Постанова 4851 № 440/5179/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2020 р. Справа № 440/5179/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кукоба О.О., м. Полтава) від 02.03.2020 року по справі № 440/5179/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправними дії відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №13 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років; скасувати рішення від 31.10.19 №11 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років згідно пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов`язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, з моменту звернення із заявою про призначення пенсії. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що пенсійний орган безпідставно відмовив ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівнику освіти при наявності необхідного спеціального стажу, адже зміни до цього закону щодо встановлення додаткових вимог про досягнення певного віку визнані неконституційними. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 440/5179/19 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.10.2019 р. № 11; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, з 16.10.2019 р. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до протокольної ухвали від 07.07.2020 року, у зв`язку з неприбуттям учасників справи у судове засідання, колегія суддів ухвалила апеляційний розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно залученої до матеріалів справи копії трудової книжки серії БТ- НОМЕР_1 № 5221978 підтверджено, що позивач у період з 15.08.1990 р. по 23.12.2016 р. працювала на посадах вчителя у загальноосвітніх навчальних закладах (а.с. 11-15, 55-59). Крім того, копією довідки Новосанжарської райдержадміністрації Полтавської області від 10.10.2019 р. вих. № 03-18/1113 підтверджено, що позивач у період з 14.02.2017 р. по 31.03.2017 р. та з 01.09.2017 р. по 07.09.2018 р. працювала на посаді вчителя історії Великокобелячківської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів (а.с. 22-23). Також судом встановлено, що 16.10.2019 р. позивач звернулась до відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 13 управління застосування пенсійного законодавства ГУПФ України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як працівнику освіти (а.с. 53-54), але рішенням від 21.10.2019 р. № 11 їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, з огляду на відсутність необхідного спеціального стажу роботи (а.с. 47-48). Не погодившись з таким рішенням пенсійного органу, позивач звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що чинною до 01.04.2015 р. редакцією пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, яка відновила свою дію з 05.06.2019 р., з огляду на визнання неконституційними змін до цієї норми, було визначено лише одну умову для призначення працівнику освіти пенсії за вислугу років - наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років і оскільки відповідач у рішенні від 21.10.2019 р. № 11 зазначив, що аналіз наданих ОСОБА_1 документів свідчить про наявність у неї спеціального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку, на 1 квітня 2015 року - 24 роки 7 місяців 9 днів, а на 1 січня 2016 року - 25 років 4 місяці 9 днів, на момент звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років (16.10.2019 р.) позивач мала щонайменше 25 років спеціального стажу роботи, що є підставою для призначення їй пенсії за віком відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, а тому відмова у призначенні пенсії позивачу є неправомірною. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд зазначив, що дії пенсійного органу щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років не порушують прав позивача, з урахуванням чого такі дії не є окремим предметом судового спору. В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 р. № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, з 04.06.2019 р. при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом №

911. Зазначив, що 16.10.2019 р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років. До заяви надала наступні документи: трудова книжка БТ- НОМЕР_1 № 5221978, видана 28.08.1990 р.; диплом НОМЕР_2 № 967576; свідоцтво про одруження НОМЕР_3 ; довідка про роботу, видана 10.10.2019 р. відділом освіти Новосанжаської районної державної адміністрації Полтавської області № 03-18/1113. Згідно трудової книжки серії БТ НОМЕР_4 , ОСОБА_1 працювала у період з 15.08.1990 р. по 23.12.2016 р. на посадах вчителя у загальноосвітніх закладах. Відповідно довідки Новосанжарської райдержадміністрації Полтавської області від 10.10.2019 р. вих. 03-18/113 підтверджено, що позивач у період з 14.02.2017 р. по 31.03.2017 р. та з 01.09.2017 р. по 09.09.2018 р. працювала на посаді вчителя історії Великокобелячківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. В свою чергу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області стаж починаючи з 12.10.2017 р. не зараховано у відповідності до пункту 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, згідно якого стаж, необхідний для призначення пенсії необхідно мати станом на 11.10.2017 р. Згідно з п. 2-1 Прикінцевих положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, особи, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 р. № 2148-VІІІ набрав чинності 11.10.2017 р. Таким чином, аналіз змісту пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування дозволяє прийти до висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно з статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення може бути призначена лише особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону України Про пенсійне забезпечення, станом на 11.10.2017 р. Згідно трудової книжки позивача, станом на 11.10.2017 р. стаж роботи за вислугу років як працівника освіти становить 26 років 3 місяці 7 днів з необхідних 26 років 6 місяців. На підставі цього, вважає, що станом на 11.10.2017 р. позивач не мав спеціального стажу роботи необхідного для призначення йому пенсії за вислугу років. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги стосуються оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, позивачем рішення суду не оскаржувалося, судом апеляційної інстанції переглядається судове рішенні в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ст. 308 КАС України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають, зокрема працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті

55. Згідно з п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909, розділом 1 якого визначено, що робота на посадах учителя або директора загальноосвітнього навчального закладу дає право на призначення пенсії за вислугу років. Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі Закон № 911-VIII) внесені зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті "е" в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років і"; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим. Отже, пункт "е" у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. В наведеному рішенні, суд конституційної юрисдикції також зазначив, що внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. З зазначеного вбачається, що починаючи з 04.06.2019 р. при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, пенсійний орган має керуватися вказаною нормою в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, яка визначала право працівників освіти на отримання пенсії за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років незалежно від віку. При цьому, згідно з п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Відповідно до п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017 року. Таким чином, при визначенні права особи на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» п. 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11.10.2017 року та, в цьому випадку, становити не менше 25 років. Судовим розглядом встановлено та про це вказувалося самим відповідачем, що станом на 11.10.2017 р. стаж позивача, як працівника освіти, становив 26 років 3 місяці 7 днів. Отже, з огляду на наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на момент звернення до відповідача (16.10.2019 р.), позивач мала достатній спеціальний стаж роботи, що дає їй право на призначення пенсії за вислугу років, що зумовлює протиправність прийнятого відповідачем рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та необхідності його скасування. Доводи апелянта стосується виключно відсутності у позивача необхідного спеціального (педагогічного) стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, - 26 років 06 місяців станом на 11.10.2017 р., та спростовані приведеними вище висновками суду. На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.10.2019 р. № 11 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років є неправомірним. Крім того, враховуючи наявність у позивача достатнього спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років, колегія суддів погоджується також висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, з 16.10.2019 р. Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 440/5179/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 440/5179/19 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 440/5179/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров