Постанова Донецький апеляційний суд № 263/16748/19

22-ц/804/2313/20 263/16748/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Єдиний унікальний номер 263/16748/19 Номер провадження 22-ц/804/2313/20 14 липня 2020 року місто Маріуполь Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Донецького апеляційного суду у складі: головуючого судді Гаврилової Г.Л., суддів Зайцевої С.А. Пономарьової О.М. секретар Галстян Г.Г. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Державний реєстратор Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Строчкін Вадим Юрійович, ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 травня 2020 року, у складі судді Хараджі Н.В., В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2019 року позивачка звернулась до суду з позовом, уточненим під час судового розгляду, до відповідачів, про визнання незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності, вчиненим Державним реєстратором Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Строчкіним В.Ю., оскільки він неправомірно здійснив 19.02.2019 року державну реєстрацію права власності на ? частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 а за ОСОБА_2 , на підставі постанови Донецького апеляційного суду від 30.01.2020 року, дію якої було зупинено ухвалою Верховного Суду від 11.04.2019 року. 24 лютого 2020 року представник позивачки ОСОБА_3 , що діє на підставу ордеру адвоката, надав змінену та доповнену позовну заяву, згідно якій, крім вже наведеного, тобто порушень Держреестратором вимог п.9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вказав, як на додаткову підставу для задоволення позову,- порушення Державним реєстратором вимог ст. 24 даного Закону, а саме- здійснення державної реєстрації майна при наявності ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28.01.2018 року про арешт буд.202 АДРЕСА_1 , який був накладений у порядку забезпечення позову, та який досі не скасований, що є підставою для відмови у державній реєстрації прав. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 травня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Строчкіна В.Ю., Москальової Є.І. про визнання незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності. Не погоджуючись з даним рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити її позов до державного реєстратора Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Строчкіна В.Ю., Москальової ОСОБА_4 .І. про визнання незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності в повному обсязі. Вважає, що суд відмовив їй у задоволені позову та у мотивувальній частині рішення зазначив лише підстави, які були зазначені у первісному позові. У свою чергу, суд не розглянув її доводів, які викладені у зміненому позові від 17.02.2020 року, саме- порушення державним реєстратором, як суб`єкта, наділеного ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, у зв`язку з невиконанням ним обов`язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності обтяження речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор здійснив запис про реєстрацію права власності на ? частки будинку, тоді як ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21.02.2018 року у порядку забезпечення позову було накладено арешт на цей будинок. Суд, у свою чергу, у мотивувальній частині рішення зазначив лише підстави, вказані у первісному позові, та нічого не зазначив про ті підстави, що містились в уточненому позові, тобто невідповідність дій державного реєстратора п.6 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Оскільки судом дане порушення в мотивувальній частині рішення не розглянуто, вважає, що це є підставою для скасування рішення, оскільки воно не відповідає вимогам ст.ст. 263,264 ЦПК України та судом не викладені доводи, по яким він не сприймає підстави, які позивачкою заявлені у зміненому позові, та судом неправильно застосовані норми матеріального права, а саме ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У відзиві на апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , що діє на підставі ордеру адвоката, зазначено, що, реєструючи за ОСОБА_2 право власності на частку у нерухомому майні, реєстратор ОСОБА_6 діяв у відповідності до чинного законодавства, зокрема до п. 9 ч.1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Реєстрацію права власності на частку у нерухомому майні за ОСОБА_2 державний реєстратор здійснював 19 лютого 2019 року на підставі постанови Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року. Тоді як ухвалу Верховного Суду про відкриття провадження та зупинення дії постанови Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року було постановлено лише 11 квітня 2019 року. Окрім того, реєстрація права власності на частку у нерухомому майні відбулася за заявою та в інтересах особи, яка зверталась з клопотанням про забезпечення позову на накладення арешту, тобто права особи, в інтересах якої був накладений арешт, реєстратором порушені не були. Також дії державного реєстратора відповідають ч.4 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Враховуючи викладене, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Строчкіна В.Ю. Москальової Є.І. про визнання незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності. Учасникам справи направлено копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги, яку ОСОБА_1 отримала особисто 27 червня 2020 року, відповідачі: Державний реєстратор Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Строчкін В.Ю. отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 23.06.2020 року та копію апеляційної скарги - 30.06.2020 року; ОСОБА_2 отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 23.06.2020 року та копію апеляційної скарги - 27.06.2020 року (а.с.178-181). Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 , належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання суду апеляційної інстанції 14.07.2020 року не з`явились (а.с. 196-202,204,206). Представник відповідачки ОСОБА_5 надав клопотання про розгляд справи за відсутності його та ОСОБА_2 ( а.с.186). Представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 надав письмову заяву від 13.07.2020 року про слухання справи за його відсутності та відсутності ОСОБА_1 (а.с.205). Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача Державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Строчкіна В.Ю., який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення повністю відповідає. Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору дарування від 05.04.2018 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передала безоплатно в особисту приватну власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку площею 0,054 га (кадастровий номер 1412336300:016024:0304), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Чичековою О.А., зареєстровано в реєстрі №.398, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 119766362 від 05.04.2018 року. Відповідно до договору дарування від 06.12.2017 року ОСОБА_7 , передала безоплатно в особисту приватну власність ОСОБА_1 , житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0540 га, кадастровий номер 1412336300:016024:0304, що, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Чичековою О.А., зареєстровано в реєстрі №.1654. 01.11.2018 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області (справа №263/16124/17, провадження №2/263/587/2018) винесено рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 та ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у майні подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння яким у первісному та зустрічному позові відмовлено у повному обсязі. 30.01.2019 року постановою Донецького апеляційного суду апеляційна скарга представника ОСОБА_1 була задоволена частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 01.11.2018 року було скасовано повністю. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_11 та ОСОБА_1 про визнання об`єктом права власності подружжя, визнання права власності на ? частку у майні подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння був задоволений. Житловий будинок АДРЕСА_1 було визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_2 . Було визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Було витребувано у ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 . Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення був задоволений частково. Були усунені ОСОБА_1 перешкоди у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_12 та ОСОБА_9 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення було відмовлено. 25.02.2019 року ОСОБА_13 зареєструвала за собою право власності на 1/2 частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 а на підставі постанови Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року, про що державним реєстратором юридичного департаменту Маріупольської міської ради Строчкіним Вадимом Юрійовичем винесено рішення 45678502 від 25.02.2019 року та зроблено запис №30435245. Судом також встановлено, що 21.02.2018 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя в порядку забезпечення позову у справі №263/16124/17 накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 а був накладений за клопотанням ОСОБА_2 яка діяла через свого представника. Вказаний арешт будинку з моменту його накладення судом на час винесення судового рішення був не скасований. Згідно постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року було відкрито касаційне провадження у справі №263/16124/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та зупинено дію постанови Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26.02.2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року залишено без змін, поновлено дію постанови Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року ( а.с. 137-144). Відмовляючи у задоволені позову суд виходив з того, що відповідач державний реєстратор ОСОБА_6 діяв виключно в межах п.6 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та відповідно до ч.4 ст. 24 вказаного закону відмова у державній реєстрації підстав, зазначених в п.6 ч.1 цієї статті не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Зі справи вбачається, що реєстраційні дії державним реєстратором - проведені на підставі постанови Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року, згідно з яким право власності на майно зареєстровано за ОСОБА_2 . Крім того, суд відхилив доводи позивачки та її представника, що постанова Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року на момент реєстрації права власності не діяла, оскільки було відкрито касаційне провадження у справі 11.04.2019 року та в той же день Верховний Суд постановив ухвалу, якою зупинив дію постанови Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року, оскільки постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, а ухвала Верховного Суду, якою зупинено дію постанови Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року, винесена 11.04.2019 року, та оприлюднена у реєстрі судових рішень 12.04.2019 року, тоді як оспорювані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були виконані державним реєстратором 19.02.2019 року. Судова колегія погоджується з такими висновками суду. Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» № 1952-ІV). Здійснюючи розгляд спорів із приводу реєстрації речових прав, суди мають ураховувати, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Водночас обставини здійснення державної реєстрації відповідного речового права підлягають дослідженню під час вирішення спору щодо права власності на нерухоме майно. Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. За змістом статті 18 Закону N 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Відповідно до п.9 ч.1. ст. 27 даного закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Судом встановлено, що 19.02.2019 року державним реєстратором вчинено запис про державну реєстрацію майна права власності на ? частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 а за ОСОБА_2 , на підставі постанови Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року, тобто, на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Відповідно до ст. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України, від 25.12.2015, № 1127 (на час вчинення держаним реєстратором реєстрації права власності) ( далі - Порядок) під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, які відповідачем ОСОБА_6 виконані ( а.с. 60). За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації ( п.18 Порядку). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" однією із підстав державної реєстрації прав є рішення суду, що набрали законної сили. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 зазначеного Закону в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. Зі змісту наведених норм вбачається, що законодавець визначив перелік підстав, за яких державний реєстратор, встановивши їх наявність, може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав. Наведені норми визначають вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації прав. При цьому відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відмова в державній реєстрації прав у зв`язку з наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону) не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Отже, відмова у державній реєстрації прав у зв`язку з наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 цього Закону) не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Постанова Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року набрала законної сили у цей же день, є обов`язковою для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України відповідно до вимог статті 129 Конституції України та статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", отже, підстав для відмови у вчиненні державним реєстратором прав на нерухомість на підставі діючого судового рішення не було. Чинним законодавством України державному реєстратору не надано права перевірки законності судового рішення, що вбачається з пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Така позиція викладена у Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2018 у справі N 910/4997/17. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 922/2998/16. Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 19.05.2015 року (справа № 21-121а15) та від 11.11.2014 року (справа № 21-357а14), судовою колегією відхиляються з оглядом на наступне. У даних рішеннях Верховного Суду, суд, з посиланням на п.5 статті 24 Закону № 1952-IV, вказав, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону. При цьому апелянт не взяв до уваги, що правовідносини між сторонами в інших справах відбувались станом на 2014 рік, та суд застосовував даний Закон в іншій редакції. Натомість правовідносини між сторонами, виникли 19.02.2019 року (дата державної реєстрації майна), та суд вірно застосував приписи Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. Отже, у даному випадку, оскільки, відповідно до п.1. ч.4. ст.24 Закону України № 1952-IV відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: 1) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, у державного реєстратора не було підстав для відмови в державній реєстрації прав відповідачки на нерухоме майно. Відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 травня 2020 року скасований арешт , накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.02.2018 року на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1246959614123; номер запису про обтяження 25573341) ( а.с.187, ). У свою чергу, посилання представника позивачки на відсутність обґрунтування судом , доводів, викладених у їх уточненому позові, щодо невідповідності дій державного реєстратора п.6 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки він здійснив державну реєстрацію майна під час заборони на його відчуження, не відповідає обставинам справи, оскільки суд надав оцінку усім доводам позивачки, що вбачається з судового рішення ( а.с. 154, перший, другий та третій абзац зверху). Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Щодо наданого 13.07.2020 року письмового клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про повернення справи до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про розподіл судових витрат, судова колегія виходить з такого. Відповідно до 3 ст. 365 ЦПК України, якщо під час вивчення матеріалів справи суд виявить нерозглянуті зауваження на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами, нерозглянуті письмові зауваження щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, невирішене питання про ухвалення додаткового рішення, суд постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки. Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою сплачений судовий збір, як за позов немайнового характеру у розмірі 768 грн.40 копійок. Інших судових витрат сторони, згідно матеріалів справи, не несли та не заявляли про їх наявність або розподіл. У задоволенні позову позивачці відмовлено у повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак у суду першої інстанції не було необхідності вирішувати питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, в силу імперативного права даної норми закону, оскільки судовий збір у даному випадку позивачу не відшкодовується у повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Після виконання вимог ст. 221 ЦПК України, суд розглядає заяви та клопотання (ст. 222 ЦПК України.) Отже, відповідно до процедури, передбаченої ч. 4 ст. 368 ЦПК України, судова колегія розглянула клопотання представника позивачки про повернення справи до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про розподіл судових витрат, заслухала думку відповідача ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення даного клопотання, та обговоривши його, відмовила у задоволенні даного клопотання у порядку ч.4 статті 259 ЦПК України. Оскільки апеляційним судом встановлено, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 не має у повному обсязі та відсутні підстави для скасування або зміни рішення першої інстанції,- в силу ч.1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору, сплачені позивачкою як за подання апеляційної скарги так і понесені у суді першої інстанції, не відшкодовуються. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 17 липня 2020 року. Судді: Г.Л. Гаврилова С.А. Зайцева О.М. Пономарьова