Постанова 4803 № 199/3311/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2042/20 Справа № 199/3311/19 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря - Лященко С.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», третя особа: Державний реєстратор Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Молчанов Сергій Олександрович про скасування державної реєстрації права власності за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: 22 квітня 2019 року позивач звернулася до суду із даним позовом, в якому просив суд скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійсненої за Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний Банк», ЄДРПОУ 14282829, здійснену на підставі рішення Державного реєстратора Молчанова Сергія Олександровича, Дніпропетровська обласна філія комунального підприємства «Центр державної реєстрації, Дніпропетровська область, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38612861 від 08.12.2017 року. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2007, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Хомич О.М., позивачу належала квартира АДРЕСА_1 . Між ЗАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є ПАТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 (позивачем) було укладено кредитний договір №5764191 від 16.11.2007, згідно зі змістом якого відповідач надав позивачу кредит у сумі 33 370,00 доларів США зі сплатою 11,9 % річних, строком до 16.11.2027 року для придбання нерухомості. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було передано в іпотеку наступне майно: однокімнатна квартира на 8 поверсі 14 поверхового будинку, реєстраційний номер: 20599572, загальна площа: 40,9 кв.м., житлова площа: 24,4 кв.м., адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , про що укладений договір іпотеки № 5764247 від 16.11.2007, посвідчений Хомич О .М. , нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі під №4549. Відповідно до умов п. 1.6 Договору іпотеки за рахунок предмету іпотеки банк має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням в повному обсязі, що визначається відповідно до кредитного договору, договору іпотеки та чинного законодавства України, а також відшкодувати в повному обсязі всі свої витрати, пов`язані із реалізацією прав, що випливають з договору іпотеки, зокрема, пов`язані зі зверненням стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 4.7.1. Договору іпотеки передбачено, зокрема, задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки і є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що також передбачено ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Позивач зазначає, що Молчановим С.О. , державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" (Дніпропетровська область) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38612861 від 08.12.2017 було зареєстровано право власності відповідача на предмет іпотеки. При цьому, як вказує позивач, список акредитованих суб`єктів державної реєстрації, що міститься на сайті Міністерства юстиції, не має посилань на Дніпропетровську обласну філію комунального підприємства «Центр державної реєстрації». Відсутнє у даному списку і безпосередньо КП «Центр державної реєстрації». При зверненні до суду із вказаним позовом, позивач також зазначає, що відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень заявник повинен серед інших документів подати державному реєстратору «копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця» та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку отримання іпотекодавцем (боржником) цієї вимоги. Даної вимоги, згідно інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно, при здійсненні реєстрації на підставі іпотечного застереження, не було. На порушення згаданої норми Порядку Банк до заяви, поданої державному реєстратору, не додав завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану ОСОБА_1 , а також доказів надіслання такої вимоги, її отримання та завершення 30-денного строку з моменту отримання, зокрема, повідомлень про направлення рекомендованої (цінної) кореспонденції, фіскальних чеків про оплату послуг за направлення вказаної кореспонденції визначеним суб`єктам за належними адресами та ін. На переконання позивача, державний реєстратор при здійсненні реєстрації права власності за відповідачем на підставі іпотечного застереження, порушив порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та безпідставно прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на вищезазначене майно за банком, оскільки останній не надав документів, які відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, є підставою для реєстрації права власності. Також позивач зазначає, що жодного документа, що підтверджував би наявність факту виконання умов правочину (кредитний договір, виписка з особового рахунку позичальника з зазначенням руху кредитних коштів, погашення сум заборгованостей, розрахунок заборгованості тощо) банком перед проведенням державної реєстрації переходу права власності на предмет іпотеки, державному реєстратору надано не було. Це обумовлюється тим, що цей спосіб захисту права є позасудовим і має застосовуватися за умови безспірності вимог кредитора. Позивач вказує, що відповідно до п.4.7.1. Договору іпотеки № 5764247 від 16.11.2007 у випадку прийняття Іпотекодержателем рішення про прийняття Іпотеки у свою власність, про це письмово повідомляється Іпотекодавець. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність Іпотекодаржателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням, які припиняються в результаті переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Проте, й такого повідомлення відповідачем надіслано не було. Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Проте, як зазначає позивач, при реєстрації права власності на квартиру на підставі іпотечного застереження банк не робив експертної оцінки предмету іпотеки. На переконання позивача, фактично відбулося примусове відчуження права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна у період дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (том 1 а.с.3-8). Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», де третя особа: Державний реєстратор Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Молчанов Сергій Олександрович про скасування державної реєстрації права власності - задоволенні. Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійсненої за Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний Банк» ЄДРПОУ 14282829, здійснену на підставі рішення державного реєстратора Молчанова Сергія Олександровича Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації, Дніпропетровська область, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38612861 від 08.12.2017 року. Також вирішено питання щодо судових витрат (том 1 а.с.175-184). В апеляційній скарзі апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (том 1 а.с.190-195). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Судом 1 інстанції встановлено, що 16.11.2007 року між ЗАТ «Перший український міжнародний банк» (правонаступником якого є ПАТ Перший український міжнародний банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5764191, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 33370,00 доларів США зі сплатою 11,9 річних, строком повернення до 16.11.2027 року, для придбання нерухомого майна (том 1 а.с.51-53). З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, між ЗАТ «Перший український міжнародний банк» (правонаступником якого є ПАТ Перший український міжнародний банк») та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 5764247 від 16.11.2007 року, посвідчений Хомич О.М. , нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі під №4549. Предметом іпотеки за цим договором є однокімнатна квартира на 8 поверсі 14 поверхового будинку, реєстраційний номер: 20599572, загальна площа: 40,9 кв.м., житлова площа: 24,4 кв.м., адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.13-19). Відповідно до умов п. 1.6 Договору іпотеки за рахунок предмету іпотеки банк має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням в повному обсязі, що визначається відповідно до кредитного договору, договору іпотеки та чинного законодавства України, а також відшкодувати в повному обсязі всі свої витрати, пов`язані із реалізацією прав, що випливають з договору іпотеки, зокрема, пов`язані зі зверненням стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 4.7.1. Договору іпотеки передбачено, зокрема, задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки і є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно. На підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2015 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2018 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором №5764191 від 16 листопада 2007 року станом на 01.04.2015 року в розмірі 15654,28 доларів США, яка складається з: заборгованості за сумою кредиту в розмірі 14658,49 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 995,79 доларів США; а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3654 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним відмовлено (том 1 а.с.57-61). Зобов`язання з боку позивача за кредитним договором №5764191 від 16.11.2007 року не виконано, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2015 року, залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2018 року, яким стягнуто з позивача заборгованість за зазначеним кредитним договором в розмірі 15654,28 доларів США також не виконано. Доказів його виконання суду не надано. Державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації", Дніпропетровська область Молчановим С.О., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38612861 від 08.12.2017 року було зареєстровано право власності відповідача на предмет іпотеки (а.с.10-12). Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що реєструючи право власності за відповідачем, державним реєстратором не взято до уваги відсутність документів, передбачених Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127. Відповідачем же під час дії Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», було передчасно реалізовано право на задоволення вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Згідно з ч. 1 ст. 35 даного Закону в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. . Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Крім того, за ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надано до матеріалів вказаної цивільної справи вимогу про усунення порушення від 15.07.2016 року № 1507/10 та рекомендоване поштове відправлення на ім`я ОСОБА_1 , висновок про вартість об`єкта оцінки станом на 06.12.2017 року (в копіях) (том а.с.62-64, 69-70), втім, щодо наявності/відсутності повідомлення про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, про відсутність якого наголошувала позивач, та про наявність якого при поданні документів державному реєстратору наголошував відповідач. На підставі ухвали суду від 28.08.2019 року, Відділ державної реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надав завірені копії реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером №106929593, індексний номер №38612861 від 08.12.2017 року, а саме квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційна справа №20599572 (перекреслено) та зверху записано №1432029812101). Крім того, під час розгляду справи, судом 1 інстанції не встановлено доступу суб`єктом оціночної діяльності до майна, що оцінюється, документації та іншої інформації, яка є необхідною або має суттєве значення для оцінки, у зв`язку з чим суд не взяв до уваги звіт про оцінку майна від 06.12.2017 року, копія якого наявна в матеріалах справи (том а.с.69). Згідно з ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. З матеріалів справи вбачається, що такого рішення Іпотекодержателем не приймалось та всупереч вимогам п.4.7.1 договору іпотеки № 5764247 від 16.11.2007 року, не надсилалось іпотекодалелю. З документів, які надані Відділом державної реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, вбачається, вбачається, що письмова вимога про усунення порушення, яка мала бути надіслана іпотекодавцю в силу ст. 35 Закону України «Про іпотеку» відсутня, як і відсутні документи на підтвердження безспірності вимог кредитора, що також підтверджується внутрішнім описом документів реєстраційної справи за підписом держаного реєстратора Молчанова С.О., що свідчить про те, що вказані документи дійсно були відсутні і при передачі реєстраційної справи до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, та суду з боку відповідача не було надано доказів на спростування доводів позивача в цій частині. Як вбачається з внутрішнього опису документів реєстраційної справи (том 1 а.с.174) в ній містяться лише чотири документи: квитанція про оплату, картка прийому заяви, рішення про реєстрацію та витяг. Відповідно до змісту реєстраційної справи в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав, наявні виготовлені за допомогою сканування копії іпотечного договору та Вимоги від 15.07.2016 року. Тобто, документально підтверджено відсутність при зверненні до державного реєстратора відомостей про вартість іпотеки, як то передбачено ч. З ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Відповідно до п. 57 Порядку: Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Ця норма Порядку відповідає ч. З ст . 10 ЗУ «Про реєстрацію...»: державний реєстратор встановлює наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; Отже за аналогією з виконавчим написом, реєстратор за змістом цієї норми має встановити підставність(безспірність) вимог іпотекодержателя, тобто, як мінімум, отримати від заявника розрахунок заборгованості за кредитним договором. Підтвердження цієї позиції наявне в наступних правових позиціях: Постанові ВАСУ від 15 березня 2016 року у справі № 826/19487/14 (К/800/31495/15), № в ЄДРСР 56580355 та Постанова ВАСУ від 07 червня 2016 року у справі № 826/18648/14 (К/800/21921/15), № в ЄДРСР 58246222. Це обумовлюється тим, що цей спосіб захисту права є позасудовим і має застосовуватися за умови безспірності вимог кредитора. Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки судом першої інстанції достеменно встановлено численні порушення законодавства при реєстрації права власності за відповідачем на спірну квартиру. Підставою для задоволення позову стало порушення банком процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки, а не відсутність такого права, а тому таке рішення є обґрунтованим та відповідає вимогам закону. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що 7 червня 2014 року дійсно набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Згідно з пунктом 4 вказаного Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Разом з цим, колегія суддів наголошує, що виходячи з умов іпотечного застереження, узгодженого між сторонами та зазначеного в договорі іпотеки, боржник надав свою згоду про прийняття іпотекодержателем одноосібно рішення про прийняття у власність предмета іпотеки. Тобто, підписанням договору іпотекодавець фактично засвідчила, що вона надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням самого іпотекодержателя. Таким чином, в даному випадку звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено не в примусовому порядку, оскільки позивачка сама надала іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Тлумачення положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього іпотекодержателем не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право іпотекодержателя виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц провадження №61-10874сво18. За таких обставин, до реєстрації права власності на предмет іпотеки за згодою, що висловлена у договорі іпотеки, норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню. Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги щодо того, що Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» є не належним відповідачем по справі колегія суддів не приймає до уваги, виходячи із висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18 від 04.09.2018 року: відступаючи від правових позицій Великої палати Верховного Суду визначилась з юрисдикційною підсудністю спору про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяженнятакого права. Так, Велика Палата дійшла висновку, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору. Тобто, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої заперчення та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» - залишити без задоволення. Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: