Постанова 4857 № 300/193/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/193/20 пров. № А/857/5559/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів- Заверухи О. Б., Курильця А. Р., з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі №300/193/20 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,- суддя в 1-й інстанції Григорук О. Б., час ухвалення рішення 16.03.2020 року, 11:58 год., місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 23.03.2020 року, в с т а н о в и в: Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №ІФ1817/1667/АВ/П/ТД-ФС від 27 грудня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 625950 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області №ІФ1817/1667/АВ/П/ТД-ФС від 27 грудня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 625950 грн Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції не врахував, що цивільно-правова угода, укладена позивачем з ОСОБА_2 , має ознаки трудового договору, тому що її предметом є процес праці, а не кінцевий результат. При цьому, робота, яку виконувала ОСОБА_2 за цивільно-правовим договором, відноситься до основної діяльності позивача та співпадає з обов`язками посади менеджера зі збуту. Щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , то такі особи були допущені позивачем до роботи без належного оформлення трудових відносин, що виявлено у ході інспекційного відвідування, під час якого вказані особи повідомили, що проходять у позивача стажування. З огляду на те, що позивачем допущено порушення ст.24 КЗпП України, постанова про накладення штрафу №ІФ1817/1667/АВ/П/ТД-ФС від 27 грудня 2019 року прийнята Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області відповідно до норм чинного законодавства, а тому не може бути скасована. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки державний інспектор під час проведення перевірки дійшов помилкового висновку про те, що цивільно-правова угода, укладена позивачем з ОСОБА_2 , має ознаки трудового договору, оскільки на ОСОБА_2 , яка виконувала зобов`язання за цивільно-правовою угодою, не поширювалися правила внутрішнього трудового розпорядку, й вказана особа не приймались для виконання робіт за певною посадою, кваліфікацією, при цьому її робота не відображалась у табелі обліку використання робочого часу на підприємстві, а винагорода нараховувалась на підставі актів виконаних робіт. Також відповідач дійшов хибного висновку про допуск осіб до роботи без укладення трудового договору, оскільки особи, зазначені у акті перевірки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 трудових функцій не виконували, а були лише присутніми за місцем перевірки для ознайомлення з умовами роботи, до якої мали приступити відповідно до умов укладених трудових договорів з 15 листопада 2019 року, а ОСОБА_5 з 18 листопада 2019 року, про що було подано повідомлення до органу державної податкової служби. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб, які беруть участь у справі. Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, відповідач подав до суду заяву про розгляд справи без участі його представника, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до листа Департаменту з питань праці Держпраці від 20 вересня 2019 року та листа Державної податкової служби України від 05 вересня 2019 року, на підставі наказу від 13 листопада 2019 року №1384-Д та направлення на перевірку від 13 листопада 2019 року №15-10/6706 інспектором праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області у період з 14 листопада 2019 року по 21 листопада 2019 року було заплановано проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо додержання вимог законодавства про працю. 14 листопада 2019 року інспектором праці вручено направлення на проведення інспекційного відвідування Жураківському Ю. В., який є уповноваженою особою позивача та діє на підставі довіреності №187 від 25 січня 2018 року, й цього ж дня складено вимогу до позивача про надання/поновлення документів №ІФ1817/1667/ПД, якою зобов`язано позивача у строк до 15 листопада 2020 року 13 год. 00 хв. надати належним чином завірені копії документів, які необхідні для проведення інспекційного відвідування (а.с.147, т.1). 19 листопада 2019 року інспектором праці Остафійчуком І. А. складено акт інспекційного відвідування №ІФ1817/1667/АВ, яким, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413, а саме: допущено працівників до роботи без укладення трудового договору. Згідно з актом №ІФ1817/1667/АВ від 19 листопада 2019 року, під час інспекційного відвідування встановлено, що 14 листопада 2019 року о 14 год. 26 хв. за місцем фактичного здійснення позивачем діяльності за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Джерельна, 73 (кол-центр «Лаванда») на робочому місці серед інших працівників знаходились ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . При цьому, з наданих документів встановлено, що з ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 трудові договори укладені 15 листопада 2019 року з датою початку роботи з 15 листопада 2019 року та подано повідомлення про прийняття працівника на роботу 15 листопада 2019 року о 21 год. 15 хв., а з ОСОБА_5 трудовий договір укладений 15 листопада 2019 року з датою початку роботи з 18 листопада 2019 року та подано в органи ДПС повідомлення про прийняття на роботу 15 листопада 2019 року о 21 год. 20 хв. Всі особи надали пояснення про те, що вони проходили стажування. Крім того, в акті №ІФ1817/1667/АВ від 19 листопада 2019 року зазначено, що відповідно до договору підряду про виконання робіт з телемаркетингу укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останньою виконувалась робота, яка співпадає з обсягом роботи менеджера із збуту, посада якого передбачена штатним розписом, у зв`язку з чим особами, які проводили перевірку, зроблено висновок, що даний договір містить ознаки трудового договору, предметом якого є процес праці виконання роботи за певною спеціальністю. На підставі встановлених під час інспекційного відвідування обставин, відповідач дійшов висновку, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 трудові договори з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 уклав після фактичного допуску таких працівників до роботи, а ОСОБА_2 допустив до роботи без належного оформлення трудових відносин, що є порушенням ч.3 ст.24 КЗпП України. Листом №05-07/15-10/6941 від 21 листопада 2019 року Управління Держпраці в Івано-Франківській області повідомило позивача про одержання уповноваженою посадовою особою Управління 19 листопада 2019 року акта інспекційного відвідування, та додатково повідомлено, що справа про накладення штрафу у зв`язку з виявленим фактом використання неоформлених працівників розглядається у 45- денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою особою вищезазначених документів (а.с.196, 197, т.1). 27 листопада 2019 року позивач подав до Управління Держпраці в Івано-Франківській області заперечення (зауваження) на акт інспекційного відвідування (а.с.175, 176, т.1). Листом №05-16/15-10/86 від 02 грудня 2019 року відповідач повідомив позивача, що його зауваження до акта інспекційного відвідування є недостатньо переконливими (а.с.177-179, т.1). 27 грудня 2019 року відповідач виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ІФ1817/1667/АВ/П/ТД-ФС, якою за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», відповідальність за які передбачено абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 625950 грн (а.с.199, т.1). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факт допуску до роботи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 без належного оформлення з ними трудових відносин, а з ОСОБА_2 позивачем було укладено цивільно-правову угоду, яка не містить ознак трудового договору, тому постанова відповідача №ІФ1817/1667/АВ/П/ТД-ФС від 27 грудня 2019 року про накладення на позивача штрафу в розмірі 625950 грн за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України не може вважатися правомірною, а тому підлягає скасуванню. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці, відповідно до пункту 1 якого, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Згідно з пп.6 п.4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. П.7 Положення №96 передбачає, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Таким чином, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Львівської області. Відповідно до ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. П.6 ч.1 ст.24 КЗпП України передбачає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань регламентувалося Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295. Відповідно до п.2, п.9 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань. Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. Згідно з пп.3, 6 п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки. П.19 Порядку №295 передбачає, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Відповідно до п.20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. П.26 Порядку №295 передбачає, що у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об`єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках. Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування. Об`єкт відвідування зобов`язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання. У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з п.29 Порядку №295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.2-7 ст.53 Закону України «Про зайнятість населення» визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №

509. П.2 Порядку №509 передбачає, що штрафи можуть бути накладені Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту). Штрафи накладаються на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади. Відповідно до п.6, 7 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Згідно з п.8 Порядку №509 постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка. Як вбачається з матеріалів справи, під час інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413, а саме: допущено працівника до роботи без укладення трудового договору, зокрема, замість оформлення трудових відносин з ОСОБА_7 укладено договір цивільно-правового характеру, що має ознаки трудового договору. Також під час інспекційного відвідування 14 листопада 2019 року уповноважені особи відповідача встановили, що за місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності на робочому місці серед інших працівників знаходились ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , з якими трудові договори були укладені 15 листопада 2019 року з датою початку роботи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 з 15 листопада 2019 року, а ОСОБА_5 з 18 листопада 2019 року. Вказані особи пояснили, що вони проходять стажування у позивача. У зв`язку з цим, відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 були допущені до роботи без належного оформлення трудових відносин (до укладення з ними трудових договорів), що є порушенням ч.3 ст.24 КЗпП України. Згідно з абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків. Таким чином, підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України. Разом з тим, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Ст.24 КЗпП України передбачає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З системного аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Колегія суддів зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою такого договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17, і відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховується іншими судами при застосуванні таких норм права. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з договором підряду від 04 листопада 2019 року, який укладений позивачем з ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як замовник доручає, а фізична особа ОСОБА_2 як виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з телемаркетингу, а також послуги щодо розміщення рекламних оголошень про продаж засобів відеонагляду та охорони в мережі інтернет (п.2.1 договору). Оплата згідно з договором здійснюється на підставі підписаних актів виконаних робіт (а.с.44, 45, т.1). Згідно з п.1.2 договору підряду виконавець не є штатним працівником, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, організовує самостійно процес виконання робіт. Додатковою угодою, укладеною 05 листопада 2019 року до договору підряду від 04 листопада 2019 року, п.1.1 договору доповнено пп. 1.1.1, згідно з яким, виконавець зобов`язується надати послуги з аналізу клієнтської бази з метою моніторингу якості наданих послуг менеджерами замовника (а.с.46, т.1). Також позивачем долучено до матеріалів справи копію акта прийому-передачі наданих послуг від 29 листопада 2019 року, в якому зазначено об`єм виконаних робіт виконавцем та їх вартість (а.с.47, т.1). Таким чином, зі змісту вказаного договору вбачається, що такий укладався на здійснення конкретно визначених послуг і не визначав процес організації праці на певній посаді безстроково; виконавець не підлягав внутрішньому трудовому розпорядку та за умовами договору - самостійно на власний ризик надавав послуги та ніс відповідальність встановлену законодавством за неналежне виконання зобов`язання. Колегія суддів також звертає увагу на те, що у ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вбачається з матеріалів справи, доказів наявності у відповідному цивільно-правовому договорі про надання послуг ознак нікчемного правочину відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом цього договору недійсним. Також відповідач не надав суду доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначеного договору, а його тлумачення цієї угоди як трудової, колегія суддів вважає помилковим, оскільки дії позивача щодо укладення цього договору не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність у діях позивача ознак порушення ч.3 ст.24 КЗпП України. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суб`єкти підприємницької діяльності не обмежені в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов`язані законодавством укладати тільки трудові договори. З огляду на вказане, покликання відповідача в апеляційній скарзі на те, що укладений позивачем з ОСОБА_2 договір підряду від 04 листопада 2019 року містить ознаки трудового договору є безпідставними, тому колегія суддів до уваги їх взяти не може. Щодо встановленого в ході інспекційного відвідування факту допуску до роботи без укладення трудових договів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , то колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з акта інспекційного відвідування №ІФ1817/1667/АВ від 19 листопада 2019 року, за місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності на робочому місці серед інших працівників знаходились ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , з якими трудові договори були укладені 15 листопада 2019 року з датою початку роботи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 з 15 листопада 2019 року, а ОСОБА_5 з 18 листопада 2019 року. Згідно з письмовими поясненнями вказаних осіб, які містяться в матеріалах справи, та поясненнями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , надані у суді першої інстанції, ці особи 14 листопада 2019 року ознайомлювалися з умовами праці та функціями, які необхідно буде виконувати після оформлення трудових відносин. Факт допуску їх до виконання роботи 14 листопада 2019 року ці особи заперечили та пояснили, що під час інспекційного відвідування помилково сказали інспекторам, що проходять стажування, оскільки вважали, що ознайомлення з умовами праці та специфікою роботи є стажуванням, разом з тим, жодної роботи в кол-центрі вони не виконували, так як не вміли та не знали, що саме мають робити. Також ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 підтвердили факт укладення трудових договорів 15 листопада 2019 року та допуск їх до роботи з 15 листопада 2019 року, а ОСОБА_5 укладення трудового договору 15 листопада 2019 року та допуск до роботи з 18 листопада 2019 року. Повідомлення про працевлаштування вказаних осіб направлені позивачем до органу державної податкової служби 14 листопада 2019 року о 21 год. 10 хв., що підтверджується копіями повідомлень та квитанцій про їх надіслання (а.с.58, 59, т.1). Повідомлення від 15 листопада 2019 року, на які посилається відповідач в акті інспекційного відвідування №ІФ1817/1667/АВ від 19 листопада 2019 року, є повторно поданими повідомленнями, що не спростовує факту подання позивачем повідомлень 14 листопада 2019 року, тобто до фактичного допуску ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 до роботи. Крім того, судом встановлено, що заяви про прийняття на роботу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 подали позивачу 14 листопада 2019 року, у зв`язку з чим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було винесено накази про прийняття на роботу та 14 листопада 2019 року подано відповідне повідомлення до органу державної податкової служби. За таких обставин, у зв`язку з відсутністю достатніх та належних доказів проходження стажування та допуску позивачем ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, колегія суддів вважає, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України. Колегія суддів вважає, що преюдиційним при кваліфікації порушення ч.3 ст.24 КЗпП України є встановлення фактичного допуску працівників до роботи, що в цій справі посадовими особами здійснено не було та не доведено під час судового розгляду справи. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідач не довів факт порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ч.3 ст.24 КЗпП України, оскільки позивач уклав з ОСОБА_2 цивільно-правовий договір (договір підряду), метою якого було досягнення результатів праці отримання певних послуг, що спростовує необхідність укладення трудового договору, а ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 позивач допустив до роботи після оформлення трудових договорів та направлення органу ДПС відповідних повідомлень, тому постанова Управління Держпраці в Івано-Франківській області №ІФ1817/1667/АВ/П/ТД-ФС від 27 грудня 2019 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами є протиправною та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі №300/193/20- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула Судді О. Б. Заверуха А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 17 липня 2020 року.