Постанова 4851 № 480/4101/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 р.Справа № 480/4101/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Бондар С.О., м. Суми) від 12.12.2019 року по справі № 480/4101/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України про визнання дій протиправними та стягнення одноразової грошової допомоги, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії щодо відмови у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 97 Закону України Про Національну поліцію; стягнути з Головного управління національної поліції у Сумській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 288150 грн. відповідно до порядку, передбаченому ст.ст. 97, 99 Закону України Про Національну поліцію, Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 р. №

4. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є особою, яка постраждала при виконанні службових обов`язків, захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС. Наказом № 314 о/с від 27.10.2016 позивача було звільнено зі служби в поліції на підставі п. 2 ч. 1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію, на підставі свідоцтва про хворобу №175 від 09.09.2016. Висновком МСЕК його визнано інвалідом 3 групи з втратою працездатності 60%. Після встановлення інвалідності, 09.07.2019 він звернувся до ГУНП у Сумській області із заявою про направлення документів до МВС для прийняття рішення щодо виплати грошової компенсації як інваліду 3 групи. Проте, Департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Нацполіції України листом від 11.09.2019 № Г-226/29/2/01-2019 відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що позивачу встановлена інвалідність у строк, що перевищує 6 місяців після звільнення з поліції. На думку позивача вказані дії відповідачів є протиправними та суперечать вимогам Порядку та умов одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, тому просить позов задовольнити. Також зазначає, що при розгляді його звернення, Департамент навіть не розглядав питання можливості застосування Закону України "Про міліцію". Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 року по справі № 480/4101/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких наполягають на законності рішення суду першої інстанції, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування відзивів посилаються на те, що відмова у призначенні одноразової допомоги є правомірною. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Представник першого відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2010 року проходив службу в Білопільському відділенні ГУМВС України в Сумській області, а в період з 07.11.2015 до 27.10.2016 - в ГУНП в Сумській області. Під час проходження служби в ОВС, 11.07.2014 р. у місті Сіверськ Донецької області, при виконанні службових обов`язків з позивачем стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_1 отримав травми та у подальшому погіршення стану здоров`я. За результатами медичного огляду, проведеного на підставі розпорядження ГУ НП в Сумській області від 01.08.2016, Військово-лікарська комісія згідно зі Свідоцтвом про хворобу № 175 від 09.09.2016, на підставі статей 41в, 71в, 23в, 11в, 26г графи 1 Розкладу хвороб і фізичних вад, Додатку № 1 до Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 лютого 2001 р. № 85 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), дійшла висновку про непридатність ОСОБА_1 до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час. Враховуючи вказаний висновок, наказом головного управління Нацполіції в Сумській області № 314о/с 27.10.2016 По особовому складу ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції (а.с. 11, т. 1). Не погоджуючись з висновком Військово-лікарської комісії, викладеному у вказаному свідоцтві про хворобу, позивач також звертався до Центральної військово-лікарської комісії з відповідною заявою про його перегляд, за результатами розгляду якої, листом № 33/2-Г-80 від 30.11.2016, його було проінформовано, що цей висновок ВЛК потребує перегляду по причинному зв`язку (а.с. 17, т. 1). Військово-лікарською комісією прийнята постанова № 1 від 10.01.2017, відповідно до якої ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Свідоцтво про хворобу № 175 від 09.09.2016 відмінено (а.с. 14, т. 1). З метою перегляду зазначеної постанови, 06.06.2018 позивач звернувся із заявою до Військово-лікарської комісії про перегляд постанови № 1 від 10.01.2017 р. Експертним рішенням Військово-лікарської комісії від 20.07.2018 р. № 12, ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції (а.с. 15). Не погодившись з вказаним Експертним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі № 1840/3374/18 визнано протиправним та скасовано Експертне рішення Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання по Сумській області" № 12 від 20.07.2018. Зобов`язано Військово-лікарську комісію Державної установи "Територіальне медичне об`єднання по Сумській області" повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2018 про перегляд постанови Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання по Сумській області" № 1 від 10.01.2017 та вирішити порушені у ній питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Постановою Медичної (Військово-лікарської) комісії від 22.02.2019 р. № 2 ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції (а.с. 15, зворотній бік). Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 18.06.2019 р. серія 12 ААБ, ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності (а.с. 10, т. 1). З довідки МСЕК від 18.06.2019 р. серія 10 ААА № 121721 вбачається, що ступінь професійної втрати працездатності ОСОБА_1 складає 60% (а.с. 20, т. 1). Після встановлення інвалідності, ОСОБА_1 09.07.2019 р. звернувся до ГУНП у Сумській області із заявою про направлення документів до МВС для прийняття рішення з виплати грошової компенсації як особі з інвалідністю 3 групи. ГУНП в Сумській області листом від 18.07.2019 р. № 12Г/142 повідомило ОСОБА_1 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з перевищенням терміну між датою звільнення та датою встановлення інвалідності, а саме: шести місяців від дати звільнення зі служби в поліції (а.с. 18, т. 1). Не погоджуючись з висновком відповідача про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції 27.10.2016 р., інвалідність позивачу була встановлена 18.06.2019 р., тобто через 2 роки 8 місяців, у позивача відсутня одна із обов`язкових умов на призначення одноразової грошової допомоги для колишніх поліцейських, а саме встановлення інвалідності більше ніж через 6 місяців після звільнення. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 07.11.2015 р. набрав чинності Закон України Про Національну поліцію (далі Закон № 580-VIII). Згідно з пунктом 5 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних Закону № 580-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України Про міліцію від 20.12.1990 р. № 565-XII. Відповідно до пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII. До набрання чинності Закон України Про Національну поліцію, порядок виплати одноразової грошової допомоги регулювався нормами статті 23 Закону України Про міліцію та Порядком №

850. Відповідно до ст. 23 Закону України Про міліцію у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. На виконання ст. 23 Закону України Про міліцію, постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 р. № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції. Відповідно до п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІI групи. Згідно з п. 2 цього Порядку № 850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Пунктами 7 - 9 Порядку № 850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги. МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Єдиною підставою для відмови позивачу в призначені одноразової грошової допомоги вказано перевищення терміну між датою звільнення та датою встановлення інвалідності, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону № 580-VIII, а саме шести місяців від дати звільнення зі служби (а.с. 18, т. 1). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" (в редакції чинній на час звернення із заявою до відповідача) одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Як зазначив суд першої інстанції, зазначене положення Закону застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення): причиною інвалідності є поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції; інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції. Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 97 Закону № 580-VІІІ встановлено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до ст. ст. 97-101 Закону № 580-VІІІ, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 р. № 4 затверджено Порядок, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок № 4). Згідно з п. 1 розділу II Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 розділу III Порядку № 4). Відповідно до п. 5 розділу III Порядку № 4 для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). За правилами пункту 1 розділу IV Порядку № 4 фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку

2. Висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський. Рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги приймає керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції), у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови (пункт 2 розділу IV Порядку № 4). Таким чином, як Порядком № 850, так і Порядком № 4 регламентовано, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності подається за останнім місцем служби, виплата такої допомоги також проводиться за останнім місцем служби. При цьому, право на отримання одноразової грошової допомоги обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов`язане, відповідно до Порядку № 850 - з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а відповідно до Порядку № 4 - з проходженням служби в поліції. Колегія суддів зазначає, що Міністерством внутрішніх справ України прийнято наказ від 12.09.2016 р. № 916 «Про внесення зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського», яким пункт 5 розділу І Порядку № 4 доповнено підпунктом 4 стосовно випадків, за яких призначається одноразова грошова допомога. За його змістом встановлення інвалідності поліцейському внаслідок захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, є також обставиною, за якої поліцейському призначається одноразова грошова допомога. Крім того, 08.06.2017 р. було прийнято Закон України № 2097 Про внесення змін до статті 97 Закону України Про Національну поліцію щодо виплати одноразової грошової допомоги поліцейському, яким право на отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності розповсюджено також на поліцейських, у яких втрата працездатності настала внаслідок захворювання або поранення, отриманого внаслідок виконання завдань міліції або під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного закону, який набрав чинності 12.07.2017 р., встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності мають поліцейські з числа осіб, зазначених у пунктах 3-6 частини першої статті 97 Закону України Про Національну поліцію, які визнані інвалідами або отримали поранення до набрання чинності цим Законом. Колегія суддів зазначає, що в законодавстві існувала прогалина щодо нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, оскільки не було визначено порядок виплати одноразової грошової допомоги особам, які після звільнення з органів внутрішніх справ продовжили службу в Національній поліції та яким інвалідність встановлена внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, але під час служби в органах поліції або після звільнення з цих органів. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14.11.2019 р. у справі № 711/1881/17, вирішуючи питання визначення порядку та належного органу, до компетенції якого входить призначення та виплата одноразової грошової допомоги поліцейському, якому інвалідність встановлена внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, якими визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності виникає з дати встановлення втрати працездатності за довідкою МСЕК, а реалізація цього права здійснюється за останнім місцем служби особи, сформулював висновок про те, що виплата такої допомоги має здійснюватися органами Національної поліції на підставі норм Закону України "Про Національну поліцію" та у відповідності до Порядку №

4. Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в органах Національної поліції України, звідки й був звільнений. Отже на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону України "Про Національну поліцію", а умови призначення одноразової грошової допомоги урегульовано Порядком №

4. Тому належним органом, до якого позивач мав звернутися із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги та до повноважень якого належить розгляд такої заяви, є Головне управління Нацполіції. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема, у постановах від 19.02.2019 у справі № 822/1746/16 та від 12.03.2019 у справі № 822/1667/16. Судовим розглядом встановлено, що позивач з 07.11.2015 р. до 27.10.2016 р. проходив службу у Головному управлінні Нацполіції у Сумській області, тобто, з 07.11.2015 р. на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону № 580-VІІІ, а порядок та умови призначення одноразової грошової допомоги урегульовано Порядком №

4. Отже належним органом, до компетенції якого належить вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги, є Головне управління Національної поліції у Сумській області, до якого і звернувся позивач із заявою. Інвалідність 3 групи з втратою працездатності 60% позивачу встановлена згідно Акту огляду МСЕК 18.06.2019 р., а тому одноразова грошова допомога може бути призначена позивачу відповідно до ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського від 11.01.2016 р. №

4. Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що моменту встановлення позивачу 3 групи інвалідності передували наступні обставини. Так, під час проходження служби в ОВС, 11.07.2014 р. у м. Сіверськ Донецької області, при виконанні службових обов`язків з позивачем стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_1 отримав травми та у подальшому погіршення стану здоров`я. За результатами медичного огляду, проведеного на підставі розпорядження ГУ НП в Сумській області від 01.08.2016 р., Військово-лікарська комісія згідно зі Свідоцтвом про хворобу № 175 від 09.09.2016 р., на підставі статей 41в, 71в, 23в, 11в, 26г графи 1 Розкладу хвороб і фізичних вад, Додатку № 1 до Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 лютого 2001 р. № 85 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), дійшла висновку про непридатність ОСОБА_1 до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час. На підставі цього висновку, наказом головного управління Нацполіції в Сумській області № 314о/с 27.10.2016 По особовому складу ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції (а.с. 11, т. 1). Не погоджуючись з висновком Військово-лікарської комісії, викладеному у вказаному свідоцтві про хворобу, позивач звертався до ЦВЛК з відповідною заявою про його перегляд, за результатами розгляду якої, листом № 33/2-Г-80 від 30.11.2016 р., його було проінформовано, що цей висновок ВЛК потребує перегляду по причинному зв`язку (а.с. 17, т. 1). У зв`язку з цим, Військово-лікарською комісією прийнята постанова № 1 від 10.01.2017 р., відповідно до якої ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, а Свідоцтво про хворобу № 175 від 09.09.2016 р. відмінено (а.с. 14, т. 1). З метою перегляду зазначеної постанови, 06.06.2018 р. позивач звернувся із заявою до Військово-лікарської комісії про перегляд постанови № 1 від 10.01.2017 р. Експертним рішенням Військово-лікарської комісії від 20.07.2018 р. № 12, ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції (а.с. 15). Не погодившись з вказаним Експертним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі № 1840/3374/18 визнано протиправним та скасовано Експертне рішення Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання по Сумській області" № 12 від 20.07.2018. Зобов`язано Військово-лікарську комісію Державної установи "Територіальне медичне об`єднання по Сумській області" повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2018 р. про перегляд постанови Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об`єднання по Сумській області" № 1 від 10.01.2017 р. та вирішити порушені у ній питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Постановою Медичної (Військово-лікарської) комісії від 22.02.2019 р. № 2 ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції (а.с. 15, зворотній бік). Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 18.06.2019 р. серія 12 ААБ, ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності (а.с. 10, т. 1), а згідно довідки МСЕК від 18.06.2019 р. серія 10 ААА № 121721, ступінь професійної втрати працездатності ОСОБА_1 складає 60% (а.с. 20, т. 1). Таким чином, колегія суддів зазначає, що фактично з листопада 2016 р. тривала процедура оскарження позивачем висновків та експертних рішень військово-лікарських комісій, наслідком якої було встановлення позивачу у червні 2019 р. 3 групи інвалідності, у зв`язку зі встановленням якої і виникло право на отримання одноразової грошової допомоги. Таким чином, лише після встановлення інвалідності, ОСОБА_1 у липні 2019 р. звернувся до ГУНП у Сумській області із заявою про направлення документів до МВС для прийняття рішення з виплати грошової компенсації як особі з інвалідністю 3 групи. Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства. Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля". Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia). Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37). Відмовляючи позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідачі у справі обмежилися виключно посиланням на дату звільнення позивача з органів Національної поліції України та дату звернення із заявою про призначення такої допомоги, зазначивши що право на отримання одноразової грошової допомоги може бути реалізоване протягом шести місяців після звільнення зі служби в поліції, не надавши оцінки факту тривалої процедури оскарження (з листопада 2016 року та червень 2019 р.) позивачем вказаних вище висновків та рішень ВЛК та ЦВЛК. Тобто відповідачами не всебічно та не в повному обсязі розглянуто заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги, а тому відмова у призначені та виплаті допомоги, передбаченої ст. 97 Закону України Про Національну поліцію є передчасною та не відповідає вимогам ст. 2 КАС України, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Що стосується вимоги позивача про стягнення з Головного управління національної поліції у Сумській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 288150 грн. (з урахуванням виплаченої йому суми одноразової грошової допомоги у розмірі 34450,00 грн. на підставі пп. 3 Порядку № 850) відповідно до порядку, передбаченому ст. ст. 97, 99 Закону України Про Національну поліцію, Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 р. № 4, колегія суддів зазначає наступне. Як вказувалося вище, рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги приймає керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції), у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови (пункт 2 розділу IV Порядку № 4). Враховуючи те, що судом встановлено, що рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги прийняте без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття цього рішення, про які вказувалося вище, а вирішення цього питання, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, віднесене до компетенції відповідачів у справі, колегія суддів вважає, що вимога про стягнення з Головного управління національної поліції у Сумській області такої допомоги є передчасною та задоволенню не підлягає. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту. Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі " ОСОБА_2 проти України", п. 64). Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ). На підставі встановлених в ході розгляду справи обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ефективним способом захисту прав позивача в цій частині буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до порядку, передбаченому ст. ст. 97, 99 Закону України Про Національну поліцію, Порядку та умовам виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 р. № 4, з урахуванням висновків суду. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 року по справі № 480/4101/19 прийняте з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 року по справі № 480/4101/19 задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 року по справі № 480/4101/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо відмови у призначені та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 97 Закону України Про Національну поліцію. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до порядку, передбаченому ст.ст. 97, 99 Закону України Про Національну поліцію, Порядку та умовам виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 р. № 4, з урахуванням висновків суду. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 17.07.2020 року