Постанова Харківський апеляційний суд № 644/656/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «20» липня 2020 року м. Харків справа № 644/656/20-ц провадження № 22ц/818/3650/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», відповідачка ОСОБА_1 , третя особа Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 березня 2020 року в складі судді Ізмайлова І.К. в с т а н о в и в: У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідачка є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються товариством. Зазначив, що типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам було офіційно опубліковано товариством в газеті «Слобідський край» № 156 від 31 грудня 2016 року та розміщений на офіційному сайті товариства. Фактом згоди про приєднання до умов договору є сплачений рахунок (квитанція) за поставлений природний газ, а також факт фактичного споживання природного газу. За даними оператора ГРМ фактичне постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок 1310451303) та оплата фактично спожитого газу здійснюється ОСОБА_1 . Вказав, що внаслідок систематичного нехтування боржницею своїх обов`язків щодо повної та своєчасної оплати послуг з газопостачання утворилася заборгованість, яка за період з 01 грудня 2015 року по 30 вересня 2019 року склала 21 217,24 грн та не погашена станом на момент подання даного позову. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» заборгованість за період з 01 грудня 2015 року по 30 вересня 2019 року в сумі 21 217,24 грн та судові витрати в розмірі 2102,00 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 березня 2020 року та додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» заборгованість за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 3469,78 грн, в задоволенні решти вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» - відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2102,00 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 343,68 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначила, що через відсутність договірних відносин 03 квітня 2017 року газопостачання до її домоволодіння припинено; суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки товариство просив стягнути заборгованість за період з 01 грудня 2015 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 21 217,24 грн, але судом стягнуто за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року; що відповідно до розрахунку заборгованості за період з січня 2017 року по грудень 2019 року мається переплата за послуги газопостачання у розмірі 2523,12 грн. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка несвоєчасно вносила плату за послуги з газопостачання, внаслідок чого у неї за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 3469,00 грн, яка підлягає стягненню. Проте, повністю з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг, які надає Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут». Її особовий рахунок - НОМЕР_1 . Із розрахунку заборгованості за період з 01 грудня 2015 року по 30 вересня 2019 року вбачається, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість в розмірі 21 217,24 грн за спожиті послуги, які надає позивач (а.с.3). Як вбачається з відповіді Управління паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації № К934/УЛ/03 від 13 березня 2017 року за даними обліку Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз» за адресою: м. Харків, проїзд Гур`ївський № 5 обліковується споживач природного газу ОСОБА_2 , який згідно з інформацією Управління праці та соціального захисту населення помер 04 листопада 2015 року. Починаючи з 2014 року, жодної оплати за надані послуги з газопостачання не здійснено, доступу для зняття показань лічильника газу працівникам підприємства не надається. Заборгованість за спожитий природний газ станом на 31 січня 2017 року на показання лічильника газу 98 869 м3, що розраховані, виходячи з групи споживання згідно з вимогами Кодексу, складає 26 010,99 грн. Таким чином, на даний час між Публічним акціонерним товариством «Харківміськгаз» та споживачами послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 відсутні договірні відносини, що суперечить вимогам Кодексу та Правил постачання природного газу. Саме через відсутність договірних відносин, 26 січня 2017 року з метою вирішення питання з подальшого газопостачання працівники товариства виїздили за вказаною адресою, однак ОСОБА_1 до території домоволодіння доступ не надала, але надала письмову заяву, у якій зазначила, що у термін до 30 березня 2017 року усуне вказані порушення, у тому числі, нею буде вирішено питання щодо існуючого боргу. У разі невиконання ОСОБА_1 існуючих порушень, після 30 березня 2017 року підприємством будуть вжиті заходи з припинення газопостачання з урахуванням вимог чинного законодавства (а.с.27). До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала копію відповіді Управління паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації № К2537-УЛ/03 від 18 липня 2017 року, з якого вбачається, що 03 квітня 2017 року газопостачання до домоволодіння за вказаною адресою припинено, заборгованість за спожитий природний газ на час відключення складає 30 364,47 грн (а.с.55). В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема, права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов`язує. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до статі 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством (частина друга статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2496, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України. За договором постачання природного газу постачальник зобов`язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов`язками - факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил. Згода споживача про приєднання до умов договору підтверджується фактом споживання природного газу, визначеного Оператором ГРМ згідно пункту 13 розділу ІІІ Правил. Матеріали справи свідчать про те, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» укладений договір, що підтверджується фактичним споживанням відповідачкою природного газу і часткової оплати його вартості шляхом акцептування останньою. Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати сплати грошей за надані послуги. Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з положень частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Матеріали справи свідчать про те, що заборгованість у ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківгаззбут» за спожитий природний газ за період з 01 грудня 2015 року по 30 грудня 2019 року склала 21 217,24 грн, яку нею не погашено (а. с. 3). До суду першої інстанції ОСОБА_1 подала заяву про застосування строку позовної давності, яку судом першої інстанції задоволено і на підставі положень статей 253, 267, 261 ЦПК України правомірно застосовано строк позовної давності з 01 січня 2017 року з урахуванням звернення товариства до суду. Правильно розраховано суму заборгованості за цей період в розмірі 3469,78 грн з відрахуванням частково погашеної та зазначено період, який вказано в розрахунку заборгованості, що міститься на аркуші справи №

3. Доводи та вимоги ОСОБА_1 , які містяться в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Газопостачання припинено не тільки у зв`язку з відсутністю договірних відносин, оскільки договір укладено з ОСОБА_2 , який помер у листопаді 2015 року, а також у зв`язку з наявністю заборгованості. При визначенні суми та періоду для стягнення заборгованості суд першої інстанції правомірно виходив з доказів, поданих товариством з урахуванням статті 13 ЦПК України. Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року.