Постанова 4809 № 404/2470/18

ПОСТАНОВА Іменем України 08 липня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/2470/18 провадження № 22-ц/4809/693/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Дуковського О.Л. (суддя-доповідач) суддів: Письменного О.А., Чельник О.І. з участю секретаря: Демешко Л.В. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», інтереси якого представляють за довіреністю - Чепіга Дмитро Олексійович , Крилова Олена Леонідівна ; відповідач - ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Комякова О.Д. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 серпня 2019 року, у складі головуючого судді Драного В.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову банк зазначав, що відповідно до кредитного договору № б/н від 14.07.2006 відповідач отримав кредит у розмірі 2300,00 грн. у вигляді встановлено кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п. 3.2., п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.Ua/terms/pages/70/ з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.5.5 Правил користування платіжною карткою. Позивач вказував, що у порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 31.03.2018 року заборгованість відповідача по кредиту складала - 13020,75 грн., а саме: 1760,12 грн. - заборгованість за кредитом; 10164,40 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 596,23 грн. - штраф (процентна складова). Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 13020,75 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 серпня 2019 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 13 020,75 грн. за кредитним договором № б/н від 14.07.2006 та судові витрати у розмірі - 1762,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач, інтереси якого представляє адвокат Комякова О.Д., подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 10164,40грн., в частині стягнення штрафу у розмірі 500,00 грн. (фіксована частина) та штрафу у розмірі 596,23 грн. (процентна складова) та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1760,12 грн. просить залишити без змін. Вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Зазначає, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом першої інстанції, тобто справа була розглянута фактично без повідомлення відповідача, чим порушено норми процесуального права. Щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом та штрафів посилається на безпідставність таких стягнень, оскільки анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма кредитного договору, а будь - якого іншого договору відповідач не підписував і не був належним чином проінформований про умови кредитування за конкретним кредитним договором. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11.03.2020 відкритого апеляційне провадження у справі. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Справу призначено до розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, адвоката Комякової О.Д., яка підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити, пояснення представника позивача ОСОБА_4 , який просив відмовити у задоволенні скарги, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення скарги у повному обсязі. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам з таких підстав. Задовольняючі позов суд першої інстанції послався на те, що позивачем доведено факт порушення відповідачем умов договору щодо погашення заборгованості за кредитним договором, а тому має право вимагати повернення позики та сплати процентів. Колегія суддів, не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 14.07.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № б/н, який складається із заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Тарифами банку. За умовами вказаного договору позивач надав відповідачу кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що відповідає строку дії картки. Кредит надано у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі - 2300,00 грн. (а.с. 7). Правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк» з 17.07.2009 є ПАТ КБ «ПриватБанк», а з 21.05.2018 змінено на АТ КБ «ПриватБанк». Встановлено, що звернувшись із позовною заявою позивач до кредитного договору додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/. Крім того, до позовної заяви позивачем надано розрахунок заборгованості за договором б/н від 14.07.2006, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_3 з якого вбачається, що станом на 31.03.2018 ОСОБА_3 має заборгованість у розмірі - 13020,75 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі - 1760,12 грн., заборгованості за процентами в сумі - 10164,40 грн., заборгованість по судовим штрафам у розмірі - 1096,23 грн. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Умови та правила надання банківських послуг відповідачем не підписано (а.с.8 -13). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути крім тіла кредиту, заборгованість за процентами в тому числі несплачені проценти на прострочену заборгованість та судові штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами ознайомився відповідач і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати штрафів. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (липень 2006 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом ( 24 квітня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи заяву позичальника, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов?язання зі сплати процентів та відповідних штрафів. Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Також, колегія суддів зазначає, що за правилами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) у відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно із частиною третьою 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Розмір, порядок нарахування та виплата процентів за користування кредитом є істотними умовами кредитного договору, який укладається між сторонами в письмовій формі, а тому відсутні правові підстави для стягнення визначеного в розрахунку та позовній заяві розміру процентів та штрафів. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, відповідач має заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 1760, 12 грн., а тому в межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за тілом кредиту, а в задоволенні інших стягнень за кредитним договором слід відмовити. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 серпня 2019 року - скасувати. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1760,12 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 17.07.2020 - складено постанову. Головуючий суддя О.Л. Дуковський Судді О.А. Письменний О.І.Чельник