Постанова 4855 № 826/11122/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11122/18 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року у справі №826/11122/18 (розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659, В С Т А Н О В И Л А : У липні 2018 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що не є а ні власником, а ні користувачем земельної ділянки під нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Бехтерівський будинок 6, а тому вважає протиправним нарахування йому податкового зобов`язання зі сплати земельного податку за таку земельну ділянку у розмірі 200306,68 грн відповідно до винесеного 13 квітня 2018 року податкового повідомлення-рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659. Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що нарахування земельного податку з фізичної особи - ОСОБА_1 відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр» станом на 07 квітня 2017 року, наданого Департаментом земельних ресурсів КМДА, земельна ділянка за адресою: м. Київ, провулок Бехтерівський будинок 6, площа ділянки 0,0652 кв.м. обліковується за позивачем. Крім того, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві заявлене клопотання, в якому останній просив здійснити заміну сторони у справі на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537. Відповідно до частини 1 статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головного управління Державної податкової служби у місті Києві. На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі. Позивач зазначає, що не існує жодних документів, які б доводили факт внесення позивача до Державного земельного кадастру в статусі власника чи землекористувача земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, право власності на яку належить позивачу. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, скасуванню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що з копії реєстраційних посвідчень №034701 та №034700 від 16 січня 2008 року, ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 12 грудня 2007 року, укладених із Спільним підприємством "Укрінтерм", на праві власності належать нежитлові приміщення (в літері А) загальною площею 325,20 кв.м. та 210,10 кв.м., розташовані у м. Києві по провулку Бехтерівському,

6. У березні 2008 року позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання в оренду земельної ділянки за адресою: м. Київ, провулок Бехтерівський будинок 6, на якій розташовані належні йому нежитлові приміщення. Надалі, після неодноразових звернень 07 липня 2009 року позивачем отримано лист від Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у якому повідомлялося, що клопотання стосовно оренди земельної ділянки розглядається у встановленому порядку. Позивач 14 вересня 2011 року з цього ж питання знову звернувся до Головного управління земельних ресурсів Київської міської ради та 19 жовтня 2011 року отримав відповідь про залишення клопотання без розгляду. Також, листом Головного управління земельних ресурсів від 03 травня 2012 року позивача повідомлено про необхідність надати додаткові документи, які подані позивачем 16 липня 2014 разом з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки. Протоколом №14 засідання Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 04 липня 2017 року підтримано проект рішення про передачу земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 (Д-6994), проте, на пленарному засіданні Київської міської ради від 26 вересня 2019 року відповідного рішення не прийнято. За твердженнями позивача, більше 10 років він намагається отримати рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду та належним чином оформити право користування земельною ділянкою. Замість цього відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення рішення від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659, не погоджуючись з яким позивач звернувся до суду, зазначаючи, що на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення право власності/постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку не оформлено не з його вини, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування земельного податку. Водночас, відповідач стверджує, що з моменту набуття права власності на житловий будинок (будівлю або споруду), їх частину, у набувача виникає право власності чи користування земельною ділянкою, на якій знаходиться цей об`єкт, а з ним й обов`язок сплачувати земельний податок чи орендну плату. Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві 13 квітня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №2396473-1305-2659, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за податковий період - 2018 рік у розмірі 200306,68 грн. Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є власником/користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , нарахування йому податкового зобов`язання зі сплати податку за землю за використання земельної ділянки, яка знаходиться під цими приміщеннями, є протиправним та суперечить вимогам пункту 297.1. статті 297 Податкового кодексу України. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно з пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі. Стаття 270 ПК України закріплює, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону. У підпункті 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі -податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України). На підставі викладених норм суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За результатами аналізу наведених вище правових норм колегія суддів приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр» станом на 07 квітня 2017 року, наданого Департаментом земельних ресурсів КМДА, земельна ділянка за адресою: м. Києві по провулку Бехтерівському, 6 обліковується за позивачем, як за користувачем. Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що відповідачем правомірно винесено податкове повідомлення-рішення з урахуванням всіх обставин справи, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому будь-яких належних доказів, які б спростували наведені вище обставини, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду надано не було. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі №826/11166/16, від 21 травня 2020 року по справі №826/18359/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Колегія суддів звертає увагу, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що ним протягом 2008 - 2015 року сплачувався земельний податок у відповідності до вимог чинного на той момент законодавства. Враховуючи, що позивачем земельний податок протягом 2008 - 2015 року сплачувався, відповідно, останній підтвердив право контролюючого органу на нарахування податкового повідомлення-рішення. Також, колегія суддів звертає увагу, що позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду не оскаржувалася сума розрахунку штрафних санкції, яка зазначена у спірному податковому повідомленні-рішенні, а отже необхідність в дослідженні розрахунку штрафних санкцій колегією суддів не вбачається. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задовольнити, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г.В. Земляна Судді: Є.І. Мєзєнцев В.В. Файдюк