на відзив, 1 годину участь у судовому засіданні. Оскільки згідно умов договору про надання правової допомоги вартість однієї години робочого часу адвоката дорівнює 800,00 грн, та гонорар сплачується за фактично витрачений час, за 8 годин роботи підлягає сплаті 800,00 х 8 = 6400,00 грн (а. с. 97). На підтвердження обсягу наданих послуг до суду першої інстанції надано акт від 02 березня 2020 року прийому-передачі послуг з надання правової/правничої допомоги за договором від 10 березня 2017 року та додатковою угодою від 10 вересня 2018 року, з якого вбачається, що адвокатом надано вищезазначені послуги вартістю 6400,00 грн, які підлягають сплаті на рахунок ОСОБА_2 у банківській установі після набуття законної сили судовим рішенням (а. с. 147). Додатковою угодою від 10 вересня 2018 року до договору про надання правової/правничої допомоги від 10 березня 2017 року передбачено, що оплата за надання послуг бюро визначена домовленістю між сторонами у розмірі 800,00 грн за годину роботи адвоката, та здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок бюро, відкритий у банківській установі після набуття законної сили рішенням, що буде прийнято компетентним судом за наслідками наданої правничої допомоги (а. с. 148). За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами. Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Яка вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надала доказів оплати правничої допомоги, зокрема, квитанції, чеку, платіжного доручення або іншого банківського документу тощо. Доводи ОСОБА_1 , що законом передбачено, що на момент розгляду справи витрати на правову допомогу можуть бути ще не сплачені, але у сторони виник обов`язок їх сплатити в обсязі отриманих послуг, судова колегія відхиляє, оскільки чинне законодавство надає учаснику справи можливість подати докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, однак за умови, якщо до судових дебатів про це подана відповідна заява. З матеріалів справи не вбачається, що позивачка заявляла про те, що нею будуть подані у строки, передбачені частиною восьмої статті 141 ЦПК України, додаткові докази про понесені судові витрати. Враховуючи відсутність у матеріалах справи заяви позивачки про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, підстав для застосування правил частини 8 статті 141 ЦПК України у даному випадку не вбачається. За таких умов, оскільки доказів оплати послуг з надання правової допомоги до ухвалення рішення у справі позивачкою не надано та не заявлено про їх надання протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача понесених нею витрат на правову допомогу. Також, не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_1 про стягнення послуг з надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 3200,00 грн з тих самих підстав. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 по суті позовних вимог задоволено, судовий збір, що підлягав сплаті за її подання у розмірі 1057,20 грн, необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь держави. Судові витрати на правову допомогу, понесені ОСОБА_3 , залишаються віднесеними за його рахунок, оскільки позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року скасувати в частині стягнення пені. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова в частині стягнення пені задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 18 986, 22 грн пені за прострочення сплати аліментів. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1057, 20 грн судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року.