Постанова 4803 № 208/902/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3629/20 Справа № 208/902/19 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року 01 липня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С., при секретарі - Василенко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна, - ВСТАНОВИЛА: В лютому 2019 року до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна-відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року, яким в задоволенні позову відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності для звернення до суду. Але з таким висновком суду погодитись не можна, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 20 лютого 2013 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, укладений Попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язуються у термін до 20 березня 2013 року укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 1/2 частки магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11). Вказане майно належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 14 квітня 2011 року та підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» 29 липня 2011 року (а. с. 10). Ціна основного договору (договору купівлі-продажу) узгоджена сторонами і становить 200 000 грн. За умовами попереднього договору, а саме п.3 цього договору вбачається, що покупець ОСОБА_1 , з метою надання гарантій та на підтвердження дійсності його намірів в подальшому скласти основний договір купівлі-продажу 1/2 частки магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки, повинен був передати грошові кошти у сумі 200 000 грн. продавцю ОСОБА_2 в момент підписання попереднього договору. Попередній договір було підписано сторонами 20.02.2013 року та грошові кошти у сумі 200 000 грн. в повному обсязі передані покупцем продавцю в момент підписання цього договору в присутності свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В свою чергу, на підтвердження дійсності намірів ОСОБА_2 передає своє право власності на предмет договору ОСОБА_1 , а саме нотаріально посвідчену 12.02.2013 року довіреність, якою строком на три роки уповноважив ОСОБА_6 представляти його інтереси з питань продажу будь-якій особі або дарування ОСОБА_1 належної йому на праві власності 1/2 частки магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, в подальшому в обумовлений строк договір купівлі-продажу 1/2 частки магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки укладено не було. Після цього, 26.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою в семиденний строк від дня пред`явлення останньої повернути йому сплачені на виконання умов Попереднього договору від 20.02.2013 року 200 000 грн. Частиною 1 ст. 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України - договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 635 ЦК України - попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним чи збереженням майна. Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не виконав домовленість щодо продажу нерухомого майна, не повернув отриманні кошти, а правова підстава набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно є недійсною (нікчемною), так як укладений сторонами попередній договір є нікчемним згідно вимог чинного законодавства України, оскільки під час його укладення сторони не вчинили дій щодо нотаріального посвідчення даного договору, чим було порушено вимоги абзацу третього ч. 1 ст. 635 ЦК України. А тому, в даному випадку основним договором був договір купівлі-продажу нерухомого майна -1/2 частки магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки. В свою чергу, попередній договір від 20.02.2013 року повинен був бути укладеним в письмовій формі та підлягав нотаріальному посвідченню. Таким чином, сторонами під час укладання попереднього договору від 20 лютого 2013 року, на підставі якого позивачем і передавалися кошти в розмірі 200000 грн., не були додержані вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, що доводить його нікчемність, яка прямо передбачена законом, у зв`язку з чим правильно вважати, що між сторонами не виникли договірні зобов`язання щодо купівлі-продажу спірної нерухомості. Між тим, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Отже, відповідачем безпідставно набуті грошові кошти в сумі 200 000 грн., якими він користувався, починаючи з 20.02.2013 року по теперішній час, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, як безпідставно ним набуті, із застосуванням ст. 1214 ЦК України, якою передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Оскільки в Попередньому договорі від 20.02.2013 року розмір процентів не встановлений, тому підлягає застосуванню ч. 1 ст. 1048 ЦК України відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Враховуючи положення закону та той факт, що договором не встановлено розмір процентів, тому необхідно визначити розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України. Розмір процентів від суми безпідставно набутих грошей починаючи з 20.03.2013 року по 11.02.2019 року становить: 200 000 х (140/365 х 7,5% + 64/365 х 7,0% + 245/365 х 6,5% + 92/365 х 9,5% + 149/365 х 12,5% + 54/365 х 14% + 26/365 х 19,5% + 177/365 х 30% + 28/365 х 27% + 210/365 х 22% + 35/365 х 19% + 28/365 х 18% + 35/365 х 16,5% + 49/365 х 15,5% + 42/365 х 15% + 168/365 х 14% + 42/365 х 13% + 154/365 х 12,5% + 49/365 х 13,5% + 42/365 х 14,5% + 35/365 х 16,0% + 130/365 х 17% + 56/365 х 17,5 % + 157/365 х 18%) = 184 008 грн. Оскільки відповідач не тільки не виконав домовленості щодо продажу нерухомого майна але і не повернув отримані кошти, тому з ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 200 000,00 гривень та проценти за користування грошима в розмірі 184008,00 гривень, а всього 384 008,00 гривень. Посилання відповідача на застосування позовної давності, так як позивач був обізнаний про неможливість укласти договір у строк до 20.03.2013 року та саме з цієї дати останній повинен був вживати будь-які дії щодо захисту своїх прав, колегія суддів не погоджується з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину такий перебіг починається від дня, коли почалося його виконання. Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а після переривання перебіг позовної давності починається заново. Тобто, для того, щоб відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності недостатньо встановити лише початок перебігу цього строку, а також необхідно дослідити, чи не існують обставини, які вказують на переривання перебігу позовної давності, чого судом першої інстанції зроблено не було. Переривання позивачем перебігу строку позовної давності доводиться тим, що ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 з вимогами про повернення коштів, які були передані за умовами попереднього договору в сумі 200 000 грн. та ОСОБА_2 в свою чергу не відмовлявся від виконання свого обов`язку щодо продажу належної йому частки нерухомості. Отже, 26 жовтня 2018 року відповідачу було направлено претензію про повернення грошових коштів в семиденний строк та не отримавши відповіді, позивач звернувся до суду у встановлений законом трирічний строк. А тому, відповідно до ч. 1 ст. 265 ЦК України вказані події були підставою для переривання перебігу позовної давності. Разом з тим, 12 лютого 2013 року відповідачем видана довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_6 представляти його інтереси з питань продажу будь-якій особі, або дарування ОСОБА_1 належної йому на праві власності 1/2 частки в праві власності нерухоме майно, визначене попереднім договором, строк дії якої становить 3 роки. Вказана дія вчинена відповідачем на підтвердження дійсності своїх намірів щодо продажу такого майна. Отже, неможливість отримати ОСОБА_1 у власність належної відповідачу нерухомості була викликана не його відмовою виконати умови договору, а тим, що спочатку власник іншої 1/2 частки нерухомості не дав свою згоду на відчуження належної ОСОБА_2 частки, посилаючись на те, що відповідно до вимог цивільного законодавства розпорядження майном, що перебуває в спільній частковій власності, здійснюється за погодженням між співвласниками. Окрім того, рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 27.10.2014 року право власності на належну ОСОБА_2 1/2 частку магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки було визнане за ОСОБА_7 та у зв`язку з цим, ОСОБА_2 розпочав процес оскарження цього рішення і тільки 28.03.2017 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області, рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 27.10.2014 року було скасоване, і відповідно 1/2 частка магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки повернулася у власність ОСОБА_2 . Тобто, певний період часу, а саме: з моменту підписання попереднього договору і до 28.03.2017 року (моменту повернення майна у власність відповідача), в ОСОБА_1 взагалі не було підстав вважати, що ОСОБА_2 своїми діями порушив його права, оскільки в цей період у відповідача взагалі не було можливості виконати свої зобов`язання незалежних від нього підстав, так як були перешкоди з боку іншого співвласника та відсутність права власності на предмет договору. Таким чином, неможливість укладання основного договору купівлі-продажу в обумовлений сторонами час, а саме до 20.03.2013 року була викликана не відмовою ОСОБА_2 виконати свій обов`язок щодо продажу належної йому частки нерухомості, а бездіяльністю відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу. З урахуванням зазначеного вбачається, що в даному випадку строк позовної давності почав спливати з моменту закінчення строку дії довіреності від 12 лютого 2013 року, яка видавалася строком на три роки і закінчила свою дію 12 лютого 2016 року, а оскільки позов поданий 11 лютого 2019 року, то трирічний строк позовної давності не пропущений. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року скасуванню. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 200 000,00 гривень, проценти за користування грошима в розмірі 184008,00 гривень, а всього 384 008,00 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 11 064,69 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2019 року - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 200 000,00 гривень, проценти за користування грошима в розмірі 184008,00 гривень, а всього 384 008,00 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 11 064,69 грн. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича