Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/103/19

ОКРЕМА ДУМКА судді Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О. в адміністративній справі № 9901/103/19 (провадження № 11-32заі20) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним і нечинним, за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (судді Мартинюк Н. М., Дашутін І. В., Єресько Л. О., Жук А. В., Мельник-Томенко Ж. М.) Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаю окрему думку. Короткий зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в адміністративній справі № 9901/103/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним і нечинним, Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким відмовила ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і нечинним рішення Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 135/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». Ухвалюючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у Вищої ради правосуддя були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивача з посади судді. У контексті обставин справи, яка переглядається, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року № 4639-VI подання Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року № 107/0/15-12 не було реалізоване та залишилось чинним. Оскільки після 30 вересня 2016 року органом, уповноваженим ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України є Вища рада правосуддя, Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно розглянув подання Вищої ради юстиції на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» і ухвалив за наслідками його розгляду оспорюване в цій справі рішення. Разом з цим, не погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що питання звільнення ОСОБА_1 з посади судді було розглянуто Вищою радою правосуддявсупереч встановленої законом процедури, зокрема, без офіційного отримання від Верховної Ради України матеріалів та подання Вищої ради юстиції від 20 лютого 2012 року № 11/0/12-12. Незгода Великої Палати Верховного Суду із зазначеними висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтована тим, що у лютому 2012 року до Верховної Ради України направлено лише подання Вищої ради юстиції про звільнення судді ОСОБА_1. з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги судді. При цьому матеріали перевірки щодо судді ОСОБА_1. зберігаються в архіві Вищої ради правосуддя. Копія зазначеного подання Вищої ради юстиції міститься в матеріалах перевірки та разом з матеріалами перевірки надавалася членам Вищої ради правосуддя під час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення. Отже, після визнання протиправною та скасування Постанови Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року № 4639-VI про звільнення позивача з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 800/332/17, Вища рада правосуддя мала всі необхідні матеріали для прийняття відповідного рішення за поданням Вищої ради юстиції від 20 лютого 2012 року № 11/0/12-12, яке в судовому порядку незаконним не визнавалось. Причини незгоди з висновками Великої Палати Верховного Суду Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 стосовно недотримання Вищою радою правосуддя строку застосування стягнення, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідачем трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності пропущений не був. На обґрунтування такого висновку зазначено, що під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчиненні ним у 2008 - 2011 роках. 24 січня 2012 року, тобто в межах визначеного законом строку, Вища рада юстиції розглянула дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1. та прийняла рішення № 107/0/15-12 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Генічеського районного суду Херсонської області ОСОБА_1. з посади за порушення присяги судді. Із прийняттям Вищою радою юстиції цього рішення від 24 січня 2012 року обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим. Відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення Вищої ради юстиції. За висновками Великої Палати Верховного Суду, трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності має обраховуватися з дати вчинення суддею дій, які стали підставою звільнення позивача з посади судді до дати ухвалення Вищою радою юстиції відповідного рішення. При цьому зазначено, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим. Вважаю, що такий висновок Великої Палати Верховного Суду в частині щодо застосування строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не відповідає вимогам закону. В ході розгляду справи встановлено, що дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у 2008-2011 роках, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалене Вищою радою правосуддя в січні 2019 року. При цьому за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18)), строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Строк, протягом якого до судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», і такий строк відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності, і в силу вимог закону, підлягає обов`язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування дисциплінарного стягнення. Враховуючи, що законом, чинним на час прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді, передбачено трирічний строк застосування щодо судді дисциплінарного стягнення, відповідачу, під час вирішення питання про звільнення позивача з посади судді, необхідно було застосувати цей строк передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Рішення Вищої ради юстиції за наслідками дисциплінарного провадження було прийняте ще 24 січня 2012 року і таке рішення було предметом самостійного судового розгляду, однак рішення про звільнення позивача з посади судді ухвалене Вищою радою правосуддя лише 17 січня 2019 року і саме цим рішенням щодо нього застосовано дисциплінарне стягнення. Отже, оскільки дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади судді щодо позивача було застосоване саме оскаржуваним у цій справі рішенням, вважаю, що трирічний строк для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги має обчислюватися з дня порушення присяги до дати ухвалення рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення. Таким рішенням у цій справі є саме рішення Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 135/0/15-19. В питанні застосування у спірних правовідносинах строку, протягом якого щодо судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення, необхідно також звернути увагу на те, що за правилами частини другої пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1798-VIII звернення та скарги на дії суддів, щодо яких станом на 29 вересня 2016 року сплинув строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, не підлягають розгляду (а якщо провадження по ним відкрито, воно підлягає закриттю), окрім заяв та скарг на дії суддів, визначені в статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Відповідно до пункту 3 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване якщо рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків. Отже, застосовуючи щодо позивача такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади судді, відповідачу необхідно було також вирішити питання щодо дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосоване після спливу передбаченого законом строку, однак в цій частині рішення відповідача не містить відповідних мотивів. Отже, враховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та норми законодавства, які їх регулюють, вважаю, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач хоч і діяв на підставі та в межах, визначених Конституцією та Законами України повноважень, однак без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. З огляду на зазначене, вважаю, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Суддя Т. О. Анцупова